Підтримати
exc-5f6b45bcce397971ce43e797

Old but gold: роботи старих майстрів із виставки Матвія Вайсберга

3 вересня в Музеї Ханенків відкрилася персональна виставка живописця та графіка Матвія Вайсберга. Проєкт «Матвій Вайсберг у Музеї Ханенків» охоплює ту частину доробку художника, що актуалізує практику звернення до творів старих майстрів. Переважно це так звані штудії — термін, який, за словами Вайсберга, він запозичив у Френсіса Бекона для позначення «перерисовування» картин на свій кшталт.

Перші штудії Вайсберг малював ще у дитинстві, вивчаючи книги своєї мами-мистецтвознавиці, а усвідомленою та послідовною практикою у його творчості цей жанр став у 2000-х. Для художника штудії стали спробою невербального осмислення творів, своєрідним «освідченням у коханні» попередникам.

У матеріалі Ірини Єгіазарової читайте про п’ять творів старих майстрів, що могли б увійти до «уявного музею»* Матвія Вайсберга.

*Термін «уявний музей» належить французькому культурологу Андре Мальро, який вважав, що кожна епоха і кожна людина складає власний пантеон найкращих витворів мистецтва. Натомість Матвій Вайсберг створює свій «уявний музей», малюючи картини авторів, якими він захоплюється. 

Ліворуч: фрагмент експозиції зі штудією Матвія Вайсберга «П’ять майстрів флорентійського Відродження: Джотто, Учелло, Донателло, Манетті, Брунеллескі», 2003. Праворуч: Музей Ханенків, фото Дар’ї Мангубі
Ліворуч: фрагмент експозиції зі штудією Матвія Вайсберга «П’ять майстрів флорентійського Відродження: Джотто, Учелло, Донателло, Манетті, Брунеллескі», 2003. Праворуч: Музей Ханенків, фото Дар’ї Мангубі

«Новонароджений», Жорж де Латур, XVII ст.

Ліворуч: фрагмент експозиції, штудії до картини Жоржа де Латура «Новонароджений» Матвія Вайсберга, 2005. Праворуч: Жорж де Латур (1593–1652), «Новонароджений», Реннський музей образотворчого мистецтва, Франція
Ліворуч: фрагмент експозиції, штудії до картини Жоржа де Латура «Новонароджений» Матвія Вайсберга, 2005. Праворуч: Жорж де Латур (1593–1652), «Новонароджений», Реннський музей образотворчого мистецтва, Франція

Лотаринзький живописець XVII ст. Жорж де Латур відомий полотнами, написаними на перетині жанрового та релігійного живопису. У «Новонародженому» митець уміло загортає біблійний підтекст у побутову сцену, зображуючи святе сімейство без німбів, янголів і сяйва. Жінок із полотна де Латура ототожнюють із Дівою Марією та її матір’ю, святою Анною, а немовля — відповідно з Ісусом Христом. Нетиповим для того часу є реалізм зображення немовляти Ісуса: Жорж де Латур — батько десятьох — очевидно, добре знався на дитячій анатомії.

Показово, що Матвій Вайсберг вирішив проштудіювати саме це полотно де Латура, побачивши свого новонародженого сина Симона: «Жан Жорес казав: “Ми маємо брати з минулого вогонь, а не попіл”. Так само деякі твори мистецтва, як іскри після удару по очах, роздувають у мені таке собі вогнище бажання їх наново намалювати. Коли з пологового принесли додому мого новонародженого сина, я раптом зрозумів, що цей профіль маленької людини я вже бачив на картині Жоржа де Латура “Новонароджений”. Я помчав на книжковий ринок, купив пачку брошур із серії “Видатні художники”, зокрема, і про де Латура. Я написав послідовно три варіанти штудії, два з яких представлено на виставці».

«Битва при Сан-Романо», Паоло Учелло, XV ст.

Паоло Учелло (1397–1475), «Битва при Сан-Романо», триптих, орієнтовно 1435–1440. Національна галерея, Лондон; Галерея Уффіці, Флоренція; Лувр, Париж
Паоло Учелло (1397–1475), «Битва при Сан-Романо», триптих, орієнтовно 1435–1440. Національна галерея, Лондон; Галерея Уффіці, Флоренція; Лувр, Париж

Триптих Паоло Учелло створив на замовлення оздоблення палацу Козімо Медічі, неофіційного правителя Флоренції з 1434 року. На фризі у 9,5 метрів завдовжки Учелло розмістив три епізоди переможної для Флоренції битви при Сан-Романо, в яких фігурують найвідоміші кондотьєри того часу — Нікколо да Толентіно, Мікелотто Аттендоло да Котіньйола і Бернардіно делла Карда. На знаменах зображено символи Божої присутності: вузол Соломона як Старий Заповіт та єдинорога як Новий. Наразі частини циклу зберігаються в різних музеях: центральна панель — у галереї Уффіці, бічні — у Лондонській національній галереї та Луврі.

Штудії Матвія Вайсберга до триптиху Паоло Учелло «Битва при Сан-Романо», 2006–2016
Штудії Матвія Вайсберга до триптиху Паоло Учелло «Битва при Сан-Романо», 2006–2016

Вершників Учелло Матвію Вайсбергу пощастило побачити на оригінальних полотнах уже у зрілому віці: «… Спроби штудій до цих робіт первинно, мабуть, пов’язані з оцим хлоп’ячим захопленням битвами, вершниками, лицарями. Перша з’явилася тоді, коли я нарешті побачив улюблену картину наживо в Луврі: повернувшись до Києва, одразу ж кинувся її малювати. У другій і третій враження від видатного твору поєдналися з особистим досвідом зими 2013–2014 років — Майданом, Революцією Гідності…».

«Натюрморт зі збивачем для шоколаду», Хуан де Сурбаран, XVII ст.

Хуан де Сурбаран (1620–1649), «Натюрморт зі збивачем для шоколаду». Фото: Музей Ханенків
Хуан де Сурбаран (1620–1649), «Натюрморт зі збивачем для шоколаду». Фото: Музей Ханенків

Це полотно можна побачити на поштовій марці № 1372, а ще на другому поверсі Музею Ханенків, поруч із ним — штудія Матвія Вайсберга. Твір оригіналу потрапив до колекції випадково: московський коняр Микола Малютін запросив Богдана Ханенка забрати успадковану ним «галерею старих картин», серед яких був і «Натюрморт зі збивачем для шоколаду». Щоправда, спочатку його приписали більш відомому живописцю — Франсіско де Сурбарану, батькові Хуана, але згодом на полотні було виявлено підпис Сурбарана-сина. Його роботи, а тим паче підписані, є надзвичайно рідкісними (12 і 3 відповідно): художник помер у 29 років під час чумної епідемії у Севільї.

Фрагмент експозиції. Ліворуч — штудія Матвія Вайсберга до картини Хуана де Сурбарана «Натюрморт зі збивачем для шоколаду», 2020. Праворуч — картина Хуана де Сурбарана
Фрагмент експозиції. Ліворуч — штудія Матвія Вайсберга до картини Хуана де Сурбарана «Натюрморт зі збивачем для шоколаду», 2020. Праворуч — картина Хуана де Сурбарана

Предмети, зображені на полотні — срібна тарілка, чаші, білий фаянсовий глечик, дерев’яна шкатулка, збивач для шоколаду — наче виринають перед глядачем із мороку. Цей ефект досягається спеціальним прийомом — чорною імпрематурою (перший шар фарби із суміші чорної сажі, бітуму та клейких в’яжучих речовин).

Натюрморт Сурбарана Матвій Вайсберг намалював спеціально для виставки. «Це знов освідчення в коханні — художнику, музею, своєму дитинству. До того ж, це спроба зрозуміти якийсь надзвичайний, навіть почасти вигаданий живопис. Займатися цим — велика для мене радість спілкування з картинами, митцями, музеєм, світом».

«Дон Кіхот та Санчо біля Сьєрра-Морена», Гюстав Доре, XIX ст.

Фрагмент експозиції. Матвій Вайсберг, «Дон Кіхот і Санчо Панса в тумані» з серії «А вітряки-то стоять, Санчо!», 2019
Фрагмент експозиції. Матвій Вайсберг, «Дон Кіхот і Санчо Панса в тумані» з серії «А вітряки-то стоять, Санчо!», 2019

Прийнявши рішення ілюструвати відомий роман Сервантеса, француз Гюстав Доре вирушив до Іспанії, «на батьківщину цього славного лицаря, щоб передати місцевий колорит і побачити місця, які він прославив своїми подвигами». Результатом цього дослідження стали 370 монохромних та кольорових ілюстрацій, які вперше з’явилися у виданні «Дон Кіхота» 1863 року. Ці образи й до сьогодні визначають зовнішність сервантесівських героїв.

