З 3 по 23 жовтня в Києві, Харкові, Дніпрі, а також в інтернеті відбувся проєкт #брюдершафт, присвячений 30-річчю Возз’єднанню Німеччини — її Західної та Східної частин, які були розділені після Другої світової війни. Над проєктом працювало Посольство Німеччини в Україні разом із кураторками Лізаветою Герман та Марією Ланько. Ми поговорили з кураторками, а також з художником Вовою Воротньовим, який придумав назву проєкту.
«Цей проєкт про єднання, але й про роз’єднання теж», — говорить одна з його кураторок Лізавета Герман. За 30 років об’єднаної країни в Німеччині досі говорять про те, що рішення жити разом не є доцільним, говорять про соціальні та економічні нерівності, про те, що за стільки часу рівень життя в Східній Німеччині не став дорівнювати рівню життя в Західній. Досвід Німеччини перегукується з українським, проте кураторки ставили собі за мету поговорити не лише про політичний вимір осмислення єдності й роз’єднання, а й про особистісний — наприклад, переживання цілісності або навпаки. Разом з організаторами кураторки намагалися зберегти поетичність у розмові про історичні події, звернути увагу на їхню багатовимірність.
#брюдершафт відбувся в Києві, Харкові, Дніпрі та в інтернеті. Роботи були показані на сітілайтах. Серед них твори учасників та учасниць майстерні «ательєнормально», Віктора Марущенка, Олени Субач, Лесі Хоменко, Антона Шебетка, Слави Полякова, Лії Достлєвої, Євгена Нікіфорова, Саші Курмаза, Вови Воротньова. Богдан Бунчак, Ольга Гайдаш, Ніколай Карабінович, Алевтина Кахідзе зробили акції або інтервенції в Києві. Роботи Данила Ревковського, Андрія Рачинського, Євгена Карлетова та Анастасії Малкової були показані в інтернеті та на медіаресурсах. У кінотеатрі «42» відбувся спеціальний показ фільму Зої Лактіонової.
Назву проєкту було придумано разом із художником Вовою Воротньовим, чия практика часто базується на мовній та семіотичній грі.
Німецьке слово «брюдершафт» у назві відсилає до популярного ритуалу «пити на брюдершафт». Художники й куратори повернули цьому слову оригінальну транскрипцію, через «ю», бо саме так німецькою вимовляється слово, яке означає цей ритуал випивання; а «брудершафт» означає «братство» та має негативну конотацію через діяльність ультраправих організацій, які використовують це слово. «”Брюдершафт” — це ключове поняття, що запускає механізм інтерпретації в нашій культурі й має певний зміст в німецькій», — пояснює Вова Воротньов те, чому саме на цій назві, яку було придумано в ході розмови з організаторами, зупинилися.
Багато слів перейшли з німецької в українську. Вова Воротньов спершу запропонував іншу назву — «Дойче віта», у якій чується щось на кшталт «дольче віти по-німецьки». Ця назва була запропонована саме з огляду на те, що в українській мові існує багато запозичених з німецької слів, і часто вони прижилися з неправильною фонетичною вимовою.
«Я б хотіла “вшити” “брюдершафт” у побут. Його можна застосувати всюди: здороватися, прощатися, бажати успіху. Наприклад, “Не парься, все будет брюдершафт”», — говорить одна із кураторок проєкту Лізавета Герман.
Через пандемію організатори та куратори думали над іншими можливими варіантами представлення виставки. «Ми не хотіли робити просто виставку в інтернеті, як це роблять зараз, а продумати унікальний варіант показу робіт, який був би доречним саме для цього проєкту», — говорить кураторка Марія Ланько.
Роботи, які були обрані до проєкту, були представлені на спеціально створеному для події сайту, розробкою та дизайном якого займалася студія Perevorot на основі графічного рішення від 3Z Studio, та на сітілайтах міста. «Утворилася виставка просто неба, яку ти міг обійти в більш-менш одному районі міста із картою в руках — так переглядання експозиції було наближено до його класичної форми», — пояснює Лізавета Герман. Якщо ж не мати мети цілеспрямовано дивитися виставку, то просто проходячи вулицями можна було побачити мистецькі роботи на рекламних площинах поруч із політичною агітацією та іншим. У такий спосіб кураторки «об’єдналися» та «розчинилися» в буденному міському просторі, без прив’язки до стін галерей або музею.
Про акції та інтервенції в містах та в інтернеті
Сайт проєкту досі працює, тож на ньому можна подивитися роботи, які були представлені на сітілайтах. Проте він є не просто місцем із документацією проєкту, а самостійним експозиційним простором.
Робота Данила Ревковського та Андрія Рачинського була «вкинута» як реклама на ютубі. Її художники створили кілька років тому, хоча вона виглядає, ніби створена спеціально для цього проєкту — відеодокументація різних ситуацій звеличення радянського минулого, традицій та лідерів, із перекладом німецькою. Роботу можна подивитися за посиланням. «Ми хотіли, аби роботи художників захопили різні способи обміну інформацією», — говорить Лізавета Герман.
Ніколай Карабінович зробив реенактмент акції «Ланцюг», що відбулася в 1990 році як знак про об’єднання України, та інтервенцію в аудіальний простір галереї The Naked Room: упродовж 6 годин в барі при галереї грала пісня Scorpions.
Для створення реенактменту акції «Ланцюг» Ніколай Карабінович разом із кураторками знайшли людей, що брали в ній участь, та зробили символічну фотографію, де люди тримаються за руки, як і тоді в 1990 році.
Ольга Гайдаш у межах свого проєкту «”Брюдершафт”» винесла в публічний простір стіл для проведення зустрічей. Його було розташовано поруч із сітілайтом у Києві на Ярославовому валу. У день відкриття стола художниця пригощала чаєм із бубликами, які були сплетені між собою, тож їх пропонувалося розділити з близьким. Одна з дніпровських чайних компаній Teahouse зробила спеціальний купаж під проєкт.
Алевтіна Кахідзе зробила перформанс «Солідарітетсцушлаг» під Софійським собором, у ході якого розмірковувала про можливі сценарії об’єднання тимчасово окупованих територій з Україною.
Богдан Бунчак, який досліджує релігійні практики, створив проєкт «537-1453-1935-2020» ідея якого полягала в отриманні відповіді від офіційних представників Національного заповідника Софія Київська щодо їхньої позиції з приводу перетворення Собору Святої Софії в Стамбулі на мечеть. Міністерство культури та інформполітики не схвалило ідею висловитися представникам Софійського собору. Тож Богдан виніс на банер, що був повішаний на зовнішній стіні заповідника, слова патріарха Ворфоломія: «Ми терпимо і молимося».
Платформа культури памʼяті «Минуле / Майбутнє / Мистецтво» на чолі з кураторками Оксаною Довгополою та Катериною Семенюк розробила та організувала дводенну дискусійну програму, яка тривала 20 та 21 жовтня. У дискусіях, що були присвячені темам об’єднання та роз’єднання суспільства у переломні моменти або ж на фоні певного концепту (туги за диктаторськими режимами тощо), взяли участь провідні українські та європейські експерти й експертки, які працюють з темами політики пам’яті.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: