Вакансії

Маргіналії пам’яті й андеграунду: другий епізод резиденції Stereologia в Маріуполі

Мистецька резиденція — особлива форма тимчасової залученості та взаємодії художників із середовищем. Авжеж, резиденції бувають різними, але зазвичай організатори очікують від учасників стійкої позиції, гнучкості, витривалості й водночас сфокусованості, готовності до похибки, експерименту. Низові й не тільки мистецькі ініціативи в Україні протягом останніх років усе частіше звертаються до такої практики. Виїзний резиденційний формат для художників корисний тим, що сприяє не лише заглибленню у незнайоме середовище і встановленню професійних контактів, а й штовхає на втілення нових (або ж давно задуманих і поки нереалізованих) ідей і проєктів, надає простір для думки та взаємодії з локальним контекстом.

Одна зі справді найцікавіших артрезиденцій нині триває у Платформі «ТЮ». У листопаді-грудні в Маріуполі відбувся другий епізод резиденції Stereologia. Довгостроковий проєкт присвячений виявленню актуальних соціальних тем через практики сучасного мистецтва за участі одного візуального художника/-ці та одного саундартиста/-ки. Особливістю маріупольської Стереології є те, що до роботи над кожною фінальною виставкою долучається місцева молодь — підлітки на рівні з резидентами отримують можливість однаково створити своє художнє висловлювання, як і асистувати митцям у зйомках фільму, фотографічній серії чи створенні музичної композиції. Проговорювання спільно з менторами-резидентами таких часто замовчуваних у школах тем, як насильство, ЛГБТКІ+, самопрояв, локальна спадщина — дозволяє молоді розширити розуміння актуальних для суспільства питань, знайти однодумців, а свої переживання і роздуми трансформувати у мистецький твір. Детальніше про перший епізод читай тут.

Учасниці другого епізоду резиденції Stereologia. Скріншот з відео Transmission. 2021
Учасниці другого епізоду резиденції Stereologia. Скріншот з відео Transmission. 2021

Цього разу учасниками епізоду стали фільммейкер і перекладач Сашко Протяг (Маріуполь) та художник і саундартист Василь Лях (Київ). Примітно, що обидва резиденти наразі у процесі роботи над власними режисерськими стрічками. The Past Unsimple / «Минуле Непросте» Сашка про витіснену та невидиму пам’ять. Василь ж працює над створенням документального фільму «Клад», що розповідає про особисту історію, топографічно пов’язану з Надазов’ям. 

Василь Лях, Сашко Протяг. Скріншот з відео «Я». 2021
Василь Лях, Сашко Протяг. Скріншот з відео «Я», 2021
Василь Лях, Сашко Протяг і вухастий друг. Маріуполь, 2021
Василь Лях, Сашко Протяг і вухастий друг. Маріуполь, 2021

У попередньому епізоді резидентки Катерина Кострова й Ольга Чекотовська представили фізичну виставку в просторі Платформи «ТЮ». Цього разу результати другого епізоду відбулися у форматі презентації-скринінгу коротких відеоробіт, а всіх їх можна переглянути на сайті проєкту. Назва епізоду «Амнезія» підказує, що на цей раз митці працювали з темою пам’яті та пов’язаних із нею механізмів пригадування, забування, компіляції та заміщення спогадів, а також вигадок.

Упродовж трьох тижнів у Маріуполі художники досліджували місто й проводили активності для молоді в її межах. Наприклад, Василь Лях познайомив учасниць та учасників своєї робітні з технічною специфікою простроченої плівки «Свєма К-13» 1968 року, в яку неодмінно закладений ефект непередбачуваності: глітчі та світлові ефекти в результаті створюють самостійну постпанківську естетику. Спільно з художником учасниці резиденції та музичного гурту «Продажа Ежей (У Моря)» 16-річні Ліза та Настя зробили кавер на трек Joy Division — Transmission. Відеокліп створений зі слайдів плівкових чорно-білих світлин, на які накладений запис вокалу й бас-гітари у виконанні дівчат із партією модульного синтезатора Василя Ляха.

«Ліза розказала, що, крім багатьох інших авторів, читає Хармса та Введенського. Це дуже круто, я чомусь думав, що інтерес до авангардної поетики в Маріуполі вже втрачений. Взагалі, мені здається, що читання складних поетичних текстів набагато важливіше, ніж весь наш артменеджмент. Поетика не вписується в проєкти й трансформує світ набагато цікавіше. І я бачу, що ця поетика присутня в житті творчої молоді, що не все захоплено новими капіталістичними практиками. Ми намагалися розвивати цей дух андерграунду у всіх наших роботах»,  — сказав Сашко Протяг.

Молодші учасниці та учасники резиденції у процесі роботи над другим епізодом Stereologia

Протяг і Лях разом із учасниками GreenDoor Production Денисом і Владом створили п’ять спекулятивних відеоесеїв і пісень до них. Однією з таких спроб є відео з начитуванням вибраних віршів поета-концептуаліста Всеволода Некрасова, який свого часу приїжджав до Маріуполя. Автори називають ці композиції монооперами, тобто операми для одного виконавця. Тексти двох моноопер «Я» і «Ми» складаються з фрагментів знайдених арборгліфів — це популярна вандальна практика, яка полягає у видряпуванні позначок чи ініціалів на корі дерев. Такі позначки — це найчастіше свідчення маркування присутності людини і є особливо поширеним феноменом на Східній Україні. Резиденти зібрали понад тисячу таких знімків, а для «Я» і «Ми» використали лише п’ятдесят із них. У першій моноопері розповідається про життя чоловіка з кримінального Маріуполя 1990-х, який потрапляє до в’язниці й служить у колонії на окупованій території, зрештою звільняється та потрапляє зі своїм другом у Париж. У композиції «Ми» йдеться про життя вандалок і вандалів, їхній сповнений непередбачуваності, міської романтики, зухвалості й подекуди криміналу спосіб життя. До композиції автори залучили відомого у вузьких колах бітбоксера Dake з Торецька, а текст хара́ктерно начитав 22-річний Денис. «Коли арборгліфи перетворюються на хаос і графічний безлад на корі тополь, слова поступаються бітбоксу», — зазначають автори. Арборгліфи шкідливі для дерев, однак видряпані надписи залишаються важливою частиною маргінальної культури міста.

Арборгліфи на тополі. Маріуполь, 2021
Арборгліфи на тополі. Маріуполь, 2021

Мабуть, одна з найвиразніших cтворених робіт Протяга і Ляха — відео «Хайт», де йдеться про спекуляцію на тему постіндустріального майбутнього Маріуполя. Автори уявляють, яким би було місто з розвинутою культурою надазовських греків, етнічного населення Донецької та Запорізької областей. Сюжет розвивається у 2068 році в Маріуполі, куди приїжджає музикант із Роттердама. Він бере участь в артрезиденції, організованій такою місцевою інституцією, як Центр Індустріальної Спадщини (ЦІС). Якою б була електронна музика надазовських греків, якби румейська й урумська культура дійсно панували в Маріуполі? Група «Мавру Спруцку Пароміть» з бідного району міста грає автентичну музику в стилі хайт, в якому відбувається мелодичний синтез хайтарми, традиційної музики надазовських греків, модульних синтезаторів і бітбоксу (знову ж таки, у виконанні Dake). 

У відео використані кадри, зняті на 16-міліметрову плівку Василем і Сашком у жовтні під час поїздки в Роттердам. Автори знімали місця, що нагадували їм футуристичний Маріуполь. 

«Ми планували заміксувати краєвиди Маріуполя і Роттердама, все на 16 мм, але в нас не було можливості це зробити в межах артрезиденції. Тому в фільмі майже всі кадри про Маріуполь з Роттердаму. Ми переробимо це в майбутньому. В принципі, і “Хайт”, і відео про арборгліфи — це наші напрацювання для майбутніх фільмів».

У передмові до виставки автори так описують результати проєкту: «Для виставки “Живі носії памяті” ми вибираємо медіуми, які працюють глючно і помиляються. Які живуть своїм життям, більш анархічним, ніж архівним. Ці медіуми не юзають переможці, що пишуть історії своїх перемог. Їх здебільшого юзаємо ми, лузери та лузерки, часто для проговорення наших сумнівів і утопій».

Cкріншот з відео «Хайт». 2021
Cкріншот з відео «Хайт». 2021

Так другий епізод резиденції з виставкою «Живі носії пам’яті» в аудіовізуальному форматі звертає увагу на ті соціальні аспекти життя в постіндустріальному середовищі, що в буденності радше є відсунутими на маргіналії, проте залишаються важливою частиною міста і його поетики. Як у монооперах «Я» і «Ми» розповідається про те, що «в кожному є щось від мене і нас» (Протяг), так і у «Хайті» відбувається утопія, яка проростає з сьогодення та сміливої уяви. Що найцінніше у такій резиденції — це, мабуть, міждисциплінарні та міжпоколіннєві зв’язки, як і можливість переконатися, що різні (незвичні) практики та підходи можуть бути цікавими іншому.

У лютому 2022 року заплановано третій епізод резиденції Stereologia. Open call для художників/-ць та саундартистів/-ок Платформою «ТЮ» оголосить вже у наступному сезоні. 

Проєкт став можливим та реалізується за підтримки Посольства Нідерландів в Україні.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: