У рубриці «Знати» ми розповідаємо про філософів, художників, письменників, на яких спираємося у своїх думках та текстах. Четвертий текст ми присвятили теоретику Борису Гройсу, який займається дослідженням сучасного та радянського мистецтва.

Нагадуємо, що третіми в рубриці «Знати» були музиканти Дженезіс Пі-Оррідж.

Хто такий Борис Гройс? 

Борис Гройс народився 19 березня 1947 року в Східному Берліні. Хоч ми й знаємо теоретика та філософа мистецтва як фігуру гуманітарних наук, Борис Юхимович закінчив механіко-математичний факультет Ленінградського університету. У 70-і роки поєднував наукову роботу в ленінградських Науково-дослідницьких інститутах і на кафедрі прикладної лінгвістики МДУ, був ідеологом Московської школи концептуалізму, публікувався в самвидаві «Часы» та «Обводный канал». У 1981 році переїхав до Німеччини. Борис Гройс пройшов численну кількість грантів та стипендій, сьогодні його вважають одним із найцитованіших критиків сучасності.

Про московський концептуалізм

Саме Гройс переоцінив соціалістичне та постмодерністське мистецтво. Клемент Грінберг (американський арт-критик, ключовий теоретик абстрактного експресіонізму, автор ідеї «площинності картини» — прим. ред.) критикував соціалістичне мистецтво за масовість, тоді як Борис Гройс в книзі «Gesamtkunstwerk Сталин» описує радянську державу як естетичний феномен, головним творцем якого був Сталін. Гройс пише, що соцреалізм — прямий спадкоємець авангарду: «Сталінська епоха втілила головну вимогу авангарду про перехід мистецтва від зображання життя до його трансформування  методами естетико-політичного проєкту».

У 60-х Західне концептуальне мистецтво було засобом протистояння ринку, його сприймали як елітарну практику. Ринок заполонив поп-арт, сам напрям успішно користувався маркетинговими стратегіями. У Радянському союзі ринку ж не було, Гройс пише, що мистецтво оцінювалося за допомогою його ідеологічної інтерпретації. Можна вважати, що радянське мистецтво і вся радянська масова культура були концептуальними, навіть якщо вони на перший погляд виглядали цілком традиційно. Московський концептуалізм виявив ідеологічний код, який регулював виробництво, розподіл і споживання мистецтва. Саме тому московський концептуалізм ближче до соцарту (тобто радянському варіанту поп-арту), ніж західний Concept art до західного поп-арту.

Як оцінювати радянське та пострадянське мистецтво у контексті світової культури?

Ніяк. Східна Європа досі залишається сліпою плямою, Борис Гройс перший заговорив про те, що західні ідеї не релевантні східній культурі. Тобто не можна просто взяти популярну термінологію та підпорядковувати їй радянським мотивам. Сьогодні перед критиками стоїть нелегке завдання, провести власні культурологічні дослідження, що доведуть індивідуальність культурної самобутності кожної з країн Східної Європи в контексті колишніх республік СРСР.  У ХХ столітті, після розколу на комуністичні та капіталістичні країни, арт-ринок почав диктувати правила гри, вірніше у Західній пів кулі цей ринок був, на відмінну від Східної. Після такого розколу мистецькі світи розійшлись по різним векторним прямим і не перетинались до 1991 року. Для західного глядача радянські атрибути швидше екзотика, ніж атрибутика іншої культури.

Що пише Борис Гройс про Іллю Кабакова?

Гройс брав активну участь у художньому житті Москви. Саме він перший почав проблематизувати роботи учасників московської концептуальної групи. У 2016 вийшла книга «Статьи об Илье Кабакове», в якій теоретик артикулював творчість митця у період з 1980 по 2008 роки. Основним матеріалом стала серія робіт альбомів «Десять персонажей», 1971–1976 та інсталяції «Человек, улетевший в космос из своей комнаты», 1985, «Туалет», 1992, «Где наше место?», 2004. Одним із центральних образів художника були мухи, вони перелітають з десятиліття вперед і назад переносячи одинакові теми. Гройс в одному з інтерв’ю сказав, що «мухи у Кабакова —  як янголи …». Також Ілля Кабаков ніколи не грає роль лише митця, у кожній виставці він відіграє роль і самого куратора: «Він завжди приписує свої роботи якимось іншим авторам, художникам… Простір його тотальних інсталяцій нагадує романний простір, він стає наративним». У суспільстві художник і куратор втілюють два різних типи свободи: приватну та інституційну, тоді як Кабаков завжди амбівалентний цьому, пише Борис Гройс.

Про що книга «О новом. Опыт экономики культуры»?

Борис Гройс у книзі розповідає про те, що сучасний розвиток культури зациклений на інноваціях. Від критика, мистецтвознавця або художника вимагають, щоб він проблематизував все більше тем та створював більше об’єктів. У межах культурного розвитку митець прирівнюється до машини, що безперервно має створювати роботи, продукувати ідеї, а сучасне мистецтво не створення арт-об’єктів, а реклама тих чи інших мистецьких подій. Створення нових творів всупереч традиційним зразкам, переводить банальне і буденне з плану повсякденності в культурний контекст і змінює тим самим диспозицію старого і нового. Прикладом подібної метаморфози у Гройса виступає реді-мейди Марселя Дюшана, що стають в його книзі зразком діалектики нового і старого, буденного (банального) і культурного (цінного).

Цікаві факти:

У 1997 році отримав стипендію Гарвардського художнього музею.

У 2011 році став запрошеним куратором Російського павільйону на Венеційській бієнале. Куратор показав виставку Андрія Монастирського, ядром якої стала репрезентація діяльності групи «Колективні дії».

У 2013 році Борис Гройс опублікував відкритий лист до директорки Мистецького Арсеналу Наталії Заболотної, у якому відмовився курувати Дискусійну платформу Другої Київської бієнале «Арсенале 2014».

З 2017 року почесний доктор Лондонського Університету (Doctor Honoris Causa of University of London). Почесний професор університетів Гарвард та Баухауз.

Література

1. Борис Гройс. Концептуализм — последнее авангардное движение. Художественный журнал Moscow Art Magazine, №70 2008

2. Борис Гройс. Gesamtkunstwerk Сталин. Ad Marginem, 2013

https://garagemca.org/ru/publishing/boris-groys-gesamtkunstwerk-stalin

3. Метью Баун. Художественный идиотизм на 54-й Венецианской биеннале

4.  Борис Гройс. О новом. Опыт экономики культуры. Ad Marginem, 2015

5. Інтерв’ю для «Частный корреспондент», 2011

6. Борис Гройс «Статьи об Илье Кабакове», Ad Marginem, 2016

7.  «Истина искуства». Художественный журнал Moscow Art Magazine, №96 2015

8. Борис Гройс. Существует ли Илья Кабаков?, 2008 рік

9.  Art Power, The MIT Press Cambridge, Massachusetts London, England, 2008

Текст: Уляна Калуш

Ілюстрації: Юлія Бенюх