exc-5cf63560949f480001127b82

Екскурсія по феміністичній виставці «Пещера Золотой Розы»

25 травня відкрилась виставка «Пещера Золотой Розы» в арт-просторі Closer. Кураторки цього проекту транслюють фемінізм і тему прийняття себе через роботи 11 художниць.

«Сказочный путь следования вместе с детским художественным телесериалом, построенным на народной сказке о принцессе, которая успешно выдавала себя за рыцаря-мужчину, не является не проблематичным — напротив, он явно взывает к критическому прочтению, как нарратив, скорее, исключающий многое для утверждения определенного. Именно эта странная, с трудом работающая и «далёкая» форма привлекает нас возможностью утвердить любовь к рассказыванию историй, что вбирает любовь к письму и любовь к голосу, которым сказка произносится вслух, любовь к страстным голосам других женщин (не-мужчин), вживляющим в говоримое жизнь, и к звуку собственного голоса, эротическому удовольствию самокасания и переживания самой себя», — словами Жанни Долгової починають кураторки свою екскурсію.

Фото: робота Анни Щербиної, фото надала авторка

Фото: робота Анни Щербиної, фото надала авторка

Ульяна Быченкова про свою роботу (Unheimlichkeit): «Это то, что должно было бы быть скрытым, но обнаружило себя само» — Зигмунд Фрейд приводит эту цитату Фридриха Шеллинга в своей статье «Жуткое» 1919 года. Констелляция «Фиалка и Глотка, Вешенка и Вагина» обнаруживает себя в волноводном вихре агрессивной декоративности и передает морфологические приветы библиотечному фонтану Ольги Рапай, а также ужину Джуди Чикаго. Он шлет поздравления ко столетию термина-юбиляра Unheimlichkeit (Жуткое), предлагая ему обнаружить скрытое Уютное (Gemütliche)».

Наступний проект належить дніпровській художниці Марині Габі. Ця робота із серії авторських перформансів: 16 хвилин в день, 16 днів поспіль Марина реалізовувала свої думки на тему системного насилля над жінками, що закладене в схему «сильний-слабкий», «статусний-не статусний». Авторка не дає відповідей, а лише здійснює спробу привідкрити пекло всередині та показати силу, що здатна протидіяти насиллю, захистити себе».

«В своей роботе Юлия Голуб рассказывает о чувстве неполноценности, желании изменения, слияния или тотального перехода в иное состояние. О дискомфорте бытия в качестве «женщины» в современном Мире и обществе, отказа принимать себя такой, какая есть, в погоне за идеалами, потребность быть дополненной чем-то иным, но не тем, что предлагает нам обычное патриархально- капиталистическое общество (любовь, карьера, семья, красота и т.д.). Серия мультипликаций наивным языком выражает потребность трансформации, попытку от первородной формы, стремление спрятаться, замаскироваться, переродится скреститься с иным», —коментує роботу кураторка Валентина Петрова.

«O danse mon papillon noir!», робота Жанні Долгової, де у своїх текстах художниця звертається до об’єктивації, яка, прагнучи бути звільненою, від накопичення ресурсу болю і ресурсу страху, може змусити дзигу інтенсивності і перевизначення крутитися як ніколи раніше ефектно і націлено».

Кураторки у своїй виставці звертаються до теми болі через роботу Дани Кавеліної та її практику носіння ортопедичного корсету 4 роки. Стосунки з тілом формувалися в умовах репресії тіла, але крім болю, медична репресія не була обіцянкою звільнення на кращих умовах.

Мисткині розуміючи силу та вплив слова обігрують це по-своєму. Наприклад Ірина Краснопер, грається зі словами, як з іграшками. У її відео глядач може відкрити для себе, наскільки зміниться значення тексту від звичайної перестановки слів. Тоді як Татьяна Эфрусси у п’єсі- перформансі документує феномен жіночої балакучості.

У своїй роботі Аня Щербина звертається до мотивів фемінізму 70-тих років — це і квітково-вагінальні зображення, і не-бінарність та гендер.

Більше матеріалів