Вячеслав Циба, філософ, перекладач

Соціальні практики, що відбуваються в містах, є модельними для всього суспільства. У цих «оазах цивілізації» містяни не лише відчувають переваги комфортного життя, а й зазнають на собі дії безжальної логіки пізнього капіталізму. Вона полягає в безконтрольному перерозподілі благ, накопиченні багатств через позбавлення незаможних майна і приватизації громадських просторів. Осередок добробуту і співпраці — мрія модерних соціальних теорій — місто сьогодні є епіцентром нерівності та несправедливості. У своїй книжці Девід Гарві показує, чому це відбулося і яким є вихід з цієї ситуації. Романтика «зеленої» деурбанізації — це омана. Проте реальним шансом є ідея міста як спільного надбання його мешканців. Право на місто означає солідарну відповідальність за нього і вимагає від кожного рішучості покласти край його хижацькій експлуатації. Аби міське стало спільним, треба вчитись його усуспільнювати — теза, яку Гарві доводить послідовно й переконливо.

Мій досвід роботи над перекладом Девіда Гарві можна вважати по-своєму прикметним. Під час роботи над українізацією книжки я стикнувся з кількома труднощами. Передусім концептуальне тло теорії Гарві вимагало уваги до нюансів, які навіть хороші перекладачі можуть проочити. Багатоманіття значень одного й того самого терміна, зрозуміле й воднораз контекстуалізоване, спонукало вийти за рамки усталеного його сприйняття, «добути» з надр наукової теорії те, що може бути «адаптоване» до розуміння українським читачем.

Так, наприклад, із семантично багатим поняттям dispossession я мав тривалу мороку. У тексті це поняття окреслювало кілька ситуацій — виселення з житла, позбавлення майна та практику відбирати щось у когось, при тому відбирати законно. Розглянувши усі згадані конотації терміна, я спочатку схилявся до того, щоб зупинитися на унітарному концепті «відібрання». До цього мене заохочували й ужиті автором словосполуки ecomony of dispossession, accumulation by dispossession, а також уживання dispossession у множині (суголосне українському еквіваленту).

Зауважу, що на користь «відібрання», здавалось, говорило й те, що Гарві розрізняє різноманітні forms of dispossession. Справді, позбавляти майна, виселяти, відчужувати щось від людей, які цим щось володіють, означає «примусово відбирати» у них (Гарві згадує forced dispossessions). І буквально, й за сенсом цю трудність, здається, було розв’язано, адже український аналог містив у собі і різноманіття значень, і водночас їхній симбіоз. Вдалою грою слів мені вбачалося й «нагромадження через відібрання». Хіба можна сказати краще про політичні стратегії боротьби капіталу проти найманих працівників?!

Перечитуючи вже готовий переклад (і ось тут я акцентую на тому аспекті праці перекладача, що його можна назвати «перевдяганням» у читацьку одежину), я спіймав себе на думці, що «відібрання», про яке мовить автор, не є виключно силовим, тоді як український відповідник мало-по-малу загострює саме таке звучання слова. А проте, відібрання (у сенсі Гарві) не здійснюють зухвалі розбійники чи озброєні правоохоронці, з ним як доконаним фактом часто погоджуються потерпілі (тим паче якщо вони не уявляють себе поза простором буржуазної леґітимності: «втратив житло, отже сам винен, бо не виплатив іпотеку» тощо). Зрештою, відібрання так чи інакше вказує на загальніше поняття, яким є фундаментальне «позбавлення». Відібрати щось можна у того, хто є позбавленим ресурсу повернути відібране. І тепер виходить на яв глибока розладнаність зв’язку між формальними правами та позбавленістю можливості їх реалізовувати, про що й пише автор. Тож відбирати означає не «силоміць відчужувати», не грабувати, а повертати фактичну можливість користання майном туди, звідки вона походить — у сферу володіння, привласнену цілим класом капіталістів. Я можу не дати відібрати в мене майно окремому капіталістові, однак не зробити це капіталістам усіх відтінків я сам не в силі. Істотний нюанс, на якому наголошує Гарві, якраз тепер і стає зрозумілим: очевидне відсилає до прихованого, реальне до своїх засад, а «відібрання» — до позбавлення як центрального механізму капіталістичного відчуження результатів праці у працівника.

Але читач, либонь, утомився стежити за моєю думкою. Я описав лише одну з проблем, з якими стикається перекладач як інтерпретатор і медіатор тексту. Це проблема конкретності загального. І показати її безпосередньо, відчутно й осяжно — це і є завдання перекладача. Приклад із dispossession дав нам змогу виразити цю проблему чіткіше. Куди вагомішою є інша тема — аналіз розвитку сучасних міст, з якого Гарві переходить до питання про перспективи капіталізму як системи, що урбанізує та дезурбанізує. Поміркувати про це я пропоную читачеві. Додам лише, що автор налаштовує на відверту й серйозну розмову, в якій кожну свою тезу він споряджує прозорими та переконливими аргументами.

Микола Леонович, дизайнер, smalta.pro

Книжка Девіда Гарві включилася у серію, започатковану виданням «Про тиранію» Тімоті Снайдера, тож формат і принципові рішення успадковано звідти. Це, зокрема, виключка набору ліворуч та використання шрифтів української словолитні MintType.

В роботі над обкладинкою ми перебрали кілька ідей і вирішили відштовхуватися від схем метрополітену. Найбільше мене надихнула схема метро Нью-Йорка, розроблена легендарним дизайнером Массімо Віньєллі. Я спробував кілька способів віддалитися від метро, залишивши схему (в той час переглядав багато репродукцій Пауля Клее — мене завжди хвилюють його графічні узагальнення).

У рамках невеликого промо Медуза запропонувала мені створити набір стікерів. І я дуже вдячний колегам за ідею зробити край наклейки не повтором контуру, а самостійним робочим елементом. Це було весело!

Альона Ляшева, соціологиня, наукова редакторка

Як дослідниця і викладачка соціології я постійно стикаюся з тим, що маю рекомендувати літературу, яка ще не перекладена. І мова не лише про найсвіжіші статті, навіть «класика» перекладається рідко. Але крім того, що «Бунтівні міста» — це «класика» міських студій, це ще й ґрунтовна соціальна критика траєкторій, якими розвиваються сучасні міста. Гарві розглядає місто в контексті глобального капіталізму, показує, що проблеми з житлом, транспортом, громадськими просторами, які можуть видаватись чимось локальним, насправді є наслідками складних протиріч сучасної епохи. Хоча він не пише про пострадянські міста, його оптика дасть читачам і читачкам інструменти для осмислення нашої буденності в українських містах. А осмислення — це перший крок до змін.

До наукового редагування «Бунтівних міст» я читала цю книгу двічі англійською. Але від перекладу українською отримала більше задоволення, з одного боку, через те, що перекладач зробив неймовірну роботу, з іншого — тепер один з улюблених теоретиків став ближчим до української аудиторії. Я навіть дещо їй заздрю. Хотілося б прочитати цю книгу знову вперше, бо ідеї та аналіз Гарві змушують задумуватись над тим, на що раніше ти навіть не звертала уваги, і в той же час цікаво дебатувати з Гарві, критикувати й шукати нових відповідей.