Підтримати

Фрагмент із книжки «Наука дизайну та форми» від професора Баугаузу Йоганнеса Іттена

У видавництві ArtHuss готується до друку книжка «Наука дизайну та форми». Це вступний курс у графічний дизайн, який викладав професор та митець Йоганнес Іттен у знаменитій дизайн-школі Баугауз. Публікуємо фрагмент із неї — «Наука форм». 

Йоганес Іттен — художник-експресіоніст, дизайнер, теоретик мистецтва відомий тим, що розробив зрозумілу й логічну теорію кольору. А також викладав інноваційний пропедевтичний курс у Баугаузі й усі напрацювання виклав у книзі «Наука дизайну та форми». Вперше ця книга була опублікована у 1963 році, не раз перевидавалася і стала дизайнерською класикою, адже вплив Баугаузу на розвиток модерного мистецтва та архітектури у всьому світі був надзвичайним.

Завдання на абстрактні композиції форм мали на меті покращити мислення й водночас пізнати нові способи зображення. Ці вправи з науки про форми не були суто формалістськими в тому значенні, у якому їх розуміють нині.

Три основні фігури — квадрат, трикутник і коло — можна схарактеризувати чотирма різними просторовими напрямами. Квадрати мають горизонтальні й вертикальні властивості, трикутники — діагональні, а коло — кільцеві.

Я хотів, щоби учні самі переконалися в існуванні цих трьох властивостей фігур. Стоячи, вони проводили рукою по лінії кола, допоки їхнє тіло не починало помалу розгойдуватися. Цю вправу вони повторювали для лівої та правої рук. Спочатку вони проводили кожною рукою по черзі, потім обома водночас, і паралельно, і у протилежні боки. Вони таким чином ніби малювали коло як пропорційну безперервну лінію. Учні концентрували свою увагу на колі як на фігурі. Коло треба було відчути зсередини. Порухи тіла не повинні були впливати на те, як учні відчувають коло. І лише після цього вони могли відобразити відчуте на папері.

Відчуття квадрата передбачає напружені порухи тіла по краю, оскільки завжди виступає правий кут фігури.

У випадку трикутника маємо справу зі всією різноманітністю кутів. У багатьох вправах я надав учням змогу відчути характерні особливості фігури з її відведенням убік. Щоби учні зрозуміли цілісність фігур, я пропонував їм виконати композиції у формі квадрата, трикутника й кола. Інші схожі вправи виконувалися на основі поєднання двох або трьох таких композицій.

Потім учні виконували композиційний розподіл у вигляді квадрата, трикутника та кола.

Проблему пропорцій ми досліджували за допомогою ліній, поверхонь і тіл. Вони розробляли лінії, деякі з відрізків яких визначалися завдяки їхньому співвідношенню. Порядок цих співвідношень міг варіюватися. Зобразити можна такі пропорції, як 1 : 2 : 4 : 8 : 16 : 32 або 1 : 3 : 9 : 81. Золотий перетин і пропорції гармонійного трикутника треба вивчати окремо. Ці пропорції можна формувати або створювати на їх основі контрасти у вигляді ліній, поверхонь або тіл. Учні помічали, що за допомогою контрастів можна було досягти таких ефектів, які не відповідали справжнім фізичним розмірам. У контрасті з короткою довга фігура могла на вигляд здаватися набагато довшою, ніж насправді. Схожі оманливі зміни у пропорціях можна помітити лише на практиці, вони надають цим пропорціям певної надреальної жвавості, якої у своїх роботах шукає та використовує митець.

Щоби діти 8–10 років могли на власні очі побачити відносність пропорцій і їхнього ефекту, я давав їм таке завдання: «Покладіть руку на аркуш для малювання та обмалюйте її олівцем. Поруч із рукою намалюйте в натуральну величину яблуко, сливу, дві вишні, дві смородини. А на самій руці зобразіть муху!». Діти без проблем знаходили потрібні пропорції, бо всі ці предмети вони вже бачили в житті. «А тепер намалюйте поруч слона!» — і тут дітлахи всі як один заверещали, що, мовляв, цього зробити неможливо — аркуш замалий. «То що, неможливо намалювати слона?» — перепитував я. Діти сказали, що їм потрібен іще один аркуш. Я продовжив: «Намалюйте старого великого слона, біля нього молодого слона, чоловіка-сторожа, який простягає слонові руку, в якій тримає яблуко, а на яблуці сидить муха!».

Діти знову запищали — мовляв, так теж нічого не вийде. «Ну тоді намалюйте слона і спробуйте передати його великі розміри — спробуйте намалювати біля нього маленького сторожа! Хіба ви не бачите, що слон виглядатиме великим завдяки маленькому сторожеві, що стоїть поруч?» — і тоді вже діти все зрозуміли.

Задля розширення кругозору я також давав вправи на варіативність і комбінацію. Чотири сірники можуть багато чого навчити. Із цих паличок із голівками можна створювати незліченну кількість нових фігур, перевертаючи чи накладаючи їх горизонтально, вертикально або по діагоналі.

Для створення чогось нового у мистецтві творча фантазія митця повинна мати доступ до багатьох речей. Щоби знайти найпростішу та найвиразнішу форму, треба розвивати варіативне й комбінаційне мислення. Зображення на сторінках 80 і 81 демонструють варіації та комбінації лінії, збудованої на основі елементів кола, квадрата й трикутника.

Якщо стоїть завдання формально поділити поверхню, то тут перед нами відкривається безліч можливостей.

Шахова дошка, тобто найдосконаліша композиція поверхні, ділить її на цілісні шматки, що повторюються. Чорні та білі квадрати — зменшений варіант самої дошки. Інші фігури, що можуть повністю поділити площу, — це прямокутник, ромб, трикутник і рівнобедрений шестикутник. Виходячи з цього, можна створити купу інших фігур. Ці позитивно-негативні рівні фігури найстрогіші з тих, що можуть поділити поверхню. Вивчення цих фігур сприяє логічному мисленню учнів.

Також дуже важливо вивчати пластичні фігури та варіанти їх зображення.

Спочатку я давав завдання зліпити з глини кулю, кубик, піраміду й циліндр, щоби учні відчули пластичні виміри елементарних геометричних фігур. Потім вони ліпили різні композиції на прикладі однієї конкретної фігури. На сторінці 84 зображено одну з таких композицій. На сторінці 85 показано кубиковидну композицію, яку було створено у майстерні з піску. В кінці заняття учні ліпили композиції на прикладі двох чи трьох фігур.

Лише після таких вправ із моделювання можна було братися за імітоване графічне зображення геометричних фігур у світлотіні.

Потім учні почали виводити фігури, які вони зліпили, на папері. Заради двовимірного зображення фігури її було позбавлено натуралістичного ефекту. Якщо треба передати ілюзію тривимірності, не руйнуючи поверхню, на якій зображується фігура, постає необхідність в уважному використанні діагоналей, перетинів і світлотіні. Аналіз зображення на сторінці 89 показує пов’язані з цим проблемні моменти.

Правильне розставлення акцентів композиції справить довготривалий ефект на неї. Це стосується не лише образотворчого мистецтва, а й танцю, музики та віршування.

Ці акценти наділяють картину силою, ведучи за собою глядача. Його погляд рухається від однієї акцентованої точки до іншої. Глядач помічає відстань між ними та водночас їх поєднання лініями. Ці лінії оприявнюють шлях глядача, а той, у свою чергу, описує фігури, які треба вивчати у взаємодії між собою. Кожна фігура має свої акцентовані точки. Ті точки можна назвати добре виконаними, які проходять по осі або діагоналі фігури. Якщо акцентована точка домінує на зображенні, то око глядача довше на ній затримується, ніж на інших слабших точках. Погляд постійно повертатиметься до головного акценту картини. Головна акцентована точка веде глядача у глибокий спокій споглядання, тоді як велика кількість інших рівнодинамічних точок змушує його обводити поглядом картину. Таким чином ніби утворюється ефект руху. Також можна проводити аналіз акцентованих точок чи ліній, споглядаючи природу.

Побудову зображення можна віднести до тієї проблеми, про яку я лише побіжно можу тут згадати. Геометрично-конструктивна організація поверхні для зображення поєднує акцентовані точки між собою та підсилює ефект структури зображення.

Побудову зображення треба розробляти з перших ескізів. Вона допоможе прийти до остаточного формату зображення та сприятиме конструктивному впорядкуванню тих випадкових ідей, до яких митець прийшов під час малювання ескізів.

Рельєфне зображення дверей на дереві, створене у вигляді квадратів та гральних кісточок і зі вкритою нікелем ручкою до дверей. Команда з кількох учнів мала зобразити внутрішній простір дверей в уніфікованій формі.

Різні напрями ліній квадратної форми визначають контрасти горизонтальне — вертикальне, довге — коротке, широке — вузьке. Відповідні вправи виконувалися на поверхні за допомогою контрастів світле — темне, велике — мале та широке — вузьке.

Щоби передати ефект єдності форм, я давав письмові завдання, які б розвивали в учнів письмо та навички формального зображення квадрата, трикутника й кола.

Коли в одній композиції зображуються дві або більше фігури чи контрасти, необхідно мати хороше відчуття форми, щоби впорядкувати різні фігури у єдине ціле.

Квадрат, прямокутник, ромб, трикутник та правильний шестикутник можуть поділити поверхню без залишкового простору. Додаючи та водночас віднімаючи від цих фігур певні їх частини, можна створити нові фігури. Позитивно-негативні фігури вже використовувалися в давнину на Сході. Для тих, хто займається текстильним дизайном, ці фігури слугуватимуть непоганими вправами на створення нових форм, які можна по-різному розфарбовувати.

Позитивно-негативні форми й приклади їх зображення у вигляді надрукованого та зітканого матеріалу. Крефельд, 1934 р. 

Щоби відтворити геометричні форми у тривімирному просторі, я давав завдання змоделювати пластичні фігури, такі як кулю, циліндр чи кеглю. Цей ескіз не є архітектурною моделлю.

Деякі місця на поверхні було розфарбовано, щоби створити чи послабити пластичний ефекту фарб. Дроти мали відображати собою скляні стіни.

Скульптуру зроблено з пісковика. Це була одна зі студентських робіт, виконаних на завершення вступного курсу.

Ці композиції показують, як лінії та поверхні можуть зображуватися в довільній формі, створюючи єдність форм.

Такі вправи сприяють абстрактному баченню.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та нажміть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: