З 20 жовтня до 3 листопада у київській галереї «Білий світ» триває виставка Євгена Лісняка «Hometrips». У серії, що складається з живопису та об’єктів — силіконових кросівок і квітів, автор об’єднує буденність та яскраві подорожі дигітальним світом. Ми публікуємо коментар і серію робіт Євгена. 

У серії я намагаюся описати колективні відчуття перетворення реальності на калейдоскоп. Стан, у якому дійсність набуває абстрактності, потоковості. Коли виникає відчуття, що цифрова та реальна сторони наших життів помінялися місцями. А інтер’єри — це місце, де я та більшість із нас переживає цей сюр.

Над «Hometrips» я почав працювали навесні, коли жив між домом та майстернею. Вдома — дім, у майстерні — живопис. Серія логічно та консервативно продовжує мою практику, частково навіть на шкоду експериментальному складнику. Усе будується навколо моїх попередніх напрацювань — живопису й абстракції. 

Коли я вчився в академії (Львівська національна академія мистецтв‎ — прим. ред.), я працював із різними медіа. Були серії фото, об’єкти, інсталяції із генеративною графікою, що реагували на присутність чи відсутність глядача. Живопис за тих часів не був у пріоритеті, якраз тому, що я вчився на секції монументального живопису. А до абстракції прийшов від зворотного, знову ж завдяки академії — там у пошані був упевнений антропоцентричний фігуратив.

У мене було графіті-дитинство. Бомбив потяги, втікав від патрульних, усе як належно. Я ріс у Кривому Розі, і графіті здавалося органічним самовираженням в атмосфері жорсткого урбанізму та важкої промисловості. Поїздів та сірих стін там вистачає. Але зараз у моїх роботах залишилися лише формальні згадки з тих часів.