Підтримати

Національний конкурс Kharkiv MeetDocs: подорожі країною

exc-5f917d39cfa9022bd1a1f708
exc-5f917d39cfa9022bd1a1f708

У Харкові триває 4-й кінофестиваль Kharkiv MeetDocs. У його межах були заплановані онлайн та офлайн події, але у зв’язку з карантинними обмеженнями наразі фестиваль можна відвідати лише онлайн. Подивитися фільми можна на онлайн платформі безкоштовно до 31 жовтня.

Наталя Серебрякова оглянула програму національного конкурсу кінофестивалю та написала про п’ять українських хітів та одну світову прем’єру.

Кадр із фільму «Зарваниця», реж. Ярема Малащук та Роман Хімей, 2020

Кадр із фільму «Зарваниця», реж. Ярема Малащук та Роман Хімей, 2020

«Зарваниця» (New Jerusalem), режисери Ярема Малащук та Роман Хімей (у доступі 27–28 жовтня)

Дует режисерів Яреми Малащука та Романа Хімея відомий не лише в Києві, де вони мешкають, але й за кордоном. Уже сім років хлопці працюють разом на межі візуального мистецтва та кіно як художники, кінорежисери й оператори. Метою їхніх досліджень є образ натовпу як осібний персонаж в історії та культурі. Малащук та Хімей здобули спеціальну нагороду від PinchukArtCentre два роки тому, їхні роботи відомі в Італії, Німеччині, Австрії.

Кадр із фільму «Зарваниця», реж. Ярема Малащук та Роман Хімей, 2020

Кадр із фільму «Зарваниця», реж. Ярема Малащук та Роман Хімей, 2020

Кадр із фільму «Зарваниця», реж. Ярема Малащук та Роман Хімей, 2020

Кадр із фільму «Зарваниця», реж. Ярема Малащук та Роман Хімей, 2020

У своєму новому фільмі «Зарваниця» Малащук та Хімей продовжують дослідницьку роботу на свою улюблену тему. Під прицілом об’єктива їхньої камери — група паломників, які пересуваються на Захід України, у святе місце — Зарваницю, де багато років існує звичай молитися разом. Поміж цих піших туристів вирізняються священник, фотограф та старенька 80-річна бабуся (вона зустрічає свій день народження саме у подорожі), які разом з усіма намагаються досягти мети. Подорожуючи через Карпатські ліси та гори, група зупиняється між скель, які нагадують обличчя святих. Це, мабуть, кульмінаційний момент фільму, коли паломники бачать дива на власні очі. Скелі наче намагаються з ними заговорити, і ця мить — найінтимніше переживання для кожного.

«Поїзд “Київ-Війна”» (Train «Kyiv-War»), режисер Корній Грицюк (у доступі 26–27 жовтня)

Кадр із фільму «Поїзд “Київ—Війна”», реж. Корній Грицюк, 2020

Кадр із фільму «Поїзд “Київ—Війна”», реж. Корній Грицюк, 2020

Зараз колишній поїзд Київ-Донецьк доїжджає лише до Костянтинівки — містечка за 30 кілометрів від ««сірої» зони. Донеччанин Корній Грицюк разом зі знімальною групою з чотирьох людей зняв про цей потяг фільм. Працювали в поїзді, як на знімальному майданчику, близько тридцяти ночей, записуючи історії про життя в окупації, опитавши понад сорок персонажів. Так з`явилася драматична історія поїзда «Київ — Костянтинівка», з унікальними долями, болем, спогадами, тайнами, надіями. Цей потяг є сама історія сучасної України. У фільмі пасажири й провідники з такими різними характерами, політичними поглядами та переконаннями спілкуються, сперечаються, навіть сваряться, але говорять і їдуть в одному напрямку, між миром та війною. І всі вони прагнуть дістатися спокою.

Сам режисер так каже про свою мету в інтерв`ю «Українському тижню»: «Мені захотілося передати цю вагонну атмосферу, коли поруч опиняються надто різні люди: хтось їде працювати в якихось державних установах чи міжнародних проєктах, хтось — у волонтерських справах, хтось — воювати, відстоювати незалежність нашої країни у війні проти Росії, а хтось — навідати родичів. Мені був цікавий контингент цих потягів ще й тому, що в них часто повертаються з різних українських міст люди, які змушені жити на окупованих територіях, тому можна почути дуже цікавий зріз думок. Хотілося все це скласти у своєрідний літопис». Попередньою повнометражною роботою Грицюка був псевдодокументальний художній фільм «2020. Безлюдна країна»».

«Вторгнення на Байконур» (Breaking into Baikonur), режисер Ангел Ангелов (у доступі 26–27 жовтня)

Кадр із фільму «Вторгнення на Байконур», реж. Ангел Ангелов ,  2020

Кадр із фільму «Вторгнення на Байконур», реж. Ангел Ангелов, 2020

Кадр із фільму «Вторгнення на Байконур», реж. Ангел Ангелов ,  2020

Кадр із фільму «Вторгнення на Байконур», реж. Ангел Ангелов, 2020

Документальний фільм «Байконур. Вторгнення» — проєкт творчої команди «Insiders Project» та компанії DGTL RLGN, що розповідає про нелегальне вторгнення на територію закритого військового об’єкта космодром «Байконур» у Казахстані, який охороняють російські спецслужби. Дослідження найбільшого космодрому та його покинутих ангарів стали основою фільму. У стрічці дві лінії. Перша розповідає про космічне протистояння між наддержавами СРСР і США. А друга — про екстремальне нелегальне проникнення на комплекс.

Кадр із фільму «Вторгнення на Байконур», реж. Ангел Ангелов ,  2020

Кадр із фільму «Вторгнення на Байконур», реж. Ангел Ангелов, 2020

Розповідає режисер-оператор Ангел Ангелов виданню vglcinema.com: «Мені хотілося кинути камеру й взагалі не займатися зйомкою, нічим не займатися. Серйозно. Ми ходили, як привиди, у цих ангарах під 45-градусною спекою, у задусі, пили воду, один ковток на годину-дві. Паралельно з цим потрібно щось знімати, фотографувати й робити. Бажання знімати було відсутнє. Реально треба було задовольнити потреби сну, їжі та відпочинку. Але іноді ці екстремальні умови грають на руку».

«Бєс» (Demon), режисер Єгор Трояновський (у доступі 28–29 жовтня)

Кадр із фільму «Бєс», реж. Єгор Трояновський, 2020

Кадр із фільму «Бєс», реж. Єгор Трояновський, 2020

Кадр із фільму «Бєс», реж. Єгор Трояновський, 2020

Кадр із фільму «Бєс», реж. Єгор Трояновський, 2020

У 2014 році молодий доброволець Олексій Кудрявцев потрапив у полон до бойовика Ігоря «Бєса» Безлера на Донбасі. Стрічка розслідує його викрадення і ймовірне вбивство. Разом із його батьком, літнім рибалкою з півдня України, глядач вирушає слідами викрадачів. Мандруючи із мрійливого азовського узбережжя до промислових конгломератів, із роз’ятреного шахтарського краю в безсонну столицю, намагаємося знайти свідків останніх годин і хвилин життя молодого солдата. Можливо, хтось бачив його ще живим? Або вже мертвим…

Коли свідчення не можуть поєднатися, адвокати не з’являються на судові засідання, а за кожним кроком уперед мусиш робити два назад, залишається тільки самому вершити правосуддя. Батько намагається знайти свого сина, живого чи мертвого, але головна його мета — помститися Бєсу.

«Not Alone», режисерка Сніжана Гусаревич (у доступі 27–28 жовтня)

Кадр із фільму «Not Alone», реж. Сніжана Гусаревич, 2020

Кадр із фільму «Not Alone», реж. Сніжана Гусаревич, 2020

Мирон — тридцятип`ятирічний чоловік, який розповідає на камеру про своє життя. Коли він народився, мама кинула його в родильному будинку, відмовилася. Хлопчик виховувався сиротою, ходив до школи-інтернату, потім вступив до професійно-технічного училища. Так би він і поневірявся по світі, коли б на його шляху не трапилася спільнота «Емаус-Оселя». Це заснована у Франції організація, праця якої була поширена і в Україні стараннями пані Олесі, яка вже пішла з життя. Зараз Мирон прийшов на кладовище, де добрим словом згадує Олесю (та й не забуває про свою маму). Таких, як він, у «Емаус-Оселі» — сотні. Спільнота разом розбудовує власне життя, ремонтуючи гуртожиток, у якому живуть, а затишними вечорами дивиться телевізор.

Кадр із фільму «Not Alone», реж. Сніжана Гусаревич, 2020

Кадр із фільму «Not Alone», реж. Сніжана Гусаревич, 2020

«Not Alone» — це історія про людей, які втратили себе в житті, опинилися на вулиці, але завдяки «Емаус-Оселі» змогли стати на ноги та знайти своє місце в житті, їхній дім та родину. Й об’єднавшись почали допомагати іншим.

Кадр із фільму «Not Alone», реж. Сніжана Гусаревич, 2020

Кадр із фільму «Not Alone», реж. Сніжана Гусаревич, 2020

Кадр із фільму «Not Alone», реж. Сніжана Гусаревич, 2020

Кадр із фільму «Not Alone», реж. Сніжана Гусаревич, 2020

«War Note», режисер Роман Любий (у доступі 28–29 жовтня)

IMG_3947.jpg

Учасник кінематографічного гурту Babylon`13 Роман Любий зробив цей фільм з уривків відеозаписів, які були на телефонах, планшетах, відеокамерах солдат, захищаючих  Україну на лінії фронту. По коліна в багнюці, у холодних окопах, на руїнах селищ та аеродрому ці люди спілкувалися з рідними з далекої домівки, записували свої сюжети для друзів та коханих, розповідали на камеру про маленькі радощі бойових буднів.

Ці відеозаписи — інтимні уламки людського життя. Багато хто із солдатів, що записували про себе сюжети, не повернулися додому. Але Любий не спекулює цим фактом. Він дотримується суворої правди життя: аби досягти миру, треба побувати на війні. Солдати слухають музику, чистять зброю та посилають свої привіти під час невеличких перерв між боями. І бої глядач теж бачить. Треба бути досить загартованою людиною, щоби витримати годину цього фільму й не розплакатися.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та нажміть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: