![exc-5f6b45bcce397971ce43e797](https://supportyourart.com/cdn/uploads/2020/09/24_09_5.jpg)
3 вересня в Музеї Ханенків відкрилася персональна виставка живописця та графіка Матвія Вайсберга. Проєкт «Матвій Вайсберг у Музеї Ханенків» охоплює ту частину доробку художника, що актуалізує практику звернення до творів старих майстрів. Переважно це так звані штудії — термін, який, за словами Вайсберга, він запозичив у Френсіса Бекона для позначення «перерисовування» картин на свій кшталт.
Перші штудії Вайсберг малював ще у дитинстві, вивчаючи книги своєї мами-мистецтвознавиці, а усвідомленою та послідовною практикою у його творчості цей жанр став у 2000-х. Для художника штудії стали спробою невербального осмислення творів, своєрідним «освідченням у коханні» попередникам.
У матеріалі Ірини Єгіазарової читайте про п’ять творів старих майстрів, що могли б увійти до «уявного музею»* Матвія Вайсберга.
*Термін «уявний музей» належить французькому культурологу Андре Мальро, який вважав, що кожна епоха і кожна людина складає власний пантеон найкращих витворів мистецтва. Натомість Матвій Вайсберг створює свій «уявний музей», малюючи картини авторів, якими він захоплюється.
![Ліворуч: фрагмент експозиції зі штудією Матвія Вайсберга «П’ять майстрів флорентійського Відродження: Джотто, Учелло, Донателло, Манетті, Брунеллескі», 2003. Праворуч: Музей Ханенків, фото Дар’ї Мангубі](https://static.supportyourart.com/uploads/squarespace/new_image_podiji_2989.jpg)
«Новонароджений», Жорж де Латур, XVII ст.
![Ліворуч: фрагмент експозиції, штудії до картини Жоржа де Латура «Новонароджений» Матвія Вайсберга, 2005. Праворуч: Жорж де Латур (1593–1652), «Новонароджений», Реннський музей образотворчого мистецтва, Франція](https://static.supportyourart.com/uploads/squarespace/new_image_podiji_2991.jpg)
Лотаринзький живописець XVII ст. Жорж де Латур відомий полотнами, написаними на перетині жанрового та релігійного живопису. У «Новонародженому» митець уміло загортає біблійний підтекст у побутову сцену, зображуючи святе сімейство без німбів, янголів і сяйва. Жінок із полотна де Латура ототожнюють із Дівою Марією та її матір’ю, святою Анною, а немовля — відповідно з Ісусом Христом. Нетиповим для того часу є реалізм зображення немовляти Ісуса: Жорж де Латур — батько десятьох — очевидно, добре знався на дитячій анатомії.
Показово, що Матвій Вайсберг вирішив проштудіювати саме це полотно де Латура, побачивши свого новонародженого сина Симона: «Жан Жорес казав: “Ми маємо брати з минулого вогонь, а не попіл”. Так само деякі твори мистецтва, як іскри після удару по очах, роздувають у мені таке собі вогнище бажання їх наново намалювати. Коли з пологового принесли додому мого новонародженого сина, я раптом зрозумів, що цей профіль маленької людини я вже бачив на картині Жоржа де Латура “Новонароджений”. Я помчав на книжковий ринок, купив пачку брошур із серії “Видатні художники”, зокрема, і про де Латура. Я написав послідовно три варіанти штудії, два з яких представлено на виставці».
«Битва при Сан-Романо», Паоло Учелло, XV ст.
![Паоло Учелло (1397–1475), «Битва при Сан-Романо», триптих, орієнтовно 1435–1440. Національна галерея, Лондон; Галерея Уффіці, Флоренція; Лувр, Париж](https://static.supportyourart.com/uploads/squarespace/new_image_podiji_2993.jpg)
Триптих Паоло Учелло створив на замовлення оздоблення палацу Козімо Медічі, неофіційного правителя Флоренції з 1434 року. На фризі у 9,5 метрів завдовжки Учелло розмістив три епізоди переможної для Флоренції битви при Сан-Романо, в яких фігурують найвідоміші кондотьєри того часу — Нікколо да Толентіно, Мікелотто Аттендоло да Котіньйола і Бернардіно делла Карда. На знаменах зображено символи Божої присутності: вузол Соломона як Старий Заповіт та єдинорога як Новий. Наразі частини циклу зберігаються в різних музеях: центральна панель — у галереї Уффіці, бічні — у Лондонській національній галереї та Луврі.
![Штудії Матвія Вайсберга до триптиху Паоло Учелло «Битва при Сан-Романо», 2006–2016](https://static.supportyourart.com/uploads/squarespace/new_image_podiji_2995.png)
Вершників Учелло Матвію Вайсбергу пощастило побачити на оригінальних полотнах уже у зрілому віці: «… Спроби штудій до цих робіт первинно, мабуть, пов’язані з оцим хлоп’ячим захопленням битвами, вершниками, лицарями. Перша з’явилася тоді, коли я нарешті побачив улюблену картину наживо в Луврі: повернувшись до Києва, одразу ж кинувся її малювати. У другій і третій враження від видатного твору поєдналися з особистим досвідом зими 2013–2014 років — Майданом, Революцією Гідності…».
«Натюрморт зі збивачем для шоколаду», Хуан де Сурбаран, XVII ст.
![Хуан де Сурбаран (1620–1649), «Натюрморт зі збивачем для шоколаду». Фото: Музей Ханенків](https://static.supportyourart.com/uploads/squarespace/new_image_podiji_2997.jpg)
Це полотно можна побачити на поштовій марці № 1372, а ще на другому поверсі Музею Ханенків, поруч із ним — штудія Матвія Вайсберга. Твір оригіналу потрапив до колекції випадково: московський коняр Микола Малютін запросив Богдана Ханенка забрати успадковану ним «галерею старих картин», серед яких був і «Натюрморт зі збивачем для шоколаду». Щоправда, спочатку його приписали більш відомому живописцю — Франсіско де Сурбарану, батькові Хуана, але згодом на полотні було виявлено підпис Сурбарана-сина. Його роботи, а тим паче підписані, є надзвичайно рідкісними (12 і 3 відповідно): художник помер у 29 років під час чумної епідемії у Севільї.
![Фрагмент експозиції. Ліворуч — штудія Матвія Вайсберга до картини Хуана де Сурбарана «Натюрморт зі збивачем для шоколаду», 2020. Праворуч — картина Хуана де Сурбарана](https://static.supportyourart.com/uploads/squarespace/new_image_podiji_2999.jpg)
Предмети, зображені на полотні — срібна тарілка, чаші, білий фаянсовий глечик, дерев’яна шкатулка, збивач для шоколаду — наче виринають перед глядачем із мороку. Цей ефект досягається спеціальним прийомом — чорною імпрематурою (перший шар фарби із суміші чорної сажі, бітуму та клейких в’яжучих речовин).
Натюрморт Сурбарана Матвій Вайсберг намалював спеціально для виставки. «Це знов освідчення в коханні — художнику, музею, своєму дитинству. До того ж, це спроба зрозуміти якийсь надзвичайний, навіть почасти вигаданий живопис. Займатися цим — велика для мене радість спілкування з картинами, митцями, музеєм, світом».
«Дон Кіхот та Санчо біля Сьєрра-Морена», Гюстав Доре, XIX ст.
Прийнявши рішення ілюструвати відомий роман Сервантеса, француз Гюстав Доре вирушив до Іспанії, «на батьківщину цього славного лицаря, щоб передати місцевий колорит і побачити місця, які він прославив своїми подвигами». Результатом цього дослідження стали 370 монохромних та кольорових ілюстрацій, які вперше з’явилися у виданні «Дон Кіхота» 1863 року. Ці образи й до сьогодні визначають зовнішність сервантесівських героїв.
![Ілюстрація Гюстава Доре до видання «Дон Кіхота»](https://static.supportyourart.com/uploads/squarespace/new_image_podiji_3003.jpg)
Саме ілюстрації Доре стали візуальним підґрунтям нової живописно-графічної серії Вайсберга «А вітряки-то стоять, Санчо!». Художник зробив серію монотипій безпосередньо за ілюстраціями Доре, потім за цими монотипіями створив живописну серію і, нарешті, за своїми ж полотнами різав гравюри. Ця серія є радше художньою рефлексією, ніж штудією, що відображається і в різниці у розмірах графічних прототипів і творів Вайсберга. Матвій зазначає: «Від першоджерела у моїх роботах залишилися тільки певні композиційні рішення та, маю надію, загальний дух видатного циклу ілюстрацій Гюстава Доре, що перемішався у моїй уяві з подіями останнього часу».
Сервантесівські герої з’являються в мистецтві Вайсберга не вперше. Сам він коментує це так: «Власне, Дон Кіхот і Санчо Панса прийшли з дитинства, з книги Сервантеса, з ілюстрацій Гюстава Доре. Згодом я побачив, якими їх малювали Дом’є та Пікассо. Але найбільше на мене вплинув своїм образотворчим “донкіхотством” мій друг, художник Ваган Ананян (1959–2006), завдяки якому ця тема стала мені “доступною”. А малював я цю пару — мандрівного лицаря та його вірного зброєносця, — маючи на увазі своїх батьків, їх подібність до безсмертних героїв Сервантеса. У родині панував такий собі культ батька, створений мамою. Вона вважала тата, небезпідставно, генієм, котрий через обставини часу й оточення не знайшов собі належного застосування у житті. Я це найкраще сформулював у напівжартівливому спогаді про те, що тато був схожий характером на Дон Кіхота, а мама — на Санчо Пансу. Для мене ці герої є рівновеликими, як два боки однієї медалі».
«Мисливці на снігу», Пітер Брейгель Старший, XVI ст.
![Пітер Брейгель Старший, «Мисливці на снігу», 1565. Музей історії мистецтв, Відень](https://static.supportyourart.com/uploads/squarespace/new_image_podiji_3005.jpg)
Полотно Пітера Брейгеля Старшого «Мисливці на снігу» є частиною живописного циклу, присвяченого різним порам року. Дія відбувається у розпал зими, у грудні-січні. До речі, зима 1564–1565, коли картина була написана, вважається однією з найхолодніших в історії. Брейгель Старший використав прийом, введений нідерландцем Йоахімом Патініром: він розташував глядача на верхівці схилу та розподілив композицію пейзажу на три плани, досягнувши в такий спосіб ефекту глибини. На передньому плані зображено втомлених мисливців, які прямують додому з полювання. Ліворуч купка дорослих із дитиною смажать щось на трактирному вогнищі. А в долині під пагорбом замерзла річка заповнена маленькими постатями: хтось розважається на ковзанці.
![Матвій Вайсберг, триптих «Згадуючи Брейгеля» із циклу «Слабкий антропний принцип», 2016](https://static.supportyourart.com/uploads/squarespace/new_image_podiji_3007.jpg)
Триптих «Згадуючи Брейгеля» є, знов-таки, вайсберговим «освідченням у коханні». «Один із найулюбленіших моїх художників — Пітер Брейгель Старший. Уперше я “звернувся” до його творчості, коли мене попросили написати копію картини “Притча про сліпих”. Я одразу відповів, що копій не роблю, але можу спробувати створити штудію. Написав я її у розмірі брейгелевого полотна. Сам процес творення штудії — це величезна радість невербального, небуквального розуміння засобами й оптикою митця ХХІ століття. Наступного разу я звернувся до Брейгеля у великому циклі “Слабкий антропний принцип”, написавши масштабний триптих “Згадуючи Брейгеля”. Це була, мабуть, не штудія, а, ймовірніше, метафора, алюзія, спроба передати надзвичайне зимове брейгелівське світло на межі з реальністю — і все ж не переходячи цю межу, використавши пейзаж за вікном своєї майстерні».
Зберігаючи настрій полотен фламандця, Вайсберг створює майже абстрактні роботи. «Ви бачите тут мисливців?» — запитує Матвій. І швидко продовжує, не дочекавшись відповіді: «А вони там є!».
Текст: Ірина Єгіазарова
Фото: Матвій Вайсберг, Музей Ханенків
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: