Підтримати
exc-5f91aa07fac65709248a5367

«Вона позбавляє від страху»: Леся Кульчинська про те, навіщо видавати книжку про Йозефа Бойса

18 вересня відбулася презентація книжки «Йозеф Бойс. Кожна людина — художник», а разом з нею стартувала серія перформативних акцій за участі українських художниць та художників: Аліни Клейтман, Алевтини Кахідзе, Ути Кільтер, Тараса Ковач, Анни Кравець, Лади Наконечної, Валентини Петрової, Анни Сорокової, Станіслава Туріни та Аліни Якубенко. 

Леся Кульчинська на презентації книжки «Йозеф Бойс. Кожна людина — художник». Надано Лесею Кульчинською
Леся Кульчинська на презентації книжки «Йозеф Бойс. Кожна людина — художник». Надано Лесею Кульчинською

«Кожна людина – художник» — теза художника Йозефа Бойса. Книжка з однойменною назвою стала збіркою текстів, лекцій та розмов Йозефа Бойса, вперше перекладених українською, та текстів Микити Кадана, Алевтини Кахідзе, Бориса Кашапова, Марії Куликівської, Анни Кравець, Катерини Міщенко, Лади Наконечної, Валентини Петрової та Андрія Рєпи, які вступили в діалог з Бойсом. 

Навіщо сьогодні видавати книжку текстів Бойса «Йозеф Бойс. Кожна людина — художник» та вступати з ним в діалог, як проходив відбір текстів та що так і не потрапило до видання ми запитали в упорядниці та кураторки проєкту — Лесі Кульчинської.

Про книжку та ідею свторення

Історія появи цієї книжки починається з виставки Марії Куліковської «Пліт Крим. Карта долі» в Центрі візуальної культури, кураторкою якої я була. На цій виставці ми показувати кадри з відео документації перформенсу Йозефа Бойса «Як пояснити мистецтво мертвому зайцю». Директорка Гете-інституту Беата Кьоллер, яка прийшла на відкриття виставки, побачила це відео, і це наштовхнуло її на думку зробити виставку Бойса в Україні. Ми з Машею тоді дуже захопилися цією пропозицією, довгий час обговорювали з Беатою її концепцію та можливості реалізації. Гете-інститут нам видав навіть невеликий тревел-грант на поїздку до музею Бойса в Клеве, — це його рідне місто.

Я почала досліджувати Бойса, читати його тексти, переписуватися з музеями, де були колекції його робіт. Насправді досить багато роботи було зроблено в напрямку цієї виставки, та, на жаль, реалізувати її так і не вдалося. Але побічним продуктом процесу роботи над нею стала ця книжка. Тому, зокрема, в ній присутні малюнки Бойса з колекції Лодзького художнього музею, з яким я тривалий час вела переговори щодо виставки. В них чудова колекція з близько 1000 робіт Бойса, яку він сам же їм і подарував в рамках акції Polentransport в 1981 році. Разом зі своєю дружиною та дочкою, він приїхав до Польщі на власному фургоні, і привіз дерев’яний ящик зі своїми  роботами. Цією акцією він хотів підтримати рух «Солідарність», який він вважав втіленням його ідеї «соціальної скульптури».

Презентація книжки «Йозеф Бойс. Кожна людина — художник». Надано Лесею Кульчинською
Презентація книжки «Йозеф Бойс. Кожна людина — художник». Надано Лесею Кульчинською

Оскільки я не знаю німецької, а на російську Бойс майже не перекладений, з його текстами я знайомилася завдяки своїй подрузі Каті Рубан, яка привозила мені книжки з їх англомовними перекладами з бібліотеки Нью-Йоркського університету. За що я їй дуже вдячна. Так я прочитала серію розмов «Мистецтво=Капітал», «Що таке мистецтво?», розшифровки його лекцій і дискусій зі студентами The New School, інтерв’ю різним американським виданням, і ще багато всього іншого. В своїх лекціях і розмовах Бойс дуже часто повторює, що його головний твір — це його освітня діяльність. Наприклад, коли його запросили взяти участь у колективному проекті «Сім виставок» у Тейт, замість своєї виставки він просто прочитав лекцію на тему прямої демократії та вродженої здатності кожної людини бути творцем суспільства, після якої ініціював дискусію з присутніми.

Він належить до тих художників, для яких створення концептів та комунікативних ситуацій є не менш важливим, ніж об’єктів. Навіть його масштабні інсталяції, такі як, скажімо «Медова помпа», представлена на Документі 6 в Касселі (робота була інстальована довкола сходів Музею Фрідеріціанум, і складалася з труб, що розходилися в кімнати, прилеглі до сходів. Крізь ці труби циркулювало 2 тонни рідкого меду, який розганявся по трубах за допомогою мотору), він пропонував вважати передусім приводом для взаємодії та обговорення. Тому я подумала, що у випадку Бойса, книжка може бути не менш вдалим форматом, ніж виставка. До того ж, він, як і Енді Ворхол, був  прихильником тиражних творів. Музейні колекції Бойса значною мірою складаються саме з тиражних копій його малюнків та різноманітних друкованих матеріалів. Так чому не представити їх в книжці  замість галереї?

Фото з друкарні Катерини Міщенко
Фото з друкарні Катерини Міщенко

Тому, мабуть можна сказати, що ця виставка Бойса, над якою я так довго працювала, все ж відбулася, — у формі цієї книжки.

Про тексти та структуру

Книжка складається з текстів Бойса та текстів українських авторів та авторок.

Більшість текстів Бойса, — це розшифровки його розмов, дискусій, лекцій та виступів. Тобто це усне мовлення переведене в текст. Це дуже сильно визначає їх специфіку. Бо розмова — це мислення в процесі, часто думка блукає, плутається, губиться. В написаному тексті є можливість (чи хоча б її ілюзія) створити певну тотальність, уникнувши тих питань, на які ти не маєш відповіді, чи тих аспектів, які не вписуються в загальну картину.

Розмова ж це процес непередбачуваний, якісь питання виникають, але лишаються без відповіді, виринають думки, які можуть суперечити одна одній, якісь асоціативні зв’язки ведуть в непевному напрямку, де взагалі все туманно. Але всі ці пустоти, суперечності, тупики, вузли — це якраз і запрошення долучитися до розмови.

Мені дуже подобається думка Бойса, озвучена ним в розмові зі своїми студентами, яка опублікована під назвою «Що таке мистецтво»: «Проста розмова створює в людей надзвичайне зростання творчої — проста розмова, а саме демонстрація того, чого ти не можеш. Мені не потрібно завжди показувати те, що я можу: перш за все треба показувати те, чого я не можу [1]. Тому якось мірою ця книжка — це і є демонстрація того, що Бойс не може. І саме тому це дозволяє вступити з ним у діалог. Насправді, в процесі роботи на книжкою, у нас самих (тих хто над нею працював: перекладачів, редакторок) виникало безліч запитань і сумнівів, навіть суперечок, викликаних тими чи іншими тезами Бойса. В якийсь момент, під час чергової нашої дискусії, я зрозуміла, що така здатність провокувати розмови і є, можливо, найціннішою якістю цих текстів. І тоді я вирішила дати цій дискусії місце на сторінках книжки, і запросила до участі в цьому проекті також і українських авторок та авторів, яким запропонувала озвучити свої думки, запитання чи сумніви, викликані текстами чи практиками Бойса. 

Мені ця діалогічність дуже подобається, бо дозволяє уникнути культу особи, яким часто віддають посмертні виставки Бойса, чи видання, йому присвячені. Половина експозиції музею Бойса в Клеве: його фотографії в різних ситауціях, все це нагадує житія святого. такий підхід мені не дуже імпонує. Тому, зокрема,  принциповим рішенням є відсутність в книзі його фото. Бойс справді цікавий художник, але ми не ставили собі на меті представити його як культового героя, що має показати нам шлях чи дати відповідь на всі болючі питання. Ні, швидше це цікавий представник свого цікавого часу, який ділиться своїм досвідом проживання драматичного періоду історії, і  шукає відповіді на ті ж самі запитання, які цікавлять і нас. Ми хотіли представити його як співрозмовника, а не як вчителя. Але що мене в Бойсі справді зачаровує, так це його готовність і сміливість «показувати те, чого я не можу», мені здається це дуже рідкісна якість, без якої, однак, не можлива внутрішня свобода. І його тексти, в усій їх недосконалості, можуть на цю свободу надихати.

Катерина Міщенко — співзасновниця видавництва «Медуза», в якому вийшла книжка, Леся Кульчинська та Софія Олійник. Фото: Катерина Гуцол © Goethe-Institut в Україні
Катерина Міщенко — співзасновниця видавництва «Медуза», в якому вийшла книжка, Леся Кульчинська та Софія Олійник. Фото: Катерина Гуцол © Goethe-Institut в Україні

Про матеріал та відбір

При відборі текстів Бойса я керувалася бажанням представити його ключові тексти і основні концепти. Мій улюблений текст «Що таке мистецтво?», — це запис розмови Бойса з його групою студентів, де вони разом намагаються зрозуміти, чим мистецтво відрізняється від всіх інших видів діяльності. Мені подобається розслаблена, інтимна атмосфера цієї розмови, яка часом блукає навколо якихось не гучних тем, які швидше за все не виринули в публічній дискусії: наприклад, таких як стосунки з кімнатними рослинами,  дизайн пляшки кока-коли, чи невдачі процесу творчості. Разом з тим мені подобається сама інтенція задатися запитанням про те, що таке мистецтво. Мені здається це дуже корисною практикою: намагатися дати власні визначенні тим поняттям, якими ми постійно користуємося, часто, не задумуючись.

Ця інтенція Бойса переосмислювати заново якісь, здавалось би, очевидні речі пронизує всі його тексти. В «Мистецтво=Капітал» він, наприклад, намагається перевинайти фінансову систему, і знайти альтернативу грошам.

Щодо української частини, то тут в мене була ідея звернутися до авторів та авторок, чия мистецька чи інтелектуальна практика, на мій погляд, в чомусь резонує, чи перетинається, з практикою Бойса, або, навпаки, може бути антитезою, місцем для критики. Звісно, це моє суб’єктивне бачення, частково визначене випадом та моєю особистою історією. Але, мені здається, що ці тексти вдало висвітлюють різні точки перетину Бойса з тут і тепер української дійсності.

При виборі ілюстрацій, скажу відверто, керувалася тільки своїм бажанням: вибрала ті малюнки з колекції Лодзького художнього музею, які мені сподобалися. Малюнки — дуже важлива складова, я б навіть сказала, ключ до цієї книжки. Вони допомагають на інтуітивному рівні глибше зрозуміти все, про що сказано словами.

Про те, що не вийшло друком

Не потрапив до друку перший варіант обкладинки. Наш перший задум був у тому, щоб зробити обкладинку за мотивами схем Бойса: взяти якісь елементи з них і обіграти чи розвинути по своєму. Однак нащадки Бойса, які є його правонаступниками, не схвалили це графічне свавілля, і дали дозвіл тільки на використання конкретної схеми в її оригінальному вигляді.

Кольоропроби. Фото: Леся Кульчинська
Кольоропроби. Фото: Леся Кульчинська

Кольоропроби. Фото: Леся Кульчинська
Кольоропроби. Фото: Леся Кульчинська

Також не ввійшло в книжку одне інтерв’ю Бойса, де він, на нашу думку, не вписався в сучасні норми політкоректності (посміхається). Я довго радилася з істориками щодо цього питання, і мені пояснювали, що те, як він висловлюється — цілком в дусі європейського інтелектуального дискурсу 70-х років минулого століття. Однак часи міняються, і ми все ж вирішили орієнтуватися на власну чутливість сучасного калібру. Якщо в якихось моментах таки відбувся прогрес, то варто його підтримувати.

Про те, навіщо зараз ця книжка

В назві книги фігурує теза про те, що кожна людина — художник. Отже, думаю,  ця книга — для кожної людини. А навіщо ця книга тій чи іншій людині — вона вже вирішить сама. Особисто мене вона дуже надихнула. Мені здається, вона позбавляє від страху.

Мокап: дизайнерка книги — Ірина Костишина
Мокап: дизайнерка книги — Ірина Костишина

[1] Йозеф Бойс. Активний нейтралітет. — У книзі: «Йозеф Бойс. Кожна людина – художник»,  с. 247. — Київ, 2020

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та нажміть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: