Підтримати

Хто вона: Ґертруда Стайн

Авторка фрази «Ви усі — втрачене покоління», покровителька Гемінґвея і Фіцжеральда, подруга Пікассо і письменниця з новим стилем мовлення. Це все Ґертруда Стайн. Сьогодні розповімо про неї, її життя і творчість детальніше.

Хто вона

Ґертруда Стайн — американська критикиня і письменниця. Вона народилась у Пенсільванії 1874 року у богатій єврейській родині. Дитинство вона провела у Європі. Зокрема, у Відні та Парижі, а росла вже у Каліфорнії. Вищу освіту отримувала спочатку у Кембриджі. Там вона слухала лекції з психології видатного фахівця Вільяма Джеймса. Потім поїхала у Балтімор (США), де вивчала медицину, але не закінчила цей курс. У 1902 році Стайн разом з братом Лео переїхала до Парижа, де і провела усе життя. Вони оселилися на лівому березі Сени, неподалік від Люксембурзьких садів. Згодом цей будинок з прилеглою студією по вулиці Флерюс, 27, став одним з головних адрес в топографії Паризької школи мистецтв.

Саме Ґертруді належить авторство терміна «втрачене покоління». Ним вона називала американських письменників, які емігрували за кордон, і часто збиралися у неї в салоні на вулиці Флерюсе, 27. Згодом цей термін став визначенням для цілої групи письменників післявоєнного часу, які висловили в своїх творах розчарування в сучасній цивілізації, песимізм і втрату колишніх ідеалів. Це і Гемінґвей, і Еліот, і  Фіцджеральд і багато інших.

Ранній період життя Стайн в Парижі пов’язаний із захопленням живописом. Спочатку на вулиці Флерюсе збиралися в основному художники. Вона колекціонувала і пропагувала новітнє мистецтво (насамперед, кубізм), збирала роботи Пікассо, Брака, Шагала, Модільяні, Гріса, Паскін, підтримувала художників Паризької школи.

Творчість

Ґертруда Стайн і Аліса Токлас
Ґертруда Стайн і Аліса Токлас

Проза і поезія Стайн  — експериментальна і близька до кубізму.  Тут варто, у першу чергу, згадати поетичну збірку «Ніжні кнопки» і роман «Становлення американців». Її творчість орієнтована на європейський авангард, але при цьому прагне передати американський дух, колорит, склад думки і усне мовлення. Тому їй важко було знайти любов і визнання у широкого кола читачів.

Єдиним виключенням стала «Автобіографія Аліси Б. Токлас». Її Ґертруда написала вже в досить похилому віці. Це живий і дотепний нарис Парижа в роки перед Першою світовою війною, написаний від імені її коханої жінки.

Стайн не лізла за словом в кишеню, коли оцінювала чужу творчість. А до оцінки своєї іншими Ґертруда ставилася надзвичайно чутливо. На жаль, незважаючи на величезну особисту популярність письменниці, за життя воно не було оцінено належним чином.

Подібно шанованим нею художникам-модерністам, що ламають простір і розкладають візуальний світ на елементи, Стайн в своїх «Ніжних бутонах» або «Становленні американців» намагалася формувати новий простір мови і не використовувала жодних ком.

Художній салон

Її брат Лео завжди серйозно і поглиблено вивчав мистецтво, цікавився колекціонуванням. У 1904 році, коли на їх спільному з Гертрудою рахунку накопичилося 8000 франків, він запропонував взяти ці гроші на покупку робіт сучасних художників. Першим спільним придбанням Стайнів в галереї Воллара в Парижі були «Соняшники» і «Три таїтянки» Поля Гогена, «Купальниці» Сезана і кілька полотен Ренуара.

У салоні Гертруди і Лео художники знайшли постійний експозиційний простір, у якому спілкувалися з однодумцями і критиками. Це було місце, де обговорювалися і зріли нові ідеї, куди приходили колекціонери, галеристи і просто відвідувачі і туристи, що стікалися до столиці мистецтв з усього світу. Серед художників тут можна було зустріти Анрі Руссо і Жоржа Брака, Франсіса Пикабиа і Жюля Паско, Хуана Гріса і Марі Лорансен, Андре Дерен і Робера Делоне і багатьох інших представників авангардного Парижа.

Це було щось на зразок арт-центру або музею сучасного мистецтва: високі білі стіни будинку Стайнів покривали дивовижні, зухвалі, революційні полотна. Навіть найзапекліші скептики приходили на вулицю Флерюс, щоб своїми очима побачити, «весь цей мотлох, який ці легковірні американці розвісили на стінах …». Адже у перше десятиліття XX століття творіння авангардистів викликали шок і дискусії з піною у рота, а їх поціновувачі і здавалися нечисленної зграйкою білих ворон.

Одного разу на суботньому прийомі Ґертруди зустрілися два гіганти живопису — Матісс і Пікассо. Це була знакова подія, адже молодий Пабло ігнорував різноманітні спільні виставки і не робив виключень. Тому побачити його у ті роки можна було лише у квартирі Стайн. Чому саме там? Бо Ґертруду любили і поважали усі.

gertrude-stein-03.jpg

Її неабияка інтуїція, вміння побачити і направити, дати влучну характеристику зробили її справжнім мистецьким гуру. Нерідко її безапеляційні темпераментні вердикти відразу створювали або руйнували репутації.

Мати втраченого покоління  

Згодом, вона взяла «шефство» не лише над художниками, а й над письменниками. Так, у 1922 році на вулицю Флерюс, 27, зачастив кореспондент канадської газети Ернест Гемінґвей. З’являвся також і Скотт Фіцджеральд з дружиною Зельдою. Поступово будинок Стайн став центром тяжіння американської колонії в місті.

Тут зустрічалися Дос Пассос,Гемінґвей, Андерсон, Каулі, Крейн, Каммінгс. «Ми з Ґертрудою Стайн тепер як брати», — захоплено писав одному Гемінґвей одному з товаришів.

Ернест вибрав Ґертруду хрещеною матір’ю свого першого сина, постійно приносив їй свої розповіді, вислуховував поради та критику. Одного разу у світській бесіді Стайн сказала: «Всі ви — втрачене покоління». Ернесту настільки сподобалась ця фраза, що він виніс її епіграф роману «Фієста». Це «втрачене покоління» Гертруда підтримувала, підгодовувала, оцінювала, критикувала і направляла, була їхнім другом і меценатом.

Портрет від Пікассо

У 1906 році Пабло Пікассо створив «Портрет Ґертруди Стайн». Процес написання картини зайняв близько 80 сеансів. Це небувалий випадок для художника, який зазвичай працював дуже швидко.

Франсіс Пікабіа. Портрет Ґертруди Стайн, 1937
Франсіс Пікабіа. Портрет Ґертруди Стайн, 1937

У якийсь момент він раптом одним махом витер натуралістично ретельно прописану голову. А на її місці намалював щось, що нагадує сумну маску з комедії дель арте. На зауваження, що ця крива пика нітрохи не схожа на Ґертруду, Пікассо філософськи зауважив, що коли-небудь вона буде схожа.

Особисте життя

Ще в студентські роки Ґертруда вперше відчула закоханість в жінку. Це було відкриттям для дівчини, але вона спокійно прийняла свою орієнтацію, адже не дарма навчалася на психолога. До речі, про цю закоханність вона написала свій перший роман, але він так і не був опублікований.

А у 1907 році, вже у Парижі, Стайн познайомилася з американською письменницею Алісою Токлас. Згодом вона стала не лише її коханою, а й особистою секретаркою, редакторкою, видавчинею і перекладачкою. Жінок об’єднувала не лише фізична близькість, а й духовна.

Влітку 1910 року Стайн і Токлас стали «подружжям» і з тих пір не розлучалися до самої смерті. Навіть для богемного Парижа така відкрита демонстрація одностатевих відносин в ті роки була викликом. Вони прожили разом 40 років в гармонії і щасті, і були поховані в одній могилі з різницею в два десятиліття.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та нажміть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: