Павло Ковач

художник

Працює над двома проєктами. Перший — понад 20 графічних аркушів за ескізами, зробленими під час Майдану 2014 року. Художник дивиться на події Революції Гідності через «оптику» барокового мистецтва та творчості гравера Івана Щирського (1650–1714). Другий проєкт — «Безназви» (не наративний живопис), розпочатий після початку повномасштабного вторгнення росії на територію України, він народився із роздумів про процедуру одужання нас усіх, що відкидає як крайнощі абстрактної відчуженості, так і наративність жахів і жалів.

Українське Відродження я уявляю як єдиний процес у формуванні національної ідентичності через освоєння українського модернізму та авангарду початку ХХ століття, створення умов для розвитку сучасного мистецтва та культури, що стане підвалинами для мистецтва й культури наступних поколінь.

Анна Кахіані

художниця

Працює над двома виставками, які відбудуться в березні в Амстердамі. Одна з них — за результатами резиденції «The essence of home», друга буде результатом роботи в Air WG, де Анна зараз досліджує трансформаційні процеси пам’яті про втрачені улюблені предмети та які нематеріальні цінності та емоційні зв’язки/процеси за цим стоять.  Як фасилітаторка бере участь у проєкті самвидаву «Часопис. Ти де?», ініційованого ГО VATAHA в Роттердамі, допомагає українцям поділитись своїми історіями. 

Я бачу Українське Відродження як збалансовану квінтесенцію щирої цікавості й поваги до нашого минулого, стійкої історичної пам’яті та стратегій розвитку з ураховування перспектив для наступних поколінь. Нам є що відновлювати в матеріальному, ментальному, екологічному плані, на жаль. Війна дуже безкомпромісно нагадує нам про вразливість. Відроджувати, щоб збудувати стійке майбутнє, в якому були б неможливими такі ситуації як захоплення Довженко-центру чи забудова унікального Свидівця і т.д. 

Зараз ми маємо можливість використати новоздобутий потенціал як будівельний матеріал для майбутнього України. Коли можна буде знову безпечно гуляти лісом (підстав своє), коли культура стане більш децентралізованою, затребуваною й розмаїтою, де кожен буде впевнений у своєму завтра, вдома».

Ларіон Лозовий

художник, незалежний дослідник

Працює над персональною виставкою у львівській галереї «Міжкімнатний простір».

Кажуть що після подолання чергової кризи перед Україною завжди відкривається вікно можливостей. До нас прикута увага світу, світ співпереживає волелюбному народу, інвестує у програми стабілізації та розвитку. Я пам’ятаю як мінімум три таких вікна, і питання відкрите  — наскільки успішно ми ними скористалися. Цього разу хотілося б, щоб ми, не чекаючи на чергові “плани Маршала”, брали активну участь в облаштуванні спільного європейського ладу. Зберігаймо цю так важко здобуту агентність!

Костянтин Дорошенко

мистецький критик, куратор, публіцист

Працює над збіркою есеїв, в яких аналізує українське мистецтво і суспільство періоду війни в європейському контексті.

Відродження — реакційний термін. Він відсилає до уявної золотої доби в минулому, а ретроспективне спрямування уваги суспільства є основою фашистських режимів. Сьогодні Україна протистоїть у війні російській доктрині відродження якоїсь історично розмазаної величі. Ми не потребуємо відродження. Україна є здоровим політичним організмом в поступі, в розвитку. Саме тому ми стали фронтиром глобальних цивілізаційних змін, повертаючи сенс універсальним цінностям Європи і демократії.

Після перемоги Україна продовжить рух у бік поваги до кожної людини з її правами, потребами, можливостями та буде одним із лідерів вільного світу. Важливо нам самим не розгубити цей потенціал, повернувшись до звичних внутрішніх сварок. Проте війна відкрила нам і вражаючу силу нашої солідарності.

Юлія Карпець

літературознавиця

Зараз пише дисертацію на тему «Феномен “безґрунтянства” у Миколи Хвильового та В. Домонтовича».

Люди згадують себе. Пригадування, або радше віднайдення тяглостей: родинних, культурних чи політичних, — питоме для відродження, зосібна для українського. Так сто років тому неокласики повертали забуту барокову епоху у поезіях та наукових розвідках, тим сповнювали власне сьогодення. Відтак відродження — це розглиблення “сьогодні”, коли людина простує до творчого небокраю майбуття та минулого водночас.

Поліна Полікарпова

фотографка

Працює над створенням візуального контенту для помітних представників української музики і кінематографа, вивчає тему постколоніалізму і планує серію робіт про внутрішній стан і настрої суспільства всередині жорсткого ритму Києва під час воєнного стану.

Децентралізація, інвестиційна підтримка і заохочення нових культурних ініціатив і змін для молодих спеціалістів в різних галузях культури і мистецтва, багато хто з яких повернеться з-за кордону. Саме створення свого конкурентоспроможного ринку може дати новий механізм знань, мови, цінностей і норм для нових поколінь.