Олена Придувалова

художниця

«Зараз намагаюсь просто бути в майстерні, не поспішати, бути у формі», — говорить Олена.

«Щоб знайти свій шлях, людина має пізнати себе. Країна складається з нас – таких різних, але об’єднаних однією ціллю, якою є ПЕРЕМОГА. Я би хотіла, щоб обличчя нашої країни було тільки Українське».

Павло Величко

художник

«В мене зовсім нема під час війни асоціацій із ренесансом чи якоїсь вдалої аналогії з минулого. Це просто час боротьби за нашу вільність, мир і голос у світі. Час, коли розум і воля направлені на допомогу один одному,  надихає; героїзм військових дає основу для повсякденної роботи або просто спроби працювати – і це дуже дорогоцінний час. Дивним чином моя спроба раціоналізації цього часу і спроба контролювати заливки фарби дають можливість допомагати військовим і гуманітарним організаціям – можна сказати, що це  основне моє завдання зараз».

Василь Ткаченко

художник

Наразі займається живописом та працює над документальним відеофільмом.

«Мій друган ось що мені розповів: пам’ятаю коли тусили з маріупольськими поет_ками наприкінці 90-х, то ми завжди купляли в аптеках бальзам “Відродження”. Дуже норм ішов разом із “Фантою”.

Мені наразі складно думати про відродження, я собі його ніяк не уявляю, і не розумію, що ми маємо на увазі  під відродженням? Це мене трошки лякає, якесь таке розділення створюється одразу, відродження можливе? чи ні? Що тоді зараз? Або що було до цього? 

Для мене зрозуміло те, що щось відбувається, рухається, створюється, ми це бачимо, відчуваємо, але я не можу задати цьому напрямок, створити рамки. Це процес який є, і все».

NN

художниця

Ця художниця перебуває на окупованій території, і з міркувань безпеки ми не відкриваємо її ім’я. Обов’язково розповімо про неї і її мистецьку діяльність на окупованій території зразу, як тільки її життю не загрожуватимуть злочинці окупантської армії. Працює над серією робіт «Природа – матриця життя».

«Для мене одним із вимірів розвитку країни є високий рівень екології. Я хотіла б, щоб у програмі відродження  України знайшлося місце для цього питання. Тому акцентую увагу на пунктах: відтворення лісів, очищення водойм, створення екологічно чистих місцин, екозаводів з переробки сміття, заміна штучних матеріалів – пластикових упаковок, взуття, одягу  та ін. – на екопродукцію. Гадаю, що масове вирощування промислової коноплі та спеціальних дерев, які ростуть дуже швидко, може допомогти у цьому питанні.

Загалом майбутнє країни я бачу у такому ж або подібному “Проєкті Венера” Жака Фреско. Для мене  у цій дивовижній перспективі є все, про що тільки може мріяти культурне демократичне суспільство».

Яна Кононова

фотографка

Працює над дослідженням постконтузійних станів українських військових у партнерстві з Центром психічного здоров’я та реабілітації «Форест Глейд» МОЗ України.

Зараз її роботи представлені на виставках «Хто тримає небо?» у @mba, «Мистецтво справлятися з війною» у @mkb під час @emop та «Шепіт і крики» у @fotodok.nl

«Коли думаю про природу цієї війни, про рівень, на якому розгортається цей конфлікт, я схильна думати не в політичних, а в онтологічних термінах. На думку спадають тортури етруських піратів під назвою «мертва наречена», які описує Жак Бруншвіг. Живого чоловіка чи жінку прив’язують до гниючого трупа – обличчям до обличчя, ротом до рота, кінцівкою до кінцівки. Частини тіла щільно прилягають одна до одної, і так, прикута до свого гнилого двійника, людина залишається гнити.

Щоб зв’язок між живими і мертвими був повністю встановлений, пірати продовжували годувати жертву. Лише після того, як різниця в поверхнях між трупом і живим зникала, годувати припиняли. Коли обидва тіла — живе й мертве — чорніли, їх роз‘єднували, та вони залишалися зв’язаними на рівні мікрочасток.

Ця практика дуже точно описує природу цієї війни та цінності, за які борються українці. Я не думаю про післявоєнний стан у термінах Відродження, скоріше як про work-in-progress. І я вірю, що те, що тримає Україну зараз, також матиме великий потенціал у майбутньому – різноманітність несподіваних гнучких альянсів і співпраці між найрізноманітнішими людьми, які створюються знизу на «вермікулярному» рівні».

Крістіна Мельник

художниця

Почала працювати над ескізами до іконостаса: «Це проєкт на весь наступний рік, і це буде не традиційний іконостас — хочу, щоб у ньому була чуттєва правда».

«Мені хочеться почати з того, що я відчуваю, перебуваючи в Києві, про моє ставлення до реальності. Я відчуваю, наскільки реальність сильніша за мене, і єдине, що ти можеш – це не здаватися і продовжувати працювати. Це дивне бажання боротися з дійсністю методом мистецтва, але мені це дає почуття особистої свободи. Мені хочеться вірити, що в якийсь момент ми станемо по-справжньому вільними, можливо, це почуття стане основою нашого відродження».

Андрій Бойко

фотограф

Зараз у Херсоні знімає наслідки обстрілів, руйнувань, сліди окупації та історії людей. «І роботи з кожним днем дедалі більше». 

«Зважаючи на власний досвід, кількість та якість побаченого й почутого за досить коротку кар’єру художника, думаю, шо українське відродження полягає в зміні парадигми ставлення до власного життя та навколишнього середовища. Розповсюджена думка, що рух у бік дискурсу відродження має починатися з переходу до нових стосунків між людьми.

У 2020 році в розпал чергової хвилі коронавірусу я мав чудову можливість працювати над організацією виставок класиків литовської фотографії в Києві. Ідеологія гуманізму, якою я перейнявся в той період, вкрай змінила моє ставлення до себе, своєї роботи та середовища. Зміни мають починатися зсередини, подумав я. Ідеї, вкладені в мої сьогоднішні світлини, якнайкраще ілюструють символізм визвольної боротьби українського народу проти рабського мислення, нав’язаного середньовічною державою-терористом. Щоб далеко не ходити, процитую кілька біблійних тез — “не вбий”, “не вкрад”», що мають стати основою відродження в Україні на противагу загарбникам, що прийшли з мечем, “бо всі, хто візьме меча, від меча й загине”».

Давид Чічкан

художник

«Українське відродження я бачу як відродження УНР, відродження української ідеї, ідеї українського проєкту — соціального, соціалістичного, антиавторитарного, демократичного, прогресивного. Українське відродження — це ревізія і переосмислення історичного та культурного спадку, суспільне прислухання до рекомендацій Лесі Українки та Івана Франка».