Підтримати

Docudays UA: 5 причин залишитися вдома

26 березня стартував 18-й Міжнародний кінофестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Уже вдруге фестиваль припадає на посилений етап карантину, проте це не заважає команді оперативно перевести всі події в онлайн-формат та зустріти глядачів на відстані екрану комп’ютера. За довгі роки проведення кінофестиваль щороку показує потужну програму стрічок, онлайн-зустрічей, дискусій, а також дивує новими форматами. 

18-й кінофестиваль запам’ятається міждисциплінарною програмою, до якої увійшли: виставка фотографій Олександра Чекменьова «Ласкаво просимо, вхід заборонено», проєкт медіахудожників Photinus Studio, артгрупи SVITER та Івана Світличного «Добре проторені зв’язки» й ретроспектива анімації художника-аматора Анатолія Сурми «Мультфільм, автор: Анатолій Сурма». 

Редакція Your Art зібрала 5 фільмів і програм, які точно варто встигнути подивитися протягом фестивалю Docudays UA, що триватиме до 4 квітня. 

Фото: Сергій Коровайний для Ukraїner
Фото: Сергій Коровайний для Ukraїner

«Колектив»

Почати хочемо з фільму-відкриття, який увійшов до спеціальної програми «Повне одужання?», що репрезентує головну тему фестивалю. Румунська стрічка «Колектив» режисера Александра Нанау розповідає про події 2015-го року, коли в країні виникла криза через трагедію у бухарестському клубі «Колектив». Несподівано почалася пожежа, внаслідок якої 27 людей загинуло на місці, а 180 були важко поранені. Після отримання важких опіків та травм десятки людей померло в лікарнях, інші залишилися з фізичними та моральними травмами до кінця життя. Один із лікарів зв’язався з журналістами й попросив провести розслідування, щоб зрозуміти причину пожежі та допомогти тим, хто вижив. Журналістське розслідування починається з дослідження медичної системи в країні та викриття корупційних схем, через які лікарні не можуть забезпечити належні умови для пацієнтів. Міністр охорони здоров’я пробує допомогти під час розслідування справи та реформувати систему.

«Колектив» показує, яку силу має ЗМІ та як сильно може вплинути на долю не лише потерпілих, а й на всю країну. Сьогодні вона номінована в одразу двох номінаціях на премію «Оскар»: «Найкращий документальний фільм» та «Найкращий міжнародний художній фільм».

«Останній лучник» 

Наступна історія, про яку варто розповісти — стрічка «Останній лучник» режисерки Дасіль Манріке де Лара Міярес про її дідуся Альберто Манріке. У минулому він революціонер, художник, засновник художнього руху Лучників, люблячий партнер, тато й дідусь. Проте сьогодні його спогади під загрозою: вони розсипаються, як пісок в долонях, і як би сильно ти не старався їх втримати — процес неминучий. Онука розповідає історію своєї родини через архівні записи, фотографії, малюнки, спогади.

«Останній лучик» — фільм-медитація, що допомагає Дасіль переосмислити своє минуле, а для її дідуся прийняти дійсність. Чудова і тепла історія, в якій нас запрошують дізнатися більше про історію однієї родини, розділити з ними радісні та сумні емоції. 

Програма «Трубадури кіно: Шотландія і Україна»

Цього року фестиваль також підготував програму «Трубадури кіно: Шотландія і Україна», в рамках якої показали аматорське кіно двох країн. Що мене одразу зацікавило в програмі: як любительське кіно може зацікавити когось поза колом друзів та родини, як актуалізувати питання, що висвітлюють автори? Команда Docudays UA спільно зі запрошеними кураторами надали фахові коментарі від дослідників, що поглиблюватимуть розуміння стрічки та її контексту.

Переглядаючи фільм, глядач може натискати на клікабельні мітки, у яких приховані коментарі до фільму. «Спеціальна інтерактивна онлайн-програма має на меті, з одного боку, дати слово закоханим у рухомі зображення аматорам, трубадурам, що виспівують кіно і дивляться на повсякденне життя крізь об’єктив камери, а з другого — створити можливість осмислити національні історії ХХ століття крізь призми особистих оповідей. Шотландія уособлює західний світ з його відстоюванням права на приватне життя і погляди, Україна ж несе на собі відбиток тривалого періоду, проведеного у складі Радянського Союзу з його тоталітарним режимом. Перша обраховує свою історію кіноаматорства від першої третини ХХ століття, друга ж фіксує розквіт любительського кіно у шістдесятих, коли на полиці магазинів потрапляє камера «Кварц». Врешті-решт, різні ідеологічні соціокультурні координати обумовлюють відмінні, але по-своєму прекрасні національні аматорські кінематографії»,розповідає про концепцію програмерка Юлія Коваленко. 

«Цей дощ ніколи не скінчиться»

Стрічку режисерки Аліни Горлової можемо радити з декількох причин. По-перше, восени 2020 року фільм отримав нагороду на Міжнародному фестивалі документального кіно IDFA в Амстердамі як «Найкращий повнометражний фільм» в рамках секції First Appearance. По-друге, Аліна достатньо досвічена авторка, якій ми довіряємо: її попередніми стрічками були «Явних проявів немає» та «Холодний Яр. Інтро».

«Цей дощ ніколи не скінчиться» — чорно-білий фільм про Андрія Сулеймана та його батьків — курда й українку, які з Сирії переїхали на Донбас, та за іронією опинилися в іншому місці воєнного конфлікту.  

Більше познайомитися з творчістю Горлової ви можете в нашому інтерв’ю, яке записав Алекс Малишенко.

 «Май далеко, май добре»

Ще один фільм іншої української режисерки Ганни Ярошевич, який привернув нашу увагу. Ганна довгий час знімала для «Вавилон’13», однак «Май далеко, май добре» — перша повнометражна робота Ярошевич. Відомо, що гроші на виробництво режисерка фільму та продюсерка Альона Качкан збирали коштом краудфандингу, а пізніше заручилися підтримкою Українського інституту. 

Стрічка розповідає про німця Мішель, який вивчав екологію в університеті, але згодом полишив Німеччину та поїхав жити в село в Карпатах. Там він почав розводити карпатських водяних буйволів, а потім вирішив і зовсім назавжди залишитись в Україні.

Автор: Анатолій Сурма
Автор: Анатолій Сурма

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: