Підтримати
exc-5e5b804d7a7f3216d6cc49fc

Берлінале 2020: іранські кати, біженці, Альцгеймер, ДАУ

Берлінале начебто і змінило дирекцію, а головний приз все так само політично зумовлений, як і в попередні роки. «Золотого ведмедя» в цьому році отримав Мохаммад Расулоф за фільм «Нема зла». Іранському режисерові (як і Джафару Панахі) в 2017 році заборонили виїжджати з країни, але це не завадило йому зняти фільм про військових, які приводять у виконання смертні вироки. Для інформації: Іран в минулому році стратив 225 осіб, і це велика цифра в порівнянні, наприклад, із США, де в 2019 році смертні вироки отримали 22 людини. Фільм Расулофа починається як документ, потім перетворюється на лихий трилер і закінчується сімейною драмою. Режисер до цього неодноразово брав участь зі своїми фільмами в секції «Особливий погляд» Каннського кінофестивалю, а у 2017 році переміг там зі своєю стрічкою «Непідкупний». Гран-прі на Берлінале-2020 отримала американка Еліза Хіттман за свій фільм про аборти, про який ми писали в минулому випуску. Кращий режисер — Хон Сан Су, найкраща актриса Паула Біір («Ундіна») etc.

Цікаво, що критики пророкували призи зовсім іншим фільмам — картину Расулофа показали в останній день фестивалю, і до цього моменту у професійних глядачів вже сформувалися свої фаворити. Наприклад, стрічка «Берлін Александрплац» Бурхана Курбані. На самому початку фільму ми бачимо море і неонове небо, чуємо закадровий голос. Це 30-річний Френсіс на пляжі в Південній Європі клянеться Богові: відтепер він стане новою, кращою, порядною людиною. Незабаром після цього Френсіс виявляється в Берліні. У нього немає документів і дозволу на роботу: в такій ситуації важко залишатися праведним. На криву доріжку допомагає йому ступити німець Рейнхольд (який манірністю схожий одночасно на Джокера і на Йонаса Дасслера з «Золотой рукавички»). Рейнхольд пропонує стати йому драг-дилером. Спочатку Френсіс пручається спокусі, зберігаючи свою клятву бути порядною людиною, але все виходить з-під контролю і він втягується в злочинний світ Берліну. Фільм є екранізацією однойменного роману Альфреда Дебліна. (Сюжет в першоджерелі розвивається в 1927–28 роки) За романом Дебліна в 1980 зняв 14-серійну телевізійну стрічку Райнер Вернер Фасбіндер. Режисер Бурхан Курбані — німець афганського походження, відомий своїми драмами «Шахада» про німецьких мусульман і «Ми молоді. Ми сильні» про ксенофобію в сучасному світі.

«Берлін Александрплац» був би ідеальним кандидатом на перемогу: тригодинний, цілком мейнстрімовий фільм про чорношкірого біженця в кримінальному білому світі, який змінює жінок і навіть втрачає одну руку. Але, насправді, у фільму є свої недоліки: дещо твердолоба режисура, коли Курбані намагається бути одночасно Ніколасом Віндінгом Рефном ( «Драйв») і Маті Діоп ( «Атлантика»), та ще й перезняти культовий роман, на якому виросло не одне покоління німців.

Багато надій покладали на картину «Необрані шляхи» Саллі Поттер, в якій дуже сильний каст — Хав’єр Бардем, Ель Фаннінг, Сальма Хайек, Лора Лінні. Але фільм виявився провальним, зі слабким, прямо таки немічним сценарієм. Бардем грає колишнього письменника, хворого Альцгеймером (і заслуговує «Оскара» за цю гру); його донька, яку грає Ель Фаннінг, веде його на медичне обстеження до окуліста і стоматолога. Бардем закочує очі, мукає, гарчить, мочиться в штани, два рази губиться й один раз краде чужу собачку. Річ у тому, що внутрішньо в ці моменти він переживає — поїздку з колишньою дружиною на кладовище до могили сина, якого вони втратили. Ідея дуже претензійна і можливо в чомусь для Саллі Поттер — особиста, але це, на жаль, не рятує фільм. Навіть попередня стрічка, чорно-біла трагікомедія «Вечірка», на хвилиночку, офіцера ордена Британської імперії за заслуги в кіно, був більш вдалим (в ньому розповідалося про серію камінг-аутів в колі друзів).

Чимало критиків прийшли в захват від фільму «ДАУ.Наташа» Іллі Хржановського, однак, тут багато питань — і не тільки етичних, а й художніх. У минулому році в Парижі дуже шумно пройшла презентація проєкту «ДАУ» з виставками, відеоінсталяціями, одночасними сеансами різних частин цього 700-годинного матеріалу. Формально фільм Іллі Хржановського — це байопік радянського фізика Льва Ландау (у виконанні дирижера Теодора Курентзіса), знятий за спогадами його дружини. Фактично ж, «ДАУ» — це мегаломанський проєкт про радянський секретний науково-дослідний інститут 1930-х років, в якому проводять досліди над людьми. І, загалом-то, Хржановський — і є та людина, яка ці самі експерименти і ставить над своїми акторами та знімальною групою. Багато писали про те, що він не виплачував заробітну платню співробітникам, змушував їх працювати понад норму. Крім цього, всі сцени сексу, які ми бачимо у фільмі, — реальні. Але це далеко не все. «ДАУ. Наташа» — просто незграбне кіно без якогось цікавого монтажу або операторської роботи (дивно, що спеціальний приз, «Срібного ведмедя» отримав оператор Юрген Юргес). Якщо коротко, дія відбувається в 50-і, в радянському НДІ. Дві буфетниці Оля і Наташа спочатку подають котлети відвідувачам, потім тягають одна одну за волосся, після — зустрічаються з чоловіками на імпровізованому святі з горілкою і рибою. Серед присутніх — іноземець Люк, з яким Наташа проводить ніч. Пізніше її викличуть в КДБ на допит про її зв’язки з Люком і зґвалтують пляшкою.

Кажуть, що присутність «ДАУ» в конкурсі розділило журі на прихильників і противників. Німецька преса писала дуже негативні відгуки, англомовна ж — більш стримані і навіть хвалебні. На мій погляд, добре, що настільки претензійне видовище, настільки слабо виконане залишилося без «Ведмедя». Здається, журі на чолі з Джеремі Айронсом прийняло правильне, зважене рішення, зберігши багаторічні традиції Берлінського кінофестивалю.

Наталя Серебрякова

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та нажміть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: