Поруч зі світом глобальним, широким та безкрайнім (не беручи до уваги обмеження такого надзвичайного характеру, як пандемія), пропагандою та поштовхами до формування ще тісніших взаємозв’язків і консолідацій, інтенціями до стирання відмінностей, локальні спільноти постають як ендеміки. Маючи свої характерні особливості, вони наче зі всім світом, але й ніби перебувають виключно у своєму вимірі, в якому існують специфічні правила, традиції, особливості. Саме такі локальні спільноти часто привертають увагу британського фотографа Марка Невілла.

На думку співгромадянина Невілла — журналіста та письменника Девіда Гудхарта — всіх сучасних людей, в Британії та й у світі загалом, можна поділити на дві категорії: людей «будь-де» та людей «десь» (anywheres and somewheres)

Перші здебільшого мають кращу освіту, цінують мобільність, автономність та плинність. Вони є відкритими до світу та дивляться на нього з позиції «будь-де». Люди з другої категорії є набагато більш вкоріненими в місцевості, де живуть. Вони цінують зв’язки й традиції, в яких існують, та дивляться на світ із позиції «десь» — саме там, де вони є. Марк Невілл, безумовно, належить до категорії anywheres (що складає менше чверті населення в Британії) — освічених, заможних та мобільних, але таких, що кількісно домінують у політиці та соціальних процесах. Своєю чергою зацікавлення Невілла як художника часто знаходяться саме в спільнотах представників somewheres. Марк фотографує громади фермерів у провінції Бретань у Франції, жителів невеликого містечка Порт-Глазго в Шотландії, мешканців депресивних районів міста Пітсбурга в Сполучених Штатах.

Частіше за все до фотографічної практики Марка прикріплюють позначку «документальна». Але попри ніби очевидну документальність його робіт, метод Невілла набагато ширший за прямолінійну фіксацію — вже протягом багатьох років він послідовно намагається підважувати традиційну роль практики соціальної документалістики.

Невілл конструює кадри та наративи всередині справжнього життя, реальних побутових ситуацій найрізноманітніших людей з різних куточків світу

Основою практики Невілла є зіштовхнення людей з ними самими, з середовищем, в якому вони живуть або в якому вони тимчасово опинились. Фотографія Марка не критична — герої його знімків самі формують кінцевий характер і темп зображення без очевидного оприсутнення позиції автора у фінальному наративі. За допомогою яскравого світла, що дозволяє знімати на закритій діафрагмі та зробити видимими всі ніби дріб’язкові деталі у всій площині кадру, Невілл лише робить все максимально очевидним. Додаючи до максимальної деталізації прагнення позуючих створити себе найкращих, в результаті ми бачимо подекуди гіперболізовані образи — квінтесенції незвичних моментів та застиглих людських рухів. Попри те, що постійними героями фотографій Марка є люди, зображення постійно повертають нас до контексту, в якому перебуває ці особи. Кожен рух, особливість погляду, одяг та вираз обличчя — відбиток навколишнього світу, наслідок, свідоцтво життя в певному оточенні. Людина, яка займає майже весь кадр, стає другорядною — вона стає оповідачем історії свого регіону. У такий спосіб сам фотограф не втручається в чужий, невідомий йому контекст, не робить висновки, не апропріює та не захоплює його, а лише створює умови, за яких місцеві жителі стають коментаторами власного життя, тими, хто позначає своє оточення та розповідає про нього.

У 2017 році The New York Times запропонували Невіллу створити проєкт про людей на відпочинку у будь-якому місці на його розсуд, і Марк обрав Одесу. Люди на знімках з цього проєкту виглядають вкрай екзотично: чудернацькі пози, аксесуари, вирази облич. Спочатку видається, що це позиція фотографа — він або насміхається, або спотворює правдиву картинку, показуючи одеських відпочивальників занадто екстравагантним чином. Подібна реакція вже мала місце у першому проєкті цього «лондонця зі середнього класу» — «Порт-Глазго». У газеті однойменного містечка, що фотографував Невілл, вийшов допис місцевої жительки, виховательки в дитячому садочку й матері двох дітей, яка обурювалась рівню спотворення та неправди про її регіон, що дозволив собі Марк у проєкті — чужинець з великого міста, який нічого не знає і не розуміється у тутешньому стані речей. Вона написала: «Він експлуатував жителів Порт-Глазго і називає це мистецтвом, щоб вийти сухим з води. Я не впізнаю своє місто в цій книзі, а я прожила тут усе своє життя». Але саме в цій неприємній ситуації і віднаходиться важлива риса фотографічної практики Марка, що спростовує подібні докори — диригуючи технікою, світлом, в деяких випадках додаючи деталей, здійснюючи остаточну вибірку фотографій, Невілл, однак, позбавляє себе привілею маніпулювати людиною в кадрі, залишаючи лише герою фото право на позиціонування себе в той чи інший спосіб. У такому випадку провина фотографа лише в тому, що він помітив, зафіксував та відтворив цей фрагмент реальності — ніби свідок у кримінальному фільмі, якого завжди переслідує небезпека та розправа за те, що він розповість, що ж було насправді.

Позиція Марка в тому, що головне завдання фотографа сьогодні — це знайти спосіб використовувати фотографію так, щоб вона могла мати реальний вплив на проблему, з якою працює. Спочатку це звучить трохи амбіційно, наївно або навіть кон’юнктурно. Але згодом, розгледівши впритул всі проєкти Невілла, ця «гучна» позиція стає яснішою, прозорішою та чеснішою.

Незалежно від теми та місця, підґрунтям проєктів Невілла завжди є соціополітичний або соціокультурний складник, а метою — процес взаємодії суб’єктів та аудиторій за допомогою мистецького медіума

Суб’єктами та аудиторією часто можуть виступати самі громади, яких фотографує Невілл. Його перший подібний проєкт «Порт-Глазго», зроблений у 2003 році, передбачав, що саме громада однойменного робітничого містечка, яке досліджував фотограф, і є аудиторією проєкту. Він розповідає: «Я хотів підважити традиційні способи розповсюдження таких “мистецьких” книжок і поставити питання про те, чому фотокнижки для журнального столика зі зображеннями людей, які зазнають труднощів, завжди опиняються на столиках білих привілейованих людей середнього класу, а не тих, хто представлені у цих самих книжках». Проєкт виконувався на замовлення, що передбачало створення мистецького твору для міста та його жителів. Але замість чергової скульптури в центрі міста, Невілл прагнув ангажувати місцевих людей, зробити їх дійсно учасниками твору. Таким чином, замість того, щоб нав’язати містянам публічну мистецьку роботу, місцева спільнота отримала подарунок. І вони могли самі вирішувати, чи дорожити книгою як соціальним документом, чи викинути її або ж навіть спробувати продати на eBay.

У проєкті «Парад», Невілл одночасно об’єднав власний розпач та сором стосовно референдуму за вихід Британії з Європейського Союзу та дослідження місця й значення, яке має громада в Бретані (буквально «Маленька Британія»), відчуваючи, як його власна нація розпадається на частини. Поняття утопії або екотопії лежать в основі образів фермерів, черниць, бретонських танцюристів, жонглерів, свинарів, собак чи коней, покупців у супермаркетах, футбольних фанатів та футболістів, сімей на пляжі або відвідувачів конкурсів краси. Результатом цієї роботи стала фотокнижка та виставка у Photographers’ Gallery в Лондоні, що супроводжувалась спеціальною публікацією. Вона містила інтерв’ю з фермерами Бретані та заклик до дії, складений громадською організацією Terre de Liens / Access to Land Network (сприяє збереженню земель та доступу до сільськогосподарських угідь для органічних ферм у Франції). Книжка закликає підтримати стійкий гуманний, навіть екотопічний тип фермерства, розширити доступ до землі та припинити ведення сільського господарства промисловими методами. Разом із фотокнижкою «Парад» Невілл розсилав додаткове видання проєкту «Тексти параду» безкоштовно британським і європейським міністерствами сільського господарства та продовольства, ключовим політикам, а також сільським і міським школам та бібліотекам у Великобританії та Франції.

У проєкті Fancy Pictures (2008), назва якого одночасно означає «фантазійні» та «шикарні» картини, Невілл апелює до під-жанру англійського живопису 18-го століття, що зображав сюжети повсякденного життя, але з елементами фантазійних, часто уявних сентиментальних образів та історій. Невілл повертається до теми репрезентації людей робітничого класу в мистецькій роботі, що була створена на замовлення Маунт Стюарт (Mount Stuart) — родового аристократичного маєтку 19-го століття. Будинок розташований на східному узбережжі острова Б’ют у Шотландії та є резиденцією Маркіза острова. Куратор та замовник проєкту — сестра маркіза Б’юта, котрий володіє островом та більшістю його ферм. Громада острова займається переважно сільським господарством та, як і в Порт-Глазго, тут мешкає близько восьми тисяч людей. Протягом поколінь люди на острові були найманими працівниками й там встановилися робочі відносини, які за сотні років не сильно змінилися. Усі ферми платять орендну плату Маунт Стюарт. Покоління фермерів обробляли цю землю, часто так і не отримуючи її у власність. Не зважаючи на те, що маркіз є дуже доброзичливим господарем, а орендна плата низькою, така модель за своєю суттю є феодальною. Цікаво, що власники Маунт Стюарт замовляли твори художникам протягом багатьох поколінь, тому в будинку можна побачити картини Томаса Гейнсборо та Джошуа Рейнольдса. Колекція мистецьких робіт є свого роду аристократичним сімейним альбомом. Однак самі фермери майже не представлені у творах з колекції, та коли й представлені, не ідентифікуються як особистості. У своєму проєкті Невілл повертає фокус уваги художника саме до місцевої громади — зображає повсякденне життя тутешніх працівників, використовуючи прийоми та естетику жанру fancy pictures.

Окремою частиною фотографічної практики Марка Невілла є робота в зонах військових конфліктів. Вперше Марк потрапив на війну у 2011 році — як офіційного військового художника його відправили документувати події в провінції Гільменд в Афганістані, де Марк провів три місяці з Британською армією. Згодом, повернувшись до Лондона, через шість місяців Невілл усвідомив, що сам страждає від посттравматичного стресового розладу. Його власний досвід та письмові свідчення про ПТСР і адаптивний розлад чинних та колишніх військових стали основою для видання «Боротьба зі стигмою» (The Battle Against Stigma). Протягом 2015 року Невілл особисто розповсюдив 1000 примірників книги у бібліотеках в’язниць, притулках для безхатьків та ветеранських благодійних організаціях, які працюють з психологічною реабілітацією.

Застосовуючи свою активістську стратегію розповсюдження книжок, Невілл прагне вплинути на війну в Україні завдяки виданню «Спинити танки книжками» (назва інспірована словами знайомої Марка, яка сказала, що «спинити танки книжками неможливо»), котре готується до публікації влітку 2021. Він безкоштовно розповсюдить тисячу примірників серед політиків, лідерів думок, депутатів парламенту в Україні та Росії, членів міжнародного співтовариства та засобів масової інформації, а також тих, хто безпосередньо бере участь у Мінських угодах. Невілл має на меті відновити обізнаність і занепокоєння з приводу війни та допомогти активізувати мирні переговори.