Олександр Дубовик — представник генерації неоавангардних художників. Вони творили та розвивали новаторські ідеї всупереч тоталітарній реальності, в якій були змушені жити та працювати. Ці художники протиставляли свою творчість офіційній лінії мистецтва — соціалістичному реалізму. В цей складний період, коли будь-яке інакомислення та самовираження обмежувалося, Олександр Дубовик був сміливим та чесним перед самим собою і своїм мистецтвом. Замість поставленого на потік конвеєра реалістичних творів, що зображують радянських вождів, він побудував власну візуальну систему знаків і символів. Син репресованого в 1941 році письменника, Олександр не боявся йти в тихому авангарді серед таких самих, як і він, борців за щире мистецтво.

Художники 1960-1980-х не можуть бути віднесені до одного стилю чи напрямку. Кожен з них шукав власну тему та формував особистий погляд на філософію мистецтва, шукав свою мелодію творчості. Саме це створює унікальний корпус художників-шістдесятників. Їх творчість була абсолютно не цікавою нікому, крім близьких друзів-однодумців. Але сьогодні роботи цього періоду є рідкісними і цінними знахідками.

Одним із відступників від офіційного радянського мистецтва був Олександр Дубовик. У ту епоху він міг би продовжити традиції реалістичного мистецтва й академізму, але зображати навколишній світ у вже існуючих формах було недостатньо для художника. У пошуку «справжнього і вічного» він обрав інший шлях і створив власний напрямок — сугестивний реалізм. Сьогодні Олександр Дубовик справедливо вважається однією з ключових фігур українського мистецтва другої половини ХХ століття. Він —- легенда, шістдесятник, чиє мистецтво знаходиться далеко за рамками візуального.

Олександр Дубовик народився у Києві в 1931 році в родині відомого поета свого часу Михайла Дубовика. У 1941 році батька репресували за участь в націоналістичних угрупуваннях та поширення листів «контрреволюційного характеру». Його вбили в тому ж році. Мітка «сина буржуазного націоналіста», безумовно, позначилася на майбутньому Олександра, але, незважаючи на все це, він отримав хорошу освіту, і кар’єра його після закінчення інституту йшла гладко. Профільну освіту Олександр отримав у Художньому інституті в Києві. На початку століття це був оплот культури: тут шукали оригінальне вираження і проголошували новаторські ідеї, вели пошуки нової художньої мови, сперечалися та переживали за свої ідеї Малевич і Бойчук, Нарбут і Богомазов. Але пізніше, в середині ХХ століття, переживши роки трансформацій, академія стала навчальним закладом, де вчили ремеслу, але не мистецтву.

Як згадує Олександр, в інституті його навчили, як намалювати предмети або постановку, зобразити сюжет, «а ось що стосується кольору — нічого не було сказано», – говорить художник. — «Це нікого не стосувалося. Це було за межами. Ми більше вчилися один в одного, ніж у викладачів». Освіта, отримана Олександром, здавалося б, давала йому повну свободу дій та вибору в рамках соціалістичної художньої системи. Реалістичні і натурні роботи легко давалися руці художника, але це було нудно. Тому після інституту він вирішує почати все з початку: вивчати формальні структурні і художні основи майстерності.

Окремим блоком раннього періоду творчості Олександра Дубовика є графічні аркуші. Ці невеликі друковані тиражні роботи були першим полем експерименту з кольором і формою. На ліногравюрах він експериментував із кольором, і таким чином створював на кожному відбитку нову історію та настрій. Особливо художника хвилювало питання кольору та його вібрації. Також можна відзначити, що вже на ранньому етапі творчості художник працює серіями: вони складаються з декількох творів, в яких Олександр Дубовик розкриває одну тему або сюжет. Наприклад, пори року відображені на ліногравюрах «Зима», «Каштани.Весна» та «Осінь». Серед декоративного візерунка листя та інею заховані метафоричні портрети різних пір року. Кожен відбиток одного зображення має свій нюанс та різницю в кольорі, що робить їх унікальними.

У п’ятдесятих роках Олександр Дубовик створює ряд реалістичних картин, портрети знайомих, пейзажі та безліч автопортретів. Особливо виділяються серед інших пейзажі Карелії, куди художник часто виїжджав на відпочинок. Реалістичні етюди відображають величну природу цього краю, майже незайману людиною. На картинах часто зображена Ладога, високі ялини, і зовсім немає людини. Здається, усамітнившись у цьому дикому краї, художник формував свої погляди в злагоді з вселенською гармонією навколишнього світу. З розвитком творчих ідей поступово змінюється і те, як Олександр Дубовик відображає природу. Пейзажі 1960-их стають все більш умовними та метафізичними, і, замість насиченої буйності фарб, на картинах переважає спокійне споглядання світу. Це збігається і з визначенням та винаходом нових символіки та мови свого мистецтва.

Пошуки нового мистецтва почалися з малого — художник викинув всі яскраві фарби та залишив тільки умбру, охру, приглушені кольори. Він експериментував і комбінував їх. «Якщо розтягнути умбру від білил до щільного кольору, виходить неймовірна краса. Я відчув красу кожної фарби. Це була інша азбука», — каже художник. Почався етап саморозвитку і постійної роботи над розумінням мистецтва та живопису. Кінець 1950-их і початок 1960-их стали часом набуття сили творчого духу та поступового переосмислення отриманого в художньому інституті досвіду. Дубовик відкриває для себе ідеї Матюшина, сподвижника Малевича, який в 1920-их роках переосмислив значення кольору та висунув ідею зчіпного кольору. У той самий час з’являється осмислення форми, оформлюється поняття про модуль, порядок на полотні і поступово розвивається нова художня система художника — сугестивний реалізм. 

Олександра Дубовика цікавили, насамперед, «питання духовного, особистого становлення, самоорганізації та формування гармонійної людини, основи гармонійного суспільства». Сприйняття реальності різноманітні й багатошарові. Сугестія — за Дубовиком —- це щільна, суперечлива і багатозначна дійсність. Важливим моментом залишається те, що Дубовик називає новий напрямок реалізмом, хоча багато хто розглядає його роботу як чисту абстракцію. Як писав Мішель Сейфор, абстрактним твір стає з того моменту, «як в ньому не залишається нічого, в чому можна було б впізнати вихідний пункт, і коли твір ipso facto не передає нам більше нічого, крім чистих елементів композиції та кольору». Але Олександр Дубовик не мислить своє мистецтво абстрактним, адже в кожному елементі його роботи є пам’ять про реальний об’єкт або подію, переосмислена крізь призму бачення художника. Тому можна зробити висновок, що сугестивність — це ідея вічності та поточного часу. Світ психічного простору так само примхливий і рухливий, як і світ сучасної космогонії, навіть якщо він втілений на реально відчутному квадраті полотна. Зміщення та зрушення, прориви, розпади та з’єднання на площині оформлюються у новий простір, в якому панують інші закони.

З 1962 року Олександр Дубовик починає розвивати власну систему знаків-символів, новий понятійний апарат. По суті, це було проникнення в портал незнайомого та нового, спроба знайти іншу метафоричну та метафізичну мову. На зміну натуралістичному зображенню, яке Дубовик всіляко намагався відділити від себе, приходить робота з простими геометричними структурами та знаками: коло, квадрат, лінія. Також формується і характерний для картин Дубовика формат — квадрат. Він має давнє семантичне підґрунтя, але також «в ​​ньому міститься величезна енергія спокою та стабільності. І коли вона долається, у руйнуванні звільняється велика драматична енергія. Крім того, він легко допускає композиційні зрушення, зберігаючи при цьому свою цілісність».

Художник почав писати власні правила, не став кон’юктурщиком до пари тим, хто працював у Спілці художників, знайшов у собі сили протистояти системі. Тоді ж відбувається закінчення «відлиги», змінюється система влади, ставлення до мистецтва і людей до себе самих. Починається епоха «застою». Після цього на двадцять років, практично до кінця 1980-х, картини Олександра Дубовика зникають із виставкових залів. Але Олександр Дубовик — справжній художник, людина, що вступила в боротьбу з суспільством та з масовим виробництвом мистецтва; він кинув виклик забобонам, які панували в сфері мистецтва в цей час, і піддав критиці його цінності.

Мистецтво Дубовика завжди супроводжували інтелектуальні пошуки: читання та знайомство з новими філософськими концепціями відображене на його полотнах, в альбомах і текстах. З кінця 1970-х Олександр Дубовик створював проекти великих монументальних панно для різних підприємств, шкіл та інститутів, а потім разом із дружиною Іриною втілював їх у життя. Сьогодні ці проекти можна побачити в містах України та Росії, Карелії та Франції. Навіть у монументальному мистецтві художник використовував метафоричну мову узагальнення і формування понять. Нефігуративне або абстрактне мистецтво, яке було небажане в станкових творах, сміливо втілювалося в монументальних масштабах — парадокс радянського мистецтва, який зіграв на руку багатьом художникам в 1970-ті.