З 28 червня по 5 січня триватиме проєкт «Заборонене зображення» у PinchukArtCentre. «Заборонене зображення» — проєкт Дослідницької платформи, що складається з двох частин. Перша частина — персональна виставка Бориса Михайлова, друга — виставка «Перетинаючи межу», де представлені автори Харківської школи фотографії та молодого покоління, яке наслідує їх погляди та мислення.

Ми зустрілися з Борисом Михайловим та поставили йому три запитання від українського фотографа Міши Бочкарьова, дослідниці Надії Ковальчук та головної редакторки SYA Насті Калити.

Надія Ковальчук, дослідниця та кураторка Музею Харківської школи фотографії (MOKSOP)

Як відомо, в СРСР в ієрархії мистецтв статус фотографії був низьким: не існувало Союзу фотографів, хоча були Союзи для художників, письменників, працівників кіно. Що вас спонукало зайнятися фотографією? Чи було у вас бажання в 1960-1970-х роках підняти її статус до повноцінного художнього інструменту? Таке бажання було, наприклад, у інших фотографів вашого покоління, зокрема, у групи «Врємя», учасником якої ви також були.

Безусловно. Вопрос поднятия иерархии фотографии стоял для меня всегда. Тогда на более низком словарном уровне разговора мы обсуждали: «Ну что эти художники делают? Сколько можно эту фигню смотреть и показывать? Вот мы сейчас покажем!». Так и поднимали (улыбается).

Міша Бочкарьов, фотограф

Каким вы видите будущее украинской фотографии как института?

Пока не вижу, потому что фотографии нет. Почему — трудно сказать, но у современной украинской фотографии плохо получается заявлять о себе. Сейчас сложно делать выводы, тем более я здесь не живу: не хочу тыкать пальцем в небо. Я не вижу выставок за рубежом молодых украинских авторов, у меня складывается ощущение, что их искусство и не очень-то потребно.

Настя Калита, головна редакторка SYA

Термин «Харьковская школа фотографии» — это романтическая дань месту и городу, или он подразумевает четкую методологию?

Термин «Харьковская школа фотографии» — дань людям, которые занимались этим направлением. 10 человек создавали его в те времена. Сейчас оно расширяется и масштабируется, время идет, к нему присоединяются новые фотографы — так направление становится методологией и традицией. Можно ли найти в ней смысл? Можно, но надо слушать искусствоведов.

Світлини: Степан Назаров