САМВИДАВ

Відкрита мистецька спільнота SVAYA утворилася в Чернівцях у 2009 році в процесі роботи над однойменним самвидавом. Андеграундна газета згодом еволюціонувала в гібридне видання без сталого формату та візуальної ідентичності. Проєкт остаточно припинив існування як суто друковане видання після випуску Свая No 5: 30 слів в секунду. Це був віддрукований вручну артбук, над створенням якого працювало понад 20 митців з України, Румунії, Вірменії та Канади.

Натомість випуск SVAYA #6: Фрагменти пам’яті, презентований у липні 2021 року, намагається відійти від обмежень медіа, що використовуються для створення сторінок. Щонайменше це стосується методів тиражування: серед них є ліногравюра, рукопис, цифровий друк, травлення, аналогове фото та ціанотипія. До того ж саме поняття сторінки зіну стало умовністю — вона може існувати не лише як матеріальний об’єкт, фізично вміщений до випуску, а і як відсилка до інших об’єктів, процесів чи явищ.

Окрім самвидаву, лідерки спільноти Ольга Поляк і Марія Агісян реалізували низку мистецьких та активістських проєктів. Серед найпомітніших: дитячий табір Land Art Camp (2018), міжнародний проєкт P’aint Your Town (2019), простір Відкрита майстерня. У 2017 році сформувався молодший кластер SVAYA — підліткова артгрупа Zwanzig Partisanen. Її програма стала логічним продовженням педагогічних експериментів Ольги, яка з 2016 року викладає в Чернівецькій дитячій художній школі. 

SVAYA були укладачками торішнього зіну «Лабораторії сучасного мистецтва». У ньому тандем описав інші свої практики: міські інтервенції, неформальні виставки й лендарт. 

Випуск «Суч. арт для дітей і підлітків: робота з простором і самвидав» дивіться за посиланням. Також пропонуємо переглянути вебінар, присвячений номеру.

У процесі роботи із Zwanzig Partisanen ми часто орієнтувалися на практику цікавих і близьких нам художників, художниць чи артгруп. Все просто: ми не намагалися створити щось принципово нове, а лише хотіли окреслити можливості, дати нашим підопічним уявлення про підходи, інструменти та медіа, із якими вони далі зможуть працювати. Орієнтуючись на конкретні приклади, ми прагнули адаптувати інформацію та подати її в зрозумілій для підлітків формі, насамперед — через практику, процес співтворення та партнерської взаємодії. Напевне, ми будемо не надто оригінальними: зокрема ми орієнтувалися на німецького митця Йозефа Бойса* — передусім у підході до мистецької освіти, яка не має бути прерогативою «обраних». З українських митців на нас значно вплинула практика Відкритої групи та спостереження за діяльністю неформальних львівських галерей, таких як «Детенпула», «Єфремова, 16», «Тимутопіяпрес».

Тепер, безумовно, SVAYA можна зараховувати до зін-культури, хоча ми тривалий час не співвідносили себе із нею. Ми просто робили проєкт відповідно до своїх інтересів та запитів і лише згодом почали усвідомлювати свою причетність до певного культурного феномену. 

Попри те, що на старті ми проводили паралелі із радянським самвидавом — який був формою протидії ідеологічній цензурі й одним із небагатьох можливих методів політичної критики, — SVAYA радше відтворювала західну модель self-publishing. Тобто була реакцією на цензуру фінансову: потребу в отриманні прибутку, необхідність модерувати контент виключно під запити замовників, цільової аудиторії тощо. Як частина ширшого DIY-руху (do it yourself, з англ. — «зроби сам») зін-культура стала виявом протесту проти впливу комерційних проєктів — через створення альтернативних просторів для самовираження та саморепрезентації. Тому феномен зінів безпосередньо пов’язаний із субкультурами, зокрема з панк-культурою та протестними рухами. 

Для нас зін — це універсальний інструмент для рефлексій, репрезентації власних ідей, думок і поглядів, гранично вільний і гнучкий формат для самовираження. Саме тому пропонуємо наповнювати свій зін чим завгодно: робити комікси, писати вірші, малювати скетчі. Зін може бути об’єднаний тематично або ідейно, виконаний однією технікою або присвячений певному виду мистецтва. Або ж узагалі бути абстрактною збіркою нічим не пов’язаних між собою речей.

Об’єкт #0: Зін

Наш перший проєкт за участі підлітків — альманах Свая No 5: 30 слів в секунду. На відміну від попередніх випусків, видрукованих у типографії, п’ятий ми робили на 100 % вручну, методом ліногравюри* — у майстерні № 6 художньої школи протягом другого семестру викладання Олі.

У Свая No 5 поруч із роботами дорослих художників ми представили ілюстрації підлітків віком від 11 до 14 років. Рівноправну участь у проєкті учнів художки ми розцінювали як потужний стимул для роботи та самовдосконалення, якого потребують початківці. Зрозуміли ми це лише постфактум, оскільки із самого початку наші мотиви були більш егоїстичними, ніж альтруїстичними: ми гостро потребували допомоги в кропіткій роботі з тиражування. По суті, ми програвали традиційний сценарій взаємодії майстер-підмайстер, і підлітки виконували виключно технічні та заздалегідь прописані функції. Однак, хоч робота була майже позбавлена творчої складової, а участь у ній — добровільна, охочі знаходились постійно. Причому не лише серед вихованців Олі, а й серед учнів інших класів. Діти приходили у вихідні, брали в батьків записки, щоб відпроситись із занять у загальноосвітніх школах і приєднатися до нас у майстерні. Аналізуючи причини подібного ентузіазму, ми почали формулювати базовий список запитів, які стали визначальними в подальшій роботі з підлітками. Зрештою це стало причиною створення групи Zwanzig Partisanen.

Чого бракувало нашим асистентам і по що вони приходили до нас у майстерню?

–          Розуміння того, для чого вони працюють і до чого врешті призведуть їхні зусилля. Не задля цифр у класному журналі, не задля абстрактних цілей чи результату, якого можуть досягти в невизначеному майбутньому. Важливою була саме конкретизована, цілком матеріальна й осяжна мета.

–          Спостереження за довготривалим процесом, в основі якого — експеримент, метод спроб і помилок. Розуміння цілісності всього процесу на всіх етапах його реалізації.

–          Співучасть, можливість бути дотичними до створення масштабного проєкту та стати частиною певної неформальної спільноти.

–          Якісна комунікація в процесі. Взаємодія на рівних, побудована не на ієрархії, а на обміні досвідом. Ми двоє були авторитетнішими в цій взаємодії не через наш формальний статус чи вік. Ключовою була саме позиція носіїв певного досвіду: роботи над самвидавом, друку ліногравюр, перебування в мистецькому середовищі тощо.

Очевидним стало й те, що учням художки тісно в межах шкільного курсу. Маючи мінімальне уявлення про актуальні мистецькі практики (чи не маючи їх взагалі), підлітки інтуїтивно відчувають, що програма, за якою вони займаються, не відповідає часу. Навичок і знань, які вони отримують (ми аж ніяк не применшуємо їхньої значущості), замало для того, щоб реалізувати себе. Учням потрібно задати напрям для пошуків, окреслити простір, у якому вони можуть розвиватися в майбутньому. Сформувати нові смислові зв’язки, що надалі визначатимуть їхнє розуміння мистецтва.

Те, що створення Свая No 5 стало першим проєктом, реалізованим спільно з підлітками, — випадковість. Пізніше ми зрозуміли, що зін — вдалий формат для «ініціації». Насамперед через можливість працювати зі знайомим поняттям, але й вводити нові практики, підходи, змінювати бачення, переключати акцент із зображення на концепцію. Ми пропонуємо дітям долучитися до створення журналу — і вже під час роботи показуємо, як можна виходити за межі формату, трансформувати його. Можливість стартувати з чогось знайомого та зрозумілого полегшує процес адаптації, дає змогу почуватися вільніше та впевненіше.

Згодом ці рефлексії привели нас до розробки воркшопу зі створення зіну. Звісно, йдеться не про повноцінний наклад, подібний до тих, які ми випускали протягом останніх десяти років, а про роботу над окремими примірниками, по одному на учасника. Наша мета: не випустити у світ черговий самвидав, а показати, як можна використовувати візуал, текст і їхній синтез для опрацювання певної теми, самовираження та саморефлексії. І, що важливо, — як вийти за межі ілюстративності, лінійного наративу, працювати з абстрактним зображенням, випадковостями, колажуванням. Тобто відмовитися від того, що прив’язує до власної некомпетентності та відсутності суто технічних навичок у малюванні чи письмі. Сконцентруватися передусім на процесі, а не на результаті, і почуватися більш вільно і невимушено. Зін-воркшоп — це довільний набір вправ, які можуть змінюватися відповідно до тематики, специфіки аудиторії, з якою ви працюєте, і технічних можливостей. У його основі — малювальні ігри, завдання з креативного письма чи швидкого скетчингу, прості техніки друку, колаж. Частина завдань є індивідуальними, частина — груповими чи парними, спрямованими на співпрацю та взаємодію. Особливість воркшопу полягає в тому, що ми не просто виконуємо окремі завдання, а синтезуємо різні техніки задля створення кінцевого продукту. Тобто маємо цілком конкретну мету.

Практикум 

Що знадобиться:

• аркуші формату А2 або А3 для основи (усім по аркушу для індивідуальної роботи або по одному на групу з 2−4 людей);
• папір А4 для портретів і фактур (багато);
• туш/гуашеві фарби (один набір на групу з 8 учнів);
• маркери/воскові олівці;
• старі газети й журнали;
• ножиці;
• клей.

Підходить для колективної та індивідуальної роботи. Вік учасників — від 5 років. Приблизний час роботи — 3 години.

Крок перший: зробити основу

Основу робимо з аркуша А2 або А3. 

Крок другий: наповнення

Далі ми наведемо для прикладу кілька вправ, але просимо не обмежувати свою уяву у створенні власного зіну. Адже в цій культурі немає визначених правил. З нашого досвіду — найзручніше працювати над самвидавом у групах до чотирьох осіб, але це можуть бути й більші групи. Багато що залежить від часових обмежень і групової динаміки.

а) титулка

Назвіть свій зін. Також тут можуть бути імена авторів. Для більш формальних воркшопів — дата, місце та назва організації. Проте якщо це витвір абсурдистського мистецтва й ваша мета — вільна творчість, забудьте про логіку й порядок. З погляду техніки рекомендуємо мікс із маркерів (швидко) і колажу (яскраво).

б) автопортрет наосліп

Це одна з тих вправ, що робиться найлегше, а емоцій викликає найбільше. Ми використовуємо її для розігріву, коли працюємо з незнайомою групою, людьми, які не мають художніх навичок або не впевнені у своїх силах. Автопортрет наосліп добре ілюструє наше ставлення: не треба бути профі, щоб займатися мистецтвом, головне, щоб це приносило задоволення й було весело.

Отож, беремо папір й прикладаємо його до обличчя. Маркером поступово обводимо свої риси — контур обличчя, волосся, очі, брови, ніс, губи, вуха, сережки, бороду, вуса. Можна малювати одразу на сторінці зіну або на окремому аркуші й потім вклеїти його. У другому випадку можна обмінюватися портретами, що є бонусом у колективних практиках. Потім робимо невеличку експозицію та розповідаємо про себе кілька фактів.

в) інтуїтивне малювання від плями

Для цієї вправи вам знадобиться чорна або кольорова туш. Можна використати гуаш і трохи розвести її водою. Головне, щоб фарба легко розтікалася, але не втратила колір. 

Набираємо чайну ложку фарби й виливаємо в центр аркуша/розвороту. А тепер дуже обережно рухаємо папір так, щоб фарба розтікалася, утворюючи дивні фігури. Можна додати ще кольорів, залежно від бажаного ефекту:

• щоб кольори не змішувалися, дочекайтеся, поки шари повністю висохнуть;
• щоб кольори змішалися частково, дайте підсохнути деяким частинам;
• для неочікуваних результатів наливайте кілька кольорів одночасно.

На завершення можна доповнити фігуру маркерами або вирізками.

г) умовні фактури

Наше завдання — знайти нестандартні рішення там, де ми звикли до заготовленої відповіді. Скажімо, ми маємо намалювати ліс, небо, асфальт, річку, змію тощо, але для цього не можна використовувати олівці й пензлі. Тому ми шукаємо довкола себе все, що може згодитися як інструмент передачі певної фактури. Іноді в процесі дослідження ми знаходимо неочікувані результати, забуваємо про початкове завдання й переходимо на умовне відтворення фактур реальності.

Що можна використати: сухе листя, тканину, губку, гумку на кінчику олівця, кришечку від маркера, фрукти в розрізі (яблука, груші), підошву взуття, целофан, щітку для волосся, гребінець — словом, усе, що цікаво відбиватиме фарбу на папері.

Всі фактури відтворюємо на окремих аркушах. Для цього можна використати туш або гуашеві фарби. Потім вирізаємо з них бажані предмети й складаємо в цілісну композицію. Можна доповнити вирізками з газет або журналів.

д) швидке письмо

Правило просте: писати що завгодно, не відриваючи ручку від паперу протягом певного часу (3−15 хв; що старші учасники, то більше часу). Цікаво, якщо в процесі письма вдається подумати про те, як текст «лягає» на папір. Іноді думки закінчуються й з’являються вигадані слова або випадкові букви, тоді їх стає легше складати у композиції.

Насамкінець роботи, що створені під час воркшопу, потрібно вклеїти в основу, компонуючи цілісний зін. Основа може бути довільною, втім, аби полегшити завдання, можна задати учасникам чітку послідовність сторінок (буде доречним із молодшою віковою групою чи за обмеженого часу). Також можна запропонувати обмін роботами — щоб у всіх залучених до процесу були артефакти на згадку про інших. З окремих екземплярів можна сформувати виставку, експериментуючи з простором для експозиції та доповнюючи її роботами чи об’єктами, що були створені під час інших активностей чи практик.