Підтримати

Знати: Карл Ульріхс

У рубриці «Знати» ми розповідаємо про філософів, художників, письменників, які впливають на культуру сьогодні. Цей текст ми присвятили юристу та письменнику, першому правозахиснику ЛГБТК+ — Карлу Ульріхсу.

Попереднім в рубриці «Знати» був текст про дизайнера Пітера Севіла.

exc-5f3fce18b6c79110901f8ed5
exc-5f3fce18b6c79110901f8ed5

Хто такий Карл Ульріхс?

Карл Генріх Ульріхс (1825–1895) — німецький юрист та письменник, першопроходець ЛГБТК+-адвокації. Вперше в західній культурі означив гомосексуальність як окрему ідентичність.

Карл Ульріхс народився у сім’ї архітектора, вивчав право та після університету вступив на державну службу. Там він пропрацював до 1857 (за іншими джерелами — до 1854) року. Коли про його гомосексуальність стало відомо керівництву, і Карла звільнили. Після цього він працював репортером та секретарем, а невдовзі почав писати свої перші твори під псевдонімом Нума Нумантіус.

В той час діяв так званий Параграф 175, також відомий як «Прусський закон про содомію», що передбачав кримінальне покарання за статеві акти поміж чоловіками. Остаточно цей параграф було скасовано по всій території Німеччини лише 1994 року.

29 серпня 1867 року Карл Ульріхс виступив перед Конгресом німецьких юристів у Мюнхені із закликом декриміналізувати гомосексуальність та захистити права гомосексуальних людей. Виступ Ульріхса не зустрів підтримки — втім, сьогодні він вважається першим в історії камінг-аутом в сучасному розумінні.

Надалі Карл Ульріхс подорожував Німеччиною зі своїми книгами — вже підписаними власним іменем; періодично потрапляв до в’язниці, переважно через політичні виступи. Останні п’ятнадцять років життя він провів у Італії, де працював викладачем іноземних мов.

Ульріхс дуже пишався своєю роботою в правозахисному напрямку і визнавав, що вона потребувала неабиякої сміливості. Сьогодні на його честь названо вулиці в кількох німецьких містах.

Як Карл Ульріхс розумів сексуальну орієнтацію?

З точки зору Ульріхса, чоловіча гомосексуальність є вродженою рисою й обумовлюється існуванням «жіночої душі в чоловічому тілі». У своєму творі «Дослідження загадки чоловічої любові» (в оригіналі — mannmännlichen Liebe, що дослівно можна перекласти як «чоловічо-чоловіча любов») він ділить усіх чоловіків на дві категорії — «урани» або ж «урнінги» та «діонінги».

Ці назви відсилають до «Симпозіуму» Платона, де описуються два типи любові, втілювані Афродітою, народженою від чоловіка (Урана) та Афродітою, народженою від жінки (Діоне). «Урнінги» відчувають потяг до чоловіків, тоді як «діонінги» — до жінок.

Пізніше, постійно спілкуючись з іншими «урнінгами», Ульріхс також виокремив «уранодіонінгів» — бісексуалів, та припустив існування подібного явища у жінок: якщо «урнінги» з його точки зору були «третьою статтю», то мала бути і «четверта», людей «з чоловічою душею в жіночому тілі».

Перша жінка-трансгендер Лілі Ельбе. Фото з відкритих джерел
Перша жінка-трансгендер Лілі Ельбе. Фото з відкритих джерел

Як змінювалися погляди на сексуальну ідентичність в наступні роки?

Вже за життя Ульріхса з’явився загальновживаний сьогодні термін «гомосексуальність»: його запропонував у своїх роботах австро-угорський публіцист Карл-Марія Кертбені. Він також наполягав на вродженості гомосексуальності і деякий час листувався з Ульріхсом, але зрештою їхні погляди розійшлися. Ульріхс відкидав термін «гомосексуальність», вважаючи, що він занадто акцентує увагу саме на сексуальних стосунках, в той час, як йдеться про набагато більше: самий склад душі.

У 1920–1930-ті поступово викарбовується поняття трансгендерності. Одним з піонерів у дослідженнях транслюдей був знову ж таки німецький вчений Магнус Хіршфельд, який в тому числі посилався на роботи Ульріхса. Однак нацисти знищили усі його роботи, а сам термін «трансгендерність» з’явився лише на початку 1970-х — до того використовувалися терміни «трансвестизм» і «транссексуальність».

Відривок з фільму 1919-го року, в якому сексолог Магнус Хіршфельд зіграв самого себе:

До середини XX століття сексуальність у західній культурі вважалася чимось суворо бінарним, «або-або», аж доки у 1948 році американський біолог Альфред Кінсі не оприлюднив свої приголомшливі звіти. П’ятнадцять років дослідження загалом більш ніж 11 тисяч чоловіків та жінок показали, що людська сексуальність не є чимось чорно-білим: поміж виключною гетеросексуальністю та виключною гомосексуальністю лежить цілий спектр можливих варіантів, і впродовж життя людина може змінювати свою позицію в ньому. Було розроблено так звану шкалу Кінсі, яка складається з семи питань і дозволяє визначити домінуючий статевий та романтичний потяг.

Стоунвольські бунти наприкінці 1960-х та епідемія СНІДу у 1980–1990-х дали поштовх розвитку квір-теорії. Змінюються погляди на гендер та гендерні ролі, викарбовуються нові різновиди сексуальної ідентичності на додаток до вже «звичних» ЛГБТК+ — пансексуали, асексуали, гендерквір і non-binary тощо.

17 травня 1990 року після майже двадцятирічної боротьби ВОЗ виключила гомо- та бісексуальність з переліку психічних розладів. Втім, тридцять років потому гомосексуальні стосунки досі криміналізовані у 72 країнах світу.

Деякі активісти та дослідники сьогодні вважають, що найкращим варіантом була б повна відмова від ідентичностей — коли сексуальна орієнтація та гендерна експресія привертають не більше уваги, аніж колір очей та волосся, і не є для людини визначальними у відповіді на питання «хто я?». Але це можливо тільки якщо всі члени суспільства погодяться, що такі приватні аспекти не мають впливати на життя людини, а значить, не має бути жодних відмінностей у правах та ставленні до неї. З огляду на сучасний стан речей навіть в Україні, навряд чи це станеться в найближчі десятиліття.

Чому поняття сексуальної ідентичності важливе?

До середини XIX століття гомосексуальність вважалася «вадою поведінки», примхою, а гомосексуальний статевий акт — усвідомлюваним злочином на кшталт крадіжки чи богохульства. Умови, що йому передували, а саме виникнення романтичних почуттів у людей однієї статі, у розрахунок не бралися — важив тільки сам акт і спосіб його скоєння. Тобто гомосексуальність не була континуумом, що супроводжує людину впродовж життя і до певної міри його визначає, як це визнають зараз. Це був лише короткий момент у часі, зліченний хвилинами, в які тривало фізичне проникнення.

Поняття сексуальної ідентичності більш реалістично змальовує місце, яке сексуальність займає в людському житті. Адже коли ми когось кохаємо, ця людина значить для нас не лише тоді, коли ми кохаємося та контактуємо з нею фізично. Те, кого ми кохаємо, або те, до кого відчуваємо потяг, що може перерости або не перерости у кохання, впливає на все наше буття та особистість.

Відколи негетеросексуальні люди отримали — спочатку від Карла Генріха Ульріхса — слово, яким можуть відповісти на питання «хто я?» і «що відокремлює мене від інших?», стала можливою і зміна ставлення до їхньої сексуальності: від бачення її одномоментною слабкістю до прийняття як іще одного можливого способу будувати себе та своє життя.

Цікаві факти

  • Окрім прав гомосексуальних людей, Ульріхс також переймався правами жінок, зокрема незаміжніх матерів та їхніх дітей. Окрім того, він виступав проти анексії Пруссією Ганноверу.
  • Захоплювався латинською мовою і мріяв відродити її як інтернаціональну. Під час життя в Італії видавав літературний журнал «Alaudae», що виходив повністю латинською.

Список джерел

  1. Hubert Kennedy, «Karl Heinrich Ulrichs First Theorist of Homosexuality». Science and Homosexualities, 1997.
  2. Марія Тетерюк, «Між дискурсом і матерією: переосмислення тіла у квір-дослідженнях». Гендер в деталях
  3. https://en.wikipedia.org/wiki/Karl_Heinrich_Ulrichs

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: