Про проєкт

Задум, на основі якого я зараз пишу сценарій, виник три роки тому. Усе почалося з музики. Точкою відправлення став музичний твір Ріхарда Штрауса «Життя Героя». Мабуть, як і кожного слухача, який уперше чує цю музику, мене зацікавила невідповідність назви й мелодії, її одночасна вульгарність і благородність, де явне декадентство різко переходить в урочисті акорди. Я дізнався більше про історію створення цього твору, і виявилося, що Штраус апелював до третьої симфонії Бетховена, яка більше відома всім під назвою «Eroica».

Бетховен планував присвятити свій твір Наполеонові, але з часом, розчарувавшись в його політиці, викреслив його ім‘я, проте у творі не змінив жодної ноти. Після прослуховування третьої симфонії Бетховена, казус музики Штрауса набрав для мене нового значення. Я вирішив спробувати проілюструвати своє враження, «приземлити» його й перенести на візуальний ряд. Зазвичай це робиться навпаки, але така протиприродна манера чимось наближала мене до карикатурної розповіді Штрауса. Далі задум перетворився в заявку до кінопроєкту з робочою назвою Eroica, який отримав фінансування від Українського культурного фонду на етапі передпродакшену та розробки сценарію повнометражного ігрового фільму. 

Про сюжет та головного героя

Після «приземлення», я вирішив не відходити від традиції попередників, і зупинився на декількох конкретних історичних одіозних фігурах. Мені потрапили до рук спогади товаришів про Степана Бандеру гімназійних та студентських років. Ці спогади нагадували мені Євангеліє — у яких часто розмиті конкретні місце та час, але дуже чітко передані деталі. В одному з таких триб’ютів юності Бандери розповідається, що серед групи гімназистів був хлопець (ім’я не вказувалося), якому майбутній лідер націоналістів не потиснув руки й не подивився  в очі через його політичну або ідеологічну невизначеність. Я вирішив розказати історію цієї «невизначеної» людини, якій не потисли руки й не подивилися в очі. Далі я застосував старий добрий прийом Германа старшого: «А що би було б, якщо б було?», і почав розвивати історію до сценарія. 

Про сінематограф

Сінематограф був тільки початком інфернальної експлуатації рухомого зображення. Мені здається, зараз YouTube має більший контроль над людьми, ніж кіно. Відразу пригадується фільм Балабанова «Про Уродов и Людей», у якому режисер намагався знівелювати цінність рухомого зображення із самого початку його виникнення — фокус об’єктива свого першого кіноапарату Йоганн наводить на садомазохістські сценки за участі старенької бабусі, яка б‘є різкою молоду дівчину по оголених сідницях.

Основна риса сучасного кінематографу, особливо ігрового, нагадує мені вислів Ваґнера: «Я викликаю жах і турбую серця, інакше вплинути на нинішнє людство неможливо».

Про завершення фільму та команду

До зйомок фільму ще далеко. Зараз я працюю над сценарієм, більша частина якого заснована на реальних подіях, і який нещодавно вперше був презентований на сценарному пітчингу Terrarium Script 2019. На етапі розробки, кінопроєктом зацікавилася кінокомпанія RADAR і я налагодив співпрацю з продюсерками Іриною Ковальчук та Веронікою Гоменюк, які створили всі необхідні умови для того, щоби зйомки тизеру відбулися відповідно до мого задуму. Зараз ми далі працюємо над розвитком проекту і шукаємо партнерів та співпродюсерів фільму.