Потяг «Київ — Сватове», перед ним — ранковий Інтерсіті зі Львова. Цей напрямок актуальний для нас із 2015 року. Саме стільки ми знайомі з музейниками Донбасу. Розмови про «наболіле» — гроші, кадри, ремонти, перевірки; ідеї, спільні проєкти й подорожі в межах культурного обміну «Схід і Захід разом» між Львівською та Луганською областями, проєкт «Музей відкрито на ремонт».Із 2017 року ми будуємо Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія Терору» у Львові, що розташований на території колишнього львівського гетто й пересильної тюрми № 25, а з 2015 року наша луганська колега Олеся Мілованова — «переміщений» Луганський обласний краєзнавчий музей у Старобільську. Разом із нами буде робити проєкт експериментальної експозиції АТО/ООС на базі Луганського обласного краєзнавчого музею художник Нікіта Кадан, значна частина його робіт містить рефлексії щодо війни в Україні: «Запам’ятати момент, коли оповідь було перервано», 2014 р., «Укриття», 2015 р., «Труднощі профанації», 2015 р., зокрема, ескіз «експозиції АТО» для Національного музею історії України у 2015 р. та інші. З-поміж іншого нас об’єднує пошук відповіді на запитання: «Як розповідати в музеї про війну, що триває?».

Старобільськ

Луганський обласний краєзнавчий музей у Старобільську створений у квітні 2015 року на базі Старобільського краєзнавчого музею. Причиною перезаснування закладу стало те, що фонди, майно, наукові співробітники Луганського обласного краєзнавчого музею з 2014 року залишаються на тимчасово окупованій території України. Одним із завдань «переміщеного» музею стало формування колекції артефактів російсько-української війни, що сьогодні налічує понад 500 експонатів. Також музей працює над створенням нової експозиції про історію Луганщини. Наразі співробітники музею розробляють стратегію тематично-експозиційного наповнення, центральною темою якого мають стати події російсько-української війни на Луганщині.

«Між прерії: музейна експедиція на Луганщину»

Старобільськ зустрічає пожежною машиною: із гучномовців закликають носити маски та мити руки. Проте людей у масках майже немає, як-от у нашому «помаранчевому» Львові. Температуру на кожному кроці не міряють. Музеєм бігають маленькі фронтові коти, врятовані від лихої долі після розформування військової частини під містом. Окрім котів, від початку бойових дій військові регулярно передають польові артефакти — прапори, форму, шеврони, фрагменти зброї, що прилетіла зі сторони ворога, простріляні знаки й паркани, маскувальні сітки, особисті речі та інше. У майбутньому музей хоче отримати танк. Дарують і артрефлексії солдат, наприклад, у залі основної експозиції про АТО й ООС представлено кущ троянди з гільз. Навколо нього — портрети загиблих військових, надруковані на банері.

Музейники збирають та інвентаризують об’єкти, фіксують хронологію бойових дій та основні події війни, розробляють книги пам’яті про загиблих військових. Відкритим залишаються питання: які події вважати початком війни та як правильно називати війну. Мала частина фондів, що стосуються АТО й ООС, представлена в основній експозиції. Більшість зберігається у фондосховищі, що поповнювалося і за час нашого перебування на Луганщині.

У місті не було воєнних дій, проте тут є військова база. «Піксельовані» [техніка з нанесеним захисним покриттям типу «піксель» для покращення маскування — прим. ред.] машини на дорогах, солдати без зброї у кав’ярнях — частина буденного міського життя.

В основі експозиції обласного музею — напрацювання краєзнавчого музею Старобільська. У ній розповідають про природу краю, археологічні знахідки, народні традиції, період ХІХ — початку ХХ століття, Другу світову війну, Чорнобильську катастрофу, війну в Афганістані. Сучасність представлена переважно російсько-українською війною.

Музей отримав нове приміщення і землю (наразі судиться з виконавцем через неякісно зроблену науково-проєктну документацію, у зв’язку з чим не може розпочати ремонт) для розширення експозиції, тож новим викликом, окрім представлення війни, що триває, є створення наративу про наслідки Другої світової війни, проголошення незалежності та сучасність.

Станиця Луганська

Станично-Луганський краєзнавчий музей підпорядковується Луганському обласному краєзнавчому музею. Станиця Луганська — це практично лінія розмежування. Саме її першою бачать люди, які перетинають КПВВ із боку окупованої частини Луганщини. У 2014 році Станично-Луганський краєзнавчий музей опинився в епіцентрі військових дій. Із квітня по серпень 2014 року селище було тимчасово окупованим. 21 серпня 2014 року Станицю Луганську звільнили від проросійських бойовиків. Проте бойові дії в її околицях тривають досі. Пряме влучення снаряду зруйнувало дах будівлі музею, вибуховою хвилею пошкодило двері та вікна, повністю знищено постійну експозицію. Співробітники, ризикуючи своїм життям під обстрілами, рятували експонати, охороняли приміщення, розміщували людей у бомбосховищі, що розташоване в підвалі музейної будівлі. Після руйнації музей вдалося відновити — у 2015 році зроблено капітальний ремонт. Наразі Станично-Луганський музей є осередком культурного життя громади, збирає матеріали, усні історії, експонати, фотофіксації подій російсько-української війни.

«Між прерії: музейна експедиція на Луганщину»

Дорога на Станицю Луганську місцями пролягає в об’їзд основної траси. Поля соняшників і виораної пшениці. «Кожен луганчанин повинен мати “фото сезону” в соняшниках, у снопах, і в пшениці», — розповідає Олеся Мілованова, директорка Луганського обласного краєзнавчого музею. Окрім військових на блок-постах, зустрічаємо фазанів, зайців, лисиць. Лісосмугу перед в’їздом до Станиці Луганської назвали «Сталінградом»: згорілі й покручені від обстрілів дерева чергуються з деревами уцілілими. Вхід до такого лісу заборонений — повсюди попереджувальні написи «заміновано».

Біля входу до музею видніється табличка «Музей. Укриття — 20 м». У 2014–2015 роках у музейному підвалі, бомбосховищі часів «холодної війни», деякий час жили мешканці Станиці Луганської. Тепер там зробили ремонт за кошти міжнародних фондів, щоби знову прийняти людей у будь-який момент. «Готова музейна зала і “колективне несвідоме” музею» — так називає побачене Нікіта Кадан. Нагорі, у частково відремонтованих залах, розміщені експонати колишньої краєзнавчої експозиції про донських козаків. Пустує експозиція про Другу світову війну. Ленін і олень розміщені майже пліч-о-пліч. У деяких кімнатах облаштовані нові класи для занять із дітьми.

Експозиція музею в стані реорганізації. Щодо теми сучасної війни, музейники формують книги пам’яті про загиблих, збирають тематичні видання, користуються інформаційними матеріалами Українського інституту національної пам’яті та Українського кризового медіацентру. Багато труднощів із ідентифікацією експонатів, оскільки все, що потрапить у музей, має пройти перевірку саперів, щоб не вибухнуло в експозиції. Родичі загиблих не хочуть передавати особисті речі військових, адже не впевнені в подальшій долі Станиці Луганської.

Попасна

Музей у Попасній має унікальну колекцією, що переважно складається з приватних збережень засновника та першого директора музею Семена Іофе. Заклад працював весь час, від початку війни. Зараз у музеї діє виставка, присвячена російсько-українській війні. Також налагоджена тісна співпраця з військовими підрозділами, що дислокуються в цьому районі. Військовослужбовці залюбки відвідують музей, знайомляться з історією краю та поповнюють колекцію.

«Між прерії: музейна експедиція на Луганщину»

Шлях до Попасної лежить через Лисичанськ, який ми не можемо оминути, адже протягом 2016–2018 років багато співпрацювали в межах проєкту «Музей відкрито на ремонт». Виставкові площі музею дозволяють відтворити модель блокпосту. Музейний блокпост межує з напрацюваннями #музейвідкритонаремонт — макети уявного міста Світлоград авторства художника Саші Долгого, виставка про бельгійську спадщину міста «Жовта лінія». Цю залу музейники прозвали «чорно-білою». Під час окупації міста у 2014 році один зі співробітників Музею вів щоденник, що зберігається у фондах. Існує проблема з використанням експонатів часів окупації — листівок, газет тощо, або предметів із так званої ЛНР — збирання, зберігання й експонування таких об’єктів не врегульовано законодавчо на користь музеїв.

«Заборонено сепаратизм — наслідки жахливі! Перевірено на собі!» — читаємо на в’їзді до Попасної. Краєзнавчий музей, створений місцевим ентузіастом Семеном Іофе, своєю колекцією виходить далеко за межі історії краю. Іофе жив у музеї, де і був убитий ще до початку російсько-української війни. У залах, поміж зубів, кісток, шкіри мамонта представлені бізони, носороги, пінгвін, екзотичні риби та краби. Перші були знайдені на Попаснянщині, другі — привезені учнями та друзями Іофе з міжнародних експедицій. Шкіра пітона лежить навколо гадюки в банці зі спиртом. Змію привезли з чергової експедиції, тоді вона була в сплячці, втім, невдовзі ожила. Від її укусів музейників врятувала швабра прибиральниці.

Попасна відома насамперед залізничною станцією, вагоноремонтним заводом, вагонним і локомотивним депо, тож тому ця історія є важливою частиною в музеї. Сучасність представлена колекцією художніх робіт місцевих авторів і збіркою виробів скляного заводу, Друга світова війна — інформацією про місцевих героїв та уцілілих в’язнів концтаборів.

На вході до зали, присвяченій подіям АТО й ООС, інформація про війну в Афганістані й Чорнобильську катастрофу розміщена одна навпроти одної. Там само розміщена модель панцерника «Потьомкін», нащадків членів екіпажу якого вбили в місті під час теперішньої війни.

Портрети загиблих чергуються зі світлинами обстрілів Попасної. Музей співпрацює з військовими, проте не всі готові публічно говорити про службу в Збройних Силах України. «Простіше говорити про мертвих», — зауважує директорка Яна Проскурова. Нові поповнення завдячують, насамперед, особистим зв’язкам музейниць. Яна зустріла на війні чоловіка-військового. Її колега Інна розповідає про руйнацію власної квартири через обстріл. Тоді всі залишилися живими, тому що тимчасово виїхали до Києва.

Музей не припиняв роботу під час воєнних дій — співробітники документували руйнації в Попасній, збирали інформацію про загиблих військових, робили публікації в медіа, співпрацювали з фотокореспондентами. Ця робота триває і зараз. Попасна розташована на лінії розмежування.

Старобільськ — Київ — Львів: післяслово

Минуло два з половиною тижні після експедиції. Мені приходить посилка з Луганщини — мед, олія, чай, насіння «Старобільські вкусняшки», сало, самогон. У подорожі ми їли овочі і фрукти з городів і садів музейників, місцеві страви за старовинними рецептами Новоайдарщини й Біловодщини. У Старобільську можна не мати з собою грошей, але в магазині, ресторані чи таксі тебе обов’язково обслуговують: «Розплатишся пізніше». «Луганщина: у нас можна жити й не переживати», — так кажуть мої друзі, або: «Тестів на коронавірус у нас немає, тому й епідемії немає».

Історія краю сьогодні — не тільки про війну. Це також романтичні й людські історії. Проте, на жаль, у сучасних експозиціях про них жодної згадки.

«Не для Вас, а для тех, кто был Вам дорог» — напис на рекламі сервісу ритуальних послуг і виготовлення пам’ятників у Старобільську.

P.S. У жовтні-листопаді команда нашої експедиції представить пропозиції «способів говоріння» про війну, що триває у сучасному краєзнавчому музеї у місті на лінії фронту або розміщення військових частин.

Текст: Ольга Гончар, культурологиня, директорка Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору»

Фото: Анна Яценко, культурологиня, заступниця директорки Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору»