Микола Лукін — одеський художник, займається живописом та інсталяцією, викладає в Одеському художньому училищі. У своїй практиці Лукін поєднує реалістичний живопис, ліричні сюжети та фантазійні композиції. У його роботах реальність містифікована та міфологізована. Герої полотен Лукіна перебувають у фраментарному, невизначеному просторі, де повсякденне постійно переплітається з надприродним.

Повсякденна археологія, 2015

У своїх ранніх проектах Микола Лукін найбільше працює з темами часу, пам’яті та історії. Один з прикладів — серія «Повсякденна археологія». У ній художник розмірковує над ілюзорністю ідеї історичного прогресу. Своїми інсталяціями він створює образи-припущення, як можуть виглядати залишки сучасної цивілізації в археологічних розкопках майбутнього. Тим самим Лукін демонструє: час швидкоплинний, історія нелінійна, а люди сьогодення не надто відрізняються від своїх попередників. «Даний проект сповнений печалі про людське пристосуванство і недовгу пам’ять», — пише художник.

Проект «Повсякденна археологія» був показаний в МСМО в березні 2015 року

Сутінкова серія

Частину доробку Миколи Лукіна можна умовно об’єднати в «сутінкову серію». До неї входять монохромні медитативні полотна, герої яких перебувають у невизначеному, абстрактному просторі. Ліричні сюжети підсилені меланхолійними та поетичними назвами — але до них постійно вриваються тривожні елементи. Так, важливим для значної кількості робіт є тема війни, її впливу на тілесність, особистість та повсякденні ритуали людини.

Каруселі, 2017—2018

У серії «Каруселі» Микола Лукін звернувся до теми дзеркального двійника. Його роботи присвячені модним на початку 20 століття фотографіям, зроблених за допомогою системи дзеркал. Лукін порівнює містичний ефект помноження людини з рухом на каруселі — для нього це нагадування, що все навколо тече та змінюється, хоч дещо таки залишається незмінним.

Адаптація, 2018

Серія «Адаптація» була представлена на виставці «Швидкорозчинний час» у Мистецькому арсеналі. Проект осмислював досвід, який пережила Україна в перші роки незалежності.

У своїх живописних роботах Лукін звернувся до віялових відключень електроенергії — поширеного явища у 90-ті. Поруч з соціальною проблематикою художник формулює своєрідну поетику відключень: «Середньовічне освітлення свічками, довге очікування світла і, нарешті, навіть деяке розчарування, коли воно з’являлося. Адаптація очей, спочатку при різкій зміні умов освітлення — від яскравого електричного до непроглядної пітьми, в якій поступово спливають обриси знайомих предметів, а потім м’яке тепле світло свічки».

Стерті обличчя, 2019

«Стерті обличчя» — це серія портретів, створених на базі хроніки Першої світової війни. В цей період через нові види озброєння призвели до численних травм обличчя серед солдатів і, як наслідок, до перших спроб пластичних операцій, які мали допомогти людині інтегруватися в суспільство. 

Лукін переносить документальні свідчення лицевої хірургії в площину мистецтва. Він створює психологічний портрет людини, яка через втрату індивідуальних рис обличчя губить зв’язок тіла з власним «Я». Художник поміщає проблему в ширший контекст взаємин людини і влади: війна як засіб контролю над людським тілом призводить до травматичного розпаду людської особистості.

Проект був показаний в галереї «Асортиментна кімната» в грудні 2019.

Матеріал підготований за підтримки Dymchuk Gallery