У неділю, 16 червня в Щербенко арт центрі відбулось відкриття виставки FEMININE художників Марії Прошковської та Сергія Моргунова в рамках КиївПрайд 2019. Проект FEMININE прагне легітимізувати транс-жінок у жіночій спільноті та сформувати в українському суспільстві позитивне ставлення до людей, котрі зробили або планують перехід.

Ми поспілкувались зі співавторкою виставки, художницею Марією Прошковської та засновницею галереї Марини Щербенко про створення ідеї, найважчі моменти в процесі та життя проекту після закриття виставки.

Марія Прошковська — народилась у 1986 році в Києві. Закінчила Національний університет внутрішніх справ України та навчалася у Школі сучасного мистецтва при Інституті проблем сучасного мистецтва. Лауреат спеціального призу конкурсу молодих художників МУХі 2017 та учасниця програми American Arts Incubator в Україні 2018.

Як довго ви працювали над створенням виставки?

«Рік тому, наприкінці червня, я прочитала статтю, де описувалась поточна ситуація інтеграції в суспільство трансгендерних людей, зокрема жінок. Мені врізалась в пам’ять така фраза: “Не кожна людина, що має вульву чи груди — жінка, так само як не кожен, хто їх не має — не жінка.” Я відмітила, що цей меседж чудово візуалізує той факт, що ґендерна самоідентифікація людини значно важливіша за набір біологічних ознак. Далі я почала думати про те, яким є моє особисте ставлення до людей, що зробили перехід, що я відчуваю, коли думаю про трансгендерних жінок. З соромом зловила себе на думці, що я чомусь накреслила якусь межу між собою та ними, зверхньо “дозволивши” їм називатися жінками, жити як вони того хочуть, реалізовувати своє право на щастя, але відділивши їх в якусь окрему категорію. Я зрозуміла, що підсвідомо не приняла їх у свою умовну жіночу компанію. Мені стало соромно, бо насправді — це мізогінія».

«Тоді я вирішила зробити цей проект, накресливши декілька важливих цілей: 1) дослідити як буде змінюватись моє особисте сприйняття трансгендерних жінок під час роботи над проектом, зробивши себе однією з учасниць, інтегрувавши себе в життя транс-жінок, а їхнє життя у своє; 2) зробити фотопроект про жінок взагалі за участі представниць транс-спільности, який би не показував транс жінок інакшими, не загравав з поняттям “шокуючий контент”. Хотілося зробити документальний проект без антиестетичного шику. 3) підняти рівень толернатності в суспільстві до людей, що здійснили трансгендерний перехід або планують це зробити. Мені взагалі подобається відчувати, що моя художня діяльність може щось змінити, для мене, це один з інструментів який я використовую щоб продукувати суспільну дискусію, а значить толерування багатьох тем. Мене підтримала кураторка Марина Щербенко і ми почали шукати можливості для реалізації проекту. Восени я запропонувала Сергію Моргунову цю колаборацію, він погодився. Він крутий документаліст, часто асоціюється з військовою фотографією, але я на кожному знімку бачила не тільки фіксацію подій, а ще історію. Перш за все історію про людей. Цієї зими я вперше зустрілася з Анастасією, моєю першою героїнею, активісткою. З того моменту почалася активна робота над проектом, яка триває і досі».

З якими проблемами ви стикнулись під час проекту і що було для вас найскладнішим?

«Я не вмію бути нещирою і не вмію виключатись після роботи. Я емпат. Ніколи не спрацьовує піти за схемою: прийти додому, сходити в душ, випити чаю чи вина і займатись далі своїми справами. Я живу процесом цілодобово, вночі уві сні я продовжую думати, аналізувати та переживати. Цей проект для мене — це проект про комунікацію, про спілкування. Я отримала надзвичайний досвід, багато годин приємних моментів проведених разом з чудовими людьми та велику кількість нових подруг та друзів, але в той же час я дуже втомилася. Я втратила декількох друзів і про це треба буде подумати, коли буде час вже після закриття виставки. Проаналізувати чому саме так сталось, зрозуміти, як цей проект вплинув на моє життя, життя моєї сім’ї, життя героїнь і всіх учасників процесу. Я вже встигла винести один висновок — треба вчитись делегувати частину роботи, довіряти більше своїй команді. Мені пощастило з підтримкою Щербенко Арт Центру та КиївПрайд — це був незвичайний досвід і я відчувала, що ми точно впораємось».

Сергій Моргунов — фотограф, який народився і живе в Києві. 10 років працює в сфері кіновиробництва, спеціалізується на фото- і відеозйомці.

«У моїх проектах головною сферою дослідження завжди були питання прав людини, пошуку самоідентифікації та трансформації пострадянського суспільства, — коментує Сергій Моргунов. — Через власні історії та особистий досвід трансґендерних людей я бачу можливість відстежити зміни в сучасному українському суспільстві, повному табу, стигм, упереджень та страху приймати реальність, яка не вписується в систему цінностей, що з дитинства формувалася під впливом середовища та сталих поглядів. Моя першочергова мета — зобразити дівчат такими, які вони є у своєму повсякденному житті — звичайними людьми. Зі своїми проблемами, інтересами, особливостями, які мало чим відрізняються від повсякдення решти суспільства».

Марини Щербенко — галеристка, кураторка, арт-консультантка, колекціонерка, засновниця Боттега Галереї та Щербенко Арт Центру розповіла про народження проекту з кураторської точки зору.

Як до вас прийшла ідея проекту?

«Мене завжди цікавили питання толерантності, які піднімають наші художники у своїх проектах. Саме тому я підтримала ідею та ініціативу Марії Прошковської почати дослідницьку роботу в проекті FEMININE та підготувати проект про життя транс-жінок».

Чому у проекті FEMININE ви зосереджуєтесь на проблемах транс-жінок?

«Саме транс-жінки дуже вразливі, тому що зазнають труднощів з прийняттям у суспільстві. У проекті FEMININE ми хочемо привернути увагу до прав людини, наголосити, що це наш моральний обов’язок та правова потреба, бути рівними. У майбутньому ми плануємо продовжувати виставляти подібні проекти. Саме толерантність формує прийняття, правильне розуміння того, що ми різні, що ми маємо право на самовираження, на різні прояви своєї індивідуальності. Поки ми всі будемо закривати очі на зростання нетерпимості серед наших громадян, ми не зможемо побудувати демократичне суспільство. Тож я планую й надалі працювати з подібними проектами, направленими на попередження та припинення нетерпимості в нашому суспільстві».