Ілюстрація Гюстава Доре до видання «Дон Кіхота»
Ілюстрація Гюстава Доре до видання «Дон Кіхота»

Саме ілюстрації Доре стали візуальним підґрунтям нової живописно-графічної серії Вайсберга «А вітряки-то стоять, Санчо!». Художник зробив серію монотипій безпосередньо за ілюстраціями Доре, потім за цими монотипіями створив живописну серію і, нарешті, за своїми ж полотнами різав гравюри. Ця серія є радше художньою рефлексією, ніж штудією, що відображається і в різниці у розмірах графічних прототипів і творів Вайсберга. Матвій зазначає: «Від першоджерела у моїх роботах залишилися тільки певні композиційні рішення та, маю надію, загальний дух видатного циклу ілюстрацій Гюстава Доре, що перемішався у моїй уяві з подіями останнього часу».

Сервантесівські герої з’являються в мистецтві Вайсберга не вперше. Сам він коментує це так: «Власне, Дон Кіхот і Санчо Панса прийшли з дитинства, з книги Сервантеса, з ілюстрацій Гюстава Доре. Згодом я побачив, якими їх малювали Дом’є та Пікассо. Але найбільше на мене вплинув своїм образотворчим “донкіхотством” мій друг, художник Ваган Ананян (1959–2006), завдяки якому ця тема стала мені “доступною”. А малював я цю пару — мандрівного лицаря та його вірного зброєносця, — маючи на увазі своїх батьків, їх подібність до безсмертних героїв Сервантеса. У родині панував такий собі культ батька, створений мамою. Вона вважала тата,  небезпідставно, генієм, котрий через обставини часу й оточення не знайшов собі належного застосування у житті. Я це найкраще сформулював у напівжартівливому спогаді про те, що тато був схожий характером на Дон Кіхота, а мама — на Санчо Пансу. Для мене ці герої є рівновеликими, як два боки однієї медалі».

«Мисливці на снігу», Пітер Брейгель Старший, XVI ст.

Пітер Брейгель Старший, «Мисливці на снігу», 1565. Музей історії мистецтв, Відень
Пітер Брейгель Старший, «Мисливці на снігу», 1565. Музей історії мистецтв, Відень

Полотно Пітера Брейгеля Старшого «Мисливці на снігу» є частиною живописного циклу, присвяченого різним порам року. Дія відбувається у розпал зими, у грудні-січні. До речі, зима 1564–1565, коли картина була написана, вважається однією з найхолодніших в історії. Брейгель Старший використав прийом, введений нідерландцем Йоахімом Патініром: він розташував глядача на верхівці схилу та розподілив композицію пейзажу на три плани, досягнувши в такий спосіб ефекту глибини. На передньому плані зображено втомлених мисливців, які прямують додому з полювання. Ліворуч купка дорослих із дитиною смажать щось на трактирному вогнищі. А в долині під пагорбом замерзла річка заповнена маленькими постатями: хтось розважається на ковзанці.

Матвій Вайсберг, триптих «Згадуючи Брейгеля» із циклу «Слабкий антропний принцип», 2016
Матвій Вайсберг, триптих «Згадуючи Брейгеля» із циклу «Слабкий антропний принцип», 2016

Триптих «Згадуючи Брейгеля» є, знов-таки, вайсберговим «освідченням у коханні». «Один із найулюбленіших моїх художників — Пітер Брейгель Старший. Уперше я “звернувся” до його творчості, коли мене попросили написати копію картини “Притча про сліпих”. Я одразу відповів, що копій не роблю, але можу спробувати створити штудію. Написав я її у розмірі брейгелевого полотна. Сам процес творення штудії — це величезна радість невербального, небуквального розуміння засобами й оптикою митця ХХІ століття. Наступного разу я звернувся до Брейгеля у великому циклі “Слабкий антропний принцип”, написавши масштабний триптих “Згадуючи Брейгеля”. Це була, мабуть, не штудія, а, ймовірніше, метафора, алюзія, спроба передати надзвичайне зимове брейгелівське світло на межі з реальністю — і все ж не переходячи цю межу, використавши пейзаж за вікном своєї майстерні».

Зберігаючи настрій полотен фламандця, Вайсберг створює майже абстрактні роботи. «Ви бачите тут мисливців?» — запитує Матвій. І швидко продовжує, не дочекавшись відповіді: «А вони там є!».

Текст: Ірина Єгіазарова

Фото: Матвій Вайсберг, Музей Ханенків

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та нажміть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: