exc-5e542dfbd04b7d3aa8cbb5d4

Берлінале 2020: Сибір, корови, русалки

Найважливішою програмою Берлінського кінофестивалю є, звичайно ж, основний конкурс. У цьому році він надзвичайно сильний, і, якщо порівнювати з політично орієнтованими фільмами, якими був насичений конкурс в минулі роки, то в цьому році в центрі виявляється те, що називається просто human being. Цю екзистенційність супроводжують тварини і природа. Так, американська режисерка Келлі Рейнхардт (призер Роттердама і Венеції) присвятила свій новий фільм корові. Після камерної історії «Кілька жінок» вона знову повертається до свого улюбленого жанру вестерну (до цього у неї був «Обхід Міка» з Мішель Вільямс), тільки заходить з сучасності. Молода дівчина (Алія Шаукат) з собакою знаходить в лісі в землі два скелети, які зворушливо лежать поруч, мало не взявшись за руки. Після цього починається, власне, історія про двох американських підприємливих чоловіків (один з яких китайського походження), які доять вночі чужу корову, а потім печуть з молока смачне печиво. Справа відбувається в 1820 році в Орегоні, коли Королівська торгова палата Західної частини Тихого океану отримує свою першу молочну корову. Печиво з краденого молока стає популярним у всій окрузі, але далі події розвиваються очікуваним чином, які призводять до трагічного фіналу. Рейнхардт — богиня дрібниць. Вона любовно показує пугача (якого ще спробуй так красиво зняти вночі), курочок, білочок. Герої у неї займаються збиранням, весь час їдять горіхи немитими суворими чоловічими руками. І фільм — якраз про сувору чоловічу дружбу. Ось тільки здається, що режисерку більше цікавить фон, а не самі персонажі.

Кадр з фільму «Перша корова»

Кадр з фільму «Перша корова»

«Сіль сліз» Філіпа Гарреля — поки найкращий фільм фестивалю. Гаррель відомий всім любителям французького кіно (і як тато Луї Гарреля), і знімає останнім часом приблизно по фільму в рік. Його завжди хвилювала тема любовного трикутника ( «Ревнощі», «Постійні коханці», «Межі світанку»), а на цей раз у героя навіть більше жінок, ніж просто дві. Нова картина знята в співавторстві з давніми колегами Гарреля Арлет Лангман і Жан-Клодом Каррьєра. Її герой — провінційний юнак на ім’я Люк, який зустрічається спочатку з однією дівчиною — Джамілєю, потім з іншою – Женев`євою (яка від нього вагітніє), а потім і зовсім разом зі своїм колегою ділять третю жінку на двох. Треба сказати, що Люк — столяр, як і його батько. Лінія з батьком дуже важлива для Гарреля, який не так давно втратив свого батька, актора Моріса Гарреля. Люк боїться брати на себе відповідальність у відносинах з жінками, живе одним днем, кочуючи з ліжка в ліжко, і в підсумку отримує по заслугах. Кінець у цього чорно-білого старомодного фільму досить сумний, але сам фільм легко дивитися, завдяки філігранній режисерській роботі.

Не обійшлося, звичайно ж, і без німецьких фільмів. «Ундіна» Крістіана Петцольда, лідера так званої Берлінської школи, виявилася зворушливою історією кохання гіда по імені Ундіна (Паула Біір) і симпатичного дайвера (Франц Роговський). На початку фільму є ефектна сцена зустрічі майбутніх коханців: на них падає і розбивається величезний акваріум, і потім вони лежать на підлозі, мокрі від води. Водою ця перероблена історія про русалоньку і закінчується. Другий німецький фільм в конкурсі — «Моя маленька сестра» Стефані Чуат і Веронік Реймонд теж відсилає до казки — «Гензель і Гретель». Свена (Ларс Айдінгер), у якого лейкемія в ремісії, виписують з лікарні. Його забирає сестра — Луїз (Ніна Хосс, справжня дружина Крістіана Петцольда). Свен і Луїз — близнюки, тільки Свен народився на дві хвилини раніше. Але старша в цьому сиблінгу скоріше — Луїз. Це вона піклується про хворого брата-актора, пише для нього сценарій, і навіть трансплантує власні органи. Ця стрічка — камерна драма на тему сім’ї, яка не обійшлась і без сцени одностатевого сексу в туалеті. Однак фільм — зовсім не скандальний, з рівним акуратним сценарієм, яскравими перуками і чудовою акторською грою дуету Айдінгер-Хосс.

Абсолютно вибивається з низки конкурсних наративних фільмів картина заслуженого ветерана кінематографу Абеля Феррари («Поганий лейтенант», «Ласкаво просимо до Нью-Йорку»), для якого головним актором останнім часом є Віллем Дефо. Дефо грав в двох попередніх фільмах режисера: в байопіку про Пазоліні і в псевдо-автобіографічному «Томаззо». Абсолютно зрозуміло, чому початкові кошти на стрічку збиралися краудфандінгом. Такий сценарій не прийме, мабуть, жоден продюсер. Ось що сам режисер розповів одному італійському виданню про «Сибір» ще до її прем’єри: «Це як ніби” Одіссея “зустрічає” Алісу в країні чудес”». Після перегляду можна сказати, що це, скоріше, як ніби Гай Меддін зустрічає Девіда Лінча , і обидва вони знаходяться під впливом наркотиків. У фільмі, наприклад  риба говорить на івриті. Взагалі ж дія відбувається ніби в Сибіру (але іноді і в печері, і в підсвідомості героя), кругом лежить сніг, і тільки хаскі на все дивляться цікавими блакитними очима. За формою це — типове експериментальне кіно, досить нерівне, нервове, з використанням музики групи «Рамштайн», подекуди криваве, але дуже смішне і дотепне. При цьому, можливо, автор усе це сомнамбулічне фрейдистське марення знімав на повному серйозі.

Що ж стосується інших конкурсних програм, то в секції «Зіткнення» показали досить посередній фільм Джозефіни Декер «Ширлі». Молода пара Фред і Роуз приїжджають в Вермонт, щоб зайнятися викладанням. Вони зупиняються у подружжя літераторів: чоловік — професор, а дружина — письменниця Ширлі Джексон, автор «Примари будинку на пагорбі». Роуз вагітна, а Ширлі (Елізабет Мосс) — нещасна, тому що схильна до психічних розладів і, до того ж, їй зраджує чоловік. Головна нині американська інді-актриса Елізабет Мосс, як зазвичай, переграє. Знову їй дісталася роль істерички, як в стрічках «Королева землі» і «Її запах» Алекса Росса Перрі. Джозефін Декер («Маделін, Маделін») явно не вистачило оригінальності в переказі цього вигаданого байопіку. Фільм вийшов банальним і вторинним.

Кадр з фільму Джозефіни Декер «Ширлі»

Кадр з фільму Джозефіни Декер «Ширлі»

Наталя Серебрякова

Більше матеріалів