Коли ми говоримо про сучасне мистецтво, важливим є питання «сучасним до чого»? В історії, кожна важлива робота художників є зображенням чогось, що ми ніколи не бачили. Сьогоднішня найголовніша тема — екологія, кліматичні зміни, перенаселення планети, проблема виживання в умовах забрудненої атмосфери та обмежених ресурсів, що є водночас проблемами екологічними та економічними.

У 1990-х це була сучасність до падіння Берлінської стіни та глобалізації, у художніх роботах можна прослідкувати, як розвивається тема завоювань, у 2000-х повертаються стіни — на кордоні з Мексикою, у Палестині (Ізраїльський роз’єднувальний мур — прим. ред.) тощо. Інша важлива подія, що впливає на те, як художник бачить світ — антропоцен, термін, що був створеный у 2001 році.

Про виставкові проєкти

У 2014 році, коли я курував свою першу виставку на цю тему, термін «антропоцен» ще мало хто знав, і тодішня виставка була про взаємодію між людьми, тваринами, рослинами, мінералами та всіма компонентами Всесвіту.

У 2018 році, коли я курував виставку «Crash Test», молоді художники з усього світу описували планету не громіздкими об’єктами, а зосередилися на її молекулярному аспекті, намагаючись зрозуміти молекулярний склад суспільства та намагаючись описати як працює світ на молекулярному рівні.

У 2019 році я курував третю виставку «Сьомий континент», що зображує величезні плями сміття по всьому світу, найбільша з яких називається «Велика тихоокеанська сміттєва пляма», розмірами з Туреччину чи Україну. Ці сміттєві плями є відображенням колонізації. У XV ст. ми назвали Америку «Новим Світом», що таким узагалі не є, але цей новий континент ми ніколи не назвемо «Новим Світом», хоча він і є ним, створеним нашими діями.

Важливим є також екофемінізм та те, як чоловікоорієнтоване суспільство створює певні взаємини з природою та планетою.

Головним рушієм змін суспільства сьогодні є виробничі системи. Капіталізм є своєрідним агентом трансформацій простору.

Також змінилися наші взаємини з космосом. Очевидно, художники стали бачити світ більш точно.

Кризи, що вплинули на мистецтво

Перша, я називаю її кризою репрезентації людського масштабу — більше неможливо описати людство домінантними фігурами на зеленому тлі, це абсолютно анахронічно. Ми всі втрачаємо індивідуальність. Тут є такий парадокс: криза людського масштабу (human scale) спричинена також і тим фактом, що найбільший вплив на планету здійснюється нашими спільними діями й тим менше окремі індивіди здатні впливати на навколишню реальність.

Техноструктури, що ми винайшли, стають абсолютно непідконтрольними. Ми не можемо більше контролювати алгоритми. Ми маємо розуміти, що ця комп’ютеризована економічна система нав’язана алгоритмами. Економіка є абсолютно відірваною від реальності. Люди є новими жертвами створеної інфраструктури. І саме величезна невідповідність між людством як індивідами, та людством як видом, створює те, що я називаю «кризою людського масштабу».

Повертаючись до «Сьомого континенту» — важливо пояснити антропологію світу без населення, про що була виставка. Мистецтво стало одним із головних місць для взаємодії між людьми, тваринами, об’єктами, машинами тощо. Ми живемо у світі, в якому більше немає центру. Якщо подивитися на еволюцію філософії, можна побачити критику кожного можливого центру, етноцентризм, фалоцентризм, нині антропоцентризм. І така велика кількість термінів із «центризмом» дає розуміння, що фігура центру є абсолютно неправильною. Людина — у центрі всіх видів. Від початку віків людство є колоніальним. І колонізація — це патерн, що розповсюдився набагато далі за XIX ст.

Більшість художників зараз — антропологи. Антропологія також є колоніальною, вона розвивалася ще від самого початку людства, але це також метод і підхід, головним аспектом якого є діалог.

Антропологічний підхід був присутнім у творчості багатьох художників, ще з 1970-х, зокрема, у творчості Джозефа Кошута, одного з основоположників концептуалізму. У 1975 році він написав текст «Художник як антрополог». У 1995 році письменник Гел Фостер пише інший твір — «Художник як етнографіст», що є іншим важливим текстом. У 2012 році в Парижі Оквай Енвезор курує виставку «Intense Proximité/y» про близькість, що стає головним гравцем.

Ще одним чинником, що вирізняє наші часи від інших, є зв’язки у світі — різні прошарки руйнуються й утворюють один. Причиною цієї «близькості» є глобалізація, і ця «близькість», що також стосується комунікацій та виробничих систем, є абсолютно новою та донині незнаною. Ці елементи руйнації дають художникам новий набір суб’єктів.

Іншим важливим елементом для розуміння процесів, що відбуваються в мистецтві, є знищення розподілу, усталеного переважно західними філософами, між природою та культурою. Філіп Дескола написав книжку «Поза природою та культурою» (Philippe Descola «Beyond Nature and Culture»), в якій описує цей абсолютно штучний розподіл, що призвів до неправильних взаємин зі світом. 

Розподіл на природу та культуру є метрикою всіх сегрегацій: рабство з’явилося на землях, що більш пов’язані з природою; жінок дискримінують тому, що капіталізм залишив їм хатню роботу, що є більш «природною», а чоловіча робота, відповідно, є «культурою» тощо.

Ми знаємо, що мережа коріння дерев під нашими ногами, є так само комплексною та цікавою, як і мережа «Інтернет», яку ми винайшли (пояснення цитати французького філософа Мішеля Серра — прим. ред.). І важливо зрозуміти, що культури, які заведено вважати примітивними, ніколи ідеологічно не розділяли «культуру» та «природу». А зараз ми спостерігаємо народження глобальної цивілізації, що не розділяє світ на «природу» та «культуру».

Власне, «гуманізм» є назвою для цієї системи виключення. Ця система вже не працює, нам потрібно винайти нові способи взаємодії з оточенням, у чому нам допомагає сучасне мистецтво. Молекулярна антропологія — вивчення впливу людства на Всесвіт, ця антропологія є абсолютно новою антропологією.

Розподіл на «природу» та «культуру» домінує у світі вже понад дві тисячі років. Наразі художники дають зрозуміти, що цей розподіл більше не релевантний, є лише або зміст, або форма. Тепер усе активне, мистецтво є проявом діяльності форми та проявом діяльності змісту разом, цей розподіл