Олександр Глядєлов

фотограф

За аналогією з фільмом Дзигі Вертова «Людина з кіноапаратом», Олександр — людина з фотоапаратом, і зараз він невпинно й невтомно фіксує життя на звільнених територіях.

«Через Перемогу».

Валентин Радченко

художник

Співзасновник «Ательєнормально», майстерні де пліч-о-пліч над проєктами працюють митці з синдромом Дауна. Працює над поезією, колажами, листівками та творами, які зображають навколишню дійсність села Малютянка.

В. о. відповісти на запитання про відродження — Станіслав Туріна.

«Зазвичай ми не пишемо тексти замість наших колег по ательєнормально, хоча в цьому немає необхідності. Цього разу інакше, мій колега Валентин Радченко не хоче говорити про війну, навіть про її закінчення… Ми живі, родини живі, це добре. Але це питання виживання, а не життя, вірно? Що таке відродження майстерні, у якої в половини сімей художників воюють найближчі рідні? І що таке відродження в майстерні, у якій кожен/кожна третя з колективу за кордоном через питання безпеки? Що таке відродження в майстерні, де майже всі б виїхали й не повертались ніколи через те, що тут для їхнього життя нічого не пристосовано? Ні праця, ні дозвілля, ні безпечне місто, ні можливість будь-яких стосунків — ні професійних, ні дружніх, ні особистих? Де неможливе самостійне життя. Де неможливе життя, гідне людини. Що таке відродження для нас, як Ви гадаєте?».

Олена Субач

фотографка

Зараз роботи Олени можна побачити на виставках «How Did I Get To The Bombshelter» у галереї Nordic House у Рейк’явіку, «Ukraine. Work-in-Progress» у берлінській галереї KVOST та «The Art of Coping with War» у Музеї комунікації Берліна, «Tell them about battles, meteors and eggplant caviar» — у Le Carré D’art gallery, Centre Culturel Pôle Sud, Chartres-de-Bretagne у Франції. Фотографка вже працює над наступними — уже цієї весни мають відкритися виставки в Брюсселі, Римі та Ризі, а також продовжує з польськими колегами наповнювати історіями платформу про вимушено переміщених осіб та біженців UAtlas.

«Думаю, 2022 рік сміливо можна назвати поворотним моментом нашого суспільства до Українського Відродження. Нам вдалось запустити процес зміни інформаційного простору, виключивши звідти російські/імперські наративи, звісно, цей процес триватиме і вимагатиме зусиль і надалі, але остаточно зрозуміло, що його не зупинити.

Я дуже пишаюсь тими людьми, котрі перейшли та переходять на українську мову, радію тому факту, що спостерігаю серед своїх знайомих потужну хвилю зацікавлення та заглиблення в українську культуру — літературу, музику, кінематограф, а також тому, що із громадського простору зникла російська попса та їхні серіали і фільми з ефірів. Раніше про це можна було тільки мріяти.

Разом із тик зник і наш комплекс меншовартості, тепер бути українцем — почесно, національна ідентичність з абстрактного поняття трансформувалась в особистий досвід та присутня в повсякденні».

Аліна Якубенко

художниця

Працює над різними проєктами — це й малюнки, і відео. Мріє зняти ігрове кіно.

«Я, як носій школи соцреалістичного живопису, бачу поступову деградацію і втрату живописного ремесла в студентів. Це не провина викладачів або безталанних учнів, це криза освітньої системи, яка має суто політичні причини. НАОМА — продукт радянських часів, але декомунізаційні процеси, націлені позбавити нас усього радянського, не прояснюють, що саме в цій освітній системі підлягає знищенню, а шо має право залишитися, куди йти чи до якого історичного періоду повертатися. Я думаю, що відродженням стане точка прийняття минулого, його аналізу та побудови нової системи художньої освіти з урахуванням напрацювань різних періодів Академії».

Антон Саєнко

художник

Зараз більше працює більше з безпредметним живописом. «Те, що можу собі дозволити, це вже багато!»

«Відродження починається з руїн. Можливо, від якості дослідження свого фундаменту може залежати подальший розвиток. Крок назад, щоб розгледіти теперішнє, сучасність, і зробити два кроки вперед. А, можливо, треба вийти з парадигми історичного мислення і віддатись емоційним поривам сліпої сучасності».