exc-5f9149ff4353580bea8f98d2

Оля Федорова про онлайн-резиденції та проєкт Crossing

Коли весь світ став на паузу, мистецька активність майже повністю перемістилася в онлайн. Навіть та, яку раніше важко було уявити поза форматом фізичної присутності. Та й досі, коли я розповідаю про свій досвід так званих онлайн-резиденцій (їх ще називають «віддаленими» або «цифровими»), часто зіштовхуюсь зі скепсисом із боку колег у мистецькій сфері. Дійсно, сама суть резиденції полягає в зміні звичного середовища та зануренні в локальний контекст  через прогулянки, відвідування артінституцій та тусовок, та взагалі «being there», а також у славнозвісному нетворкінгу, що прокладає шлях до майбутніх колаборацій, виставок та запрошень у міжнародні проєкти. Але, крім того, будемо чесними, саме резиденція є для митців чудовою можливістю (найчастіше оплачуваною) відвідати й деякий час пожити в різних містах та країнах — нерідко в таких, куди вони навряд чи поїхали б туристами за свої гроші — і зосередитись на створенні робіт, не особливо опікуючись заробітком.

1.jpg

З цієї точки зору онлайн-резиденції нібито не мають особливого сенсу. Так, вони були й до карантину, але, як мені здається, були рекомендовані переважно митцям, що працюють із новими медіа, соцмережами та дослідженнями інтернету, і вважалися скоріше додатковими до основної, «офлайнової» активності. Також і цифрові виставки вбачали лише ще одним цікавим інструментом – чи то самого мистецтва, чи то виставкового дизайну, який може ну хіба що доповнити реальний, чуттєвий досвід, але не замінити його повністю.

Саме тому багато світових артінституцій опинилися неготовими до такого розвитку подій, а тому, аби не заморожувати свою діяльність, вимушені були на ходу видумувати власні шляхи і стратегії функціонування в цій новій реальності. Що особисто для мене виявилося надзвичайно цікавим та захоплюючим моментом. Адже за всі п’ять «віддалених» резиденцій, у яких мені наразі пощастило взяти участь, я отримала принципово новий та дуже різноманітний досвід: не тільки знайомства та досвід користування десятком інструментів цифрової колаборації, але й самого спілкування (здається, я не мала стільки спілкування за всі мої «фізичні» резиденції разом узяті), організації свого часу та простору, а також підходу і ставлення до власних мистецьких практик.

Можна довго рефлексувати з цього приводу, і, напевно, колись я це зроблю у формі якогось докладного, повного подробиць лонгріду. Та зараз, якщо коротко, ось три основні (та дуже суб’єктивні) думки, якими я вже можу поділитися.

Усі фото: Гліб Шкурупій
Усі фото: Гліб Шкурупій

Перше: спілкування в онлайн-резиденції схоже швидше на обмін монологами, аніж на діалог. Це зумовлено зазвичай специфікою платформ, де відбувається комунікація. У віконцях зуму складно вловити весь спектр невербальних реакцій співрозмовника й також безслівно реагувати самому так, щоби тебе помітили й зрозуміли. Тому вчишся чітко артикулювати власні думки, продумувати довші, ніж на одне-два речення, висловлювання. Та головне — слухати, терпляче чекати, доки інший закінчить говорити, і не перебивати, що й в офлайн-спілкуванні не дуже ввічливо, а в зумі є справді грубим порушенням етикету, як і, наприклад, вторгнення у трансляцію сторонніх звуків через увімкнений мікрофон. З одного боку, це сильно про особисті кордони й повагу до них. З іншого — легко «заговоритися» і перетворити черговий колл на власний онлайн артист-ток.

3.jpg
4.jpg
5.jpg
6.jpg

Друге: як не дивно, у такій резиденції ти маєш менше часу, ніж у «фізичній». Це тому, що, на відміну від тих резиденцій, які мають на увазі певне виключення зі звичного ритму життя й на якийсь термін занурення в іншу реальність, де тобі переважно не потрібно розв’язувати побутові проблеми чи питання заробітку, — в онлайн-резиденції ти не покидаєш своєї рутини, і всі твої буденні справи залишаються на тобі. Просто до твого заробляння грошей, ремонту, вигулювання собаки, сімейних конфліктів додається ще одна активність, яка потребує достатньо серйозних часових та ресурсних інвестицій. Проте є й позитивний бік. Згідно з моїми спостереженнями, організатори таких резиденцій, не маючи багато подібного досвіду, в основному відкриті до експериментів із форматами та регламентами взаємодії й часто йдуть на більш прямий діалог із митцями щодо самої організації робочого процесу. Отже, можна сказати, що звична у стосунках митець-інституція ієрархія стає менш вираженою, а подекуди і стирається, адже, наче, всі учасники події здебільшого знаходяться на одному рівні розуміння ідеї онлайн-резиденції та того, як вона має відбуватися.

І третє: досвід онлайн-резиденції може змінити твою мистецьку практику та повернути її в такому напрямі, якого ти, можливо, навіть не міг передбачити. Це дійсно незвичний контекст і незвичні умови, навіть у дечому більше, аніж коли б ти поїхав на резиденцію до іншої частини світу. Так сталося зі мною. Пам’ятаю, як не так давно я ще не дуже багато знала про те, чим займаюсь як художниця, але точно — що не перформансом. Навіть коли в моїх проєктах почали простежуватися явно перформативні практики та методи — я не помічала їх і не асоціювала із цим видом мистецтва. Бо для мене він завжди був про «подію» та «публіку», завжди мав «відбуватися», і хтось у цей час мав бути поряд, щоби засвідчити його певну «відбувшість». Я згадувала і Школу перформансу у Львові, і Ніч перформансу в Харкові, а також інші подібні події та перформерів, з якими була знайома чи про яких чула, і розуміла, що це навряд чи про мене. Тому, побачивши на сторінці дніпровської галереї «Артсвіт» опен-колл на онлайн-резиденцію з перформансу Crossing, яку вони запроваджували разом із партнерською організацією PAERsche з Кельну, я спершу навіть проігнорувала його, бо одразу подумала, що ця сфера мене ніяк не стосується, а тому навіщо мені й подаватися. Та, крім того, у мене немає жодного перформансу в портфоліо… нібито? Цей сумнів змусив мене ретельно переглянути й проаналізувати весь свій минулий досвід (що теж виявилося надзвичайно корисним), аби врешті побачити той самий перформативний елемент у своїх роботах. Він не був схожим на те, що я завжди розуміла під поняттям перформативності. Проте, як я побачила згодом, коли пройшла відбір, і резиденція Crossing розпочалась, — перформативність має безліч варіантів. І саме такий її варіант є не тільки найбільш цікавим та комфортним для мене – він насправді є доволі релевантним реаліям світу, що перечікує пандемію в онлайні.

1.jpg
2.jpg
3.jpg
4.jpg

Фото: Haunting (Більш за все на світі я боюся після смерті стати привидом)

Мене весь час питали: і як це, резиденція з перформансу без фізичної присутності, без свідків та їхньої реакції, без події? Так, дійсно, усі учасники здійснювали свої перформанси наодинці із місцем, яке вони обрали, за присутності одного-двох свідків, не рахуючи фотографа, або в публічному просторі серед випадкових, а тому непідготовлених глядачів. У першому колі це були власні роботи, у другому ж — інтерпретація, ре-енактмент або діалог із роботою іншого учасника. І для мене цікавим стало тут, що я мала працювати з чужою, вже втіленою ідеєю та у відповідь їй створювати власне висловлювання, вступаючи з іншим художником у такий новий формат відносин, який не схожий ні на колаборацію, ні на омаж, ні на те, коли ваші роботи просто знаходяться в межах однієї виставки.

5.jpg
6.jpg
7.jpg
8.jpg

Це було значною мірою про саме карантинне мистецтво як таке, і про саму нову реальність буття художником у світі, що вчиться жити за правилами локдауну та віддаленої роботи: ізоляції, безконтактності, дозування часу, руху, слів, спілкування з іншим через самого себе (бо навіть у зумі частіше дивишся на вікно із власним обличчям, ніж в очі своїм співрозмовникам). Виконувати перформанси на самоті й одночасно у контексті резиденції, і в діалозі з іншим художником схоже імовірніше на листування в месенджері, на обмін короткими закінченими повідомленнями. І саме таке відчуття перебування в цій певній суперпозиції, одночасно в ізоляції, і в контакті з великою кількістю людей, всередині й назовні, заховавшись у всіх на очах, — не покидає мене від однієї онлайн-резиденції до іншої. Можливо, це і є те, до чого потрібно звикати?

Більше матеріалів