Про Музей

Літературно-меморіальному музеї Миколи Островського має три поверхи: дві виставкові зали, актову залу-кінотеатр, малу залу в підвальному приміщенні та бібліотеку. Над художньо-монументальним оформленням працювало понад 80 художників-дизайнерів під керівництвом архітектора Анатолія Ігнащенка й художника Анатолія Гайдамаки, а сама будівля Музею — індивідуальний проєкт Миколи Гусєва та Володимира Суслова.

Зараз у Музеї працює 22 людини, серед них: четверо доглядачів, п’ятеро науковців, директор, заступник директора та зберігач фондів. У зв’язку зі скороченням у 1996 році до Літературно-меморіального музею Миколи Островського приєднали окремим відділом Обласний краєзнавчий музей (що нині є окремим відділом Музею, але музеї розташовуються в різних будівлях), відтоді Музей Островського працює за двома різними концепціями, поєднуючи історію краю та історію Миколи Островського.

Науковий відділ переважно займається написанням статей, участі в краєзнавчих конференціях, досліджені та вивчені біографії Островського.

Історія заснування

Музей Миколи Островського відкрили в 1946 році. Тодішній Музей, що переважно складався з речей побуту письменника, був розміщений в кімнаті нинішнього місцевого краєзнавчого музею. У 1950-х роках наукові співробітники інституції почали їздити місцями, де жив Островський (Хмельниччина, Рівненська та Київська області), працювати з архівами, спілкуватися з родичами та знайомими, формувати колекцію більш документального характеру, паралельно збирати матеріал з історії Шепетівки, подій 1918–1920 років, історії Партії й комсомолу, та розширювати експозицію.

Музей у Шепетівці є наочним прикладом культурної інфраструктури: у 1956 році з до Музею вперше приїхала делегація студентів з Індії, які навчалися в Києві, згодом приїхав генеральний секретар Ізраїлю Самуіл Мікуніс із візитом. Тоді ж (зокрема завдяки великій кількості туристів, які приїздили спеціально для ознайомлення з експозицією) місто отримало статус обласного підпорядкування, почали виділятися кошти й розпочалася розбудова Шепетівки.

Разом із містом збільшувався Музей: в 1969 році на пленумі міського комітету ЛКСМУ (Ленінська Комуністична Спілка Молоді України) було прийнято звернення до молоді України про будівництво нового меморіалу Миколі Островському, власне будівництво розпочалося в 1974 році, а в 1979 новий Музей відкрили для відвідувачів.

Про експозицію

У Музеї кілька виставкових залів, один із яких присвячено життю і творчості письменника за роки його життя, а інший — популяризації імені автора після його смерті. Експозиція побудована в хронологічному порядку: меморіальні речі поміщені у своєрідні куби, згори, паралельно до історії Миколи Островського, над кожним кубом розміщено композицію з експонатів, що символізує певний історичний процес, або подію з погляду радянської історіографії (відсутня інформація про репресії, голод та решта моментів, що традиційно замовчувалися радянською владою).

Остання реекспозиція відбулася в 1974 році (всього в Музеї було проведено три реекспозиції, попередні були в 1954 та 1964 роках). Доповнення експозицій відбуваються переважно в краєзнавчому відділі: останнє оновлення було у 2016 році, тоді додали експозицію «Борці за Україну», пов’язану з Революцією Гідності, війною на Сході України та анексією Криму.

У Музеї Островського часто проводяться тимчасові виставки етнографічного напряму, різноманітні культурно-освітні події передусім призначені на школярів та присвячені визначним подіям або святам, також проводяться уроки з народознавства та майстер-класи з образотворчого мистецтва.

Про інклюзивність

У 20-х роках Микола Островський занедужав — у нього почав розвиватися параліч м’язів, що призвело до повної втрати мобільності. Інвалідність письменника стала вирішальною у формуванні інклюзивного напряму Музею. У 1979 році, коли інституція фінансувалася з комсомолу, до колекції почали додавати роботи художників з інвалідністю. Відтоді інклюзивність стала одним із напрямів Музею — інституція регулярно проводить творчі зустрічі, виставки та майстер-класи з образотворчого мистецтва для людей з інвалідністю, на які приїздять охочі з різних регіонів.

Про фонди

Колекція Музею налічує майже 30 000 предметів, з яких 19 500 входять до основного фонду, решта — науково-допоміжний. Колекція поділена за групами зберігання: образотворче мистецтво, меморіальні речі, документи й писемні джерела, фотографії, нумізматика, фалеристика. Особливо цінними вважаються добірки всіх друкованих видань Миколи Островського, ілюстрацій до творів письменника (зокрема авторства Резніченка, Пахомова, Пойди, Усачова, братів Ткачових, Толкачова та інших художників), а також колекція робіт художників з інвалідністю.

Останнє поповнення фондів відбулося з приєднанням філіалу Обласного краєзнавчого музею, тоді до колекції Музею увійшли предмети побуту, народної творчості, матеріали з етнографії, природи та історії Шепетівки.

Про перейменування та декомунізацію

У 2019 році Міністерство юстиції звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовною заявою проти Літературно-меморіального музею Миколи Островського з проханням ліквідації інституції. Причиною позову стали назва та власне діяльність Музею, що за скаргою пропагує комуністичну ідеологію та відповідно до закону України про декомунізацію, має бути ліквідованим. З 1996 року Музей Островського підпорядковується Хмельницькій обласній раді та є юридичною особою, тож через свій статус опиняється в так званій сірій зоні цього закону, який не мав би поширюватися на музейні експозиції та тематичні виставки.

20 грудня 2019 року сесія облради ухвалила рішення провести громадське обговорення щодо зміни назви інституції. Кінцеве рішення ухвалили 16 березня 2020 року (також під час засідання фракція ВО «Свобода» запропонувала перейменувати музей імені Островського у краєзнавчий, а пам’ятник радянському письменнику, що розміщений біля закладу, демонтувати, на щастя, ця ідея не набрала достатніх голосів). 28 березня 2020 року на позачерговій сесії Хмельницької обласної ради було прийнято рішення про перейменування Літературно-меморіального музею Миколи Островського на Музей пропаганди, проте якщо перейменування не відбудеться — Музей ліквідують.

Наталія Никонова

директорка Літературно-меморіального музею Миколи Островського про процес перейменування

Переді мною було два керівники. До 2015 року була Тетяна Грищук, вона розпочала роботу з пошуку назви й концепції. Власне тоді ми почали працювати над розвінчуванням міфів, висвітленням реальної біографії та історії, але не могли дібрати відповідної назви, що підходила б під цю концепцію. Коли Тетяна пішла, на посаду прийшов інший директор із баченням, яке не підтримував колектив. Він хотів зосередитися на національно-визвольному русі. Колектив був проти цього, бо для цього, як мінімум, треба повністю змінювати Музей. До того ж у нас немає відповідних експонатів, а ми маємо відштовхуватися від зібраної колекції. Коли я прийшла на цю посаду, ми вирішили, що маємо вислухати музейників, митців, громаду, тож запросили всіх охочих до обговорення.

У нашому випадку багато важать такі обставини: по-перше, ми комунальний заклад Хмельницької обласної ради й тільки за її рішенням можемо бути перейменовані, а по-друге, ми можемо змінити назву відповідно до закону «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій». Цей закон передбачає процес громадських обговорень. Ми вирішили провести його шляхом надсилання письмових повідомлень — кожен охочий мав можливість надіслати на електронну пошту пропозицію із новою назвою. Круглий стіл щодо обговорення результатів опитування відбувся 16 березня, відповідно до підсумків громадського обговорення, на розгляд сесії Хмельницької обласної ради було подано пропозицію змінити профіль музею з літературно-меморіального на історичний та змінити назву на «Музей пропаганди». Цю ініціативу підтримали Український інститут національної пам’яті, Український центр розвитку музейної справи, Українського комітету Міжнародної Ради Музеїв (ІСОМ), представники місцевої громади.

Звісно, враховуючи архітектурну цінність та професійне оформлення експозиції, музеєфікація була б непоганим рішенням — просто показувати, що пропаганда того часу втручалася в усі сфери життя і використовувала всі можливі засоби, зокрема й мистецтво. Але закон зобов’язує змінити назву.  Ми плануємо долучити фахівців до розробки нової наукової концепції Музею, в основі якої буде осмислення природи та наслідків тоталітарного минулого через дослідження засобів, видів, механізмів впливу пропаганди на свідомість людей, розвінчування радянських міфів та стереотипів. Також ми хочемо доповнити колекцію історією, яку в радянські часи не розповідали і якої у нас немає в експозиції. Без нової наукової концепції зарано говорити про реекспозицію. Можливо, поки нова назва «Музей пропаганди» для багатьох є дещо незрозумілою. Але вона дає можливість наповнити експозицію новим змістом та створити унікальний музей, що може стати майданчиком для діалогу в питаннях пам’яті тоталітарного минулого, місцем комунікації з місцевою громадою, українськими й іноземними відвідувачами та всіма зацікавленими групами, а також Музеєм, що відповідає сучасним тенденціям розвитку музейної справи та актуальним потребам українського суспільства в контексті сутнісної декомунізації.

Текст написано на основі інтерв’ю з директоркою Літературно-меморіального музею Миколи Островського, Наталією Никоновою та головною зберігачкою Музею Аллою Новохацькою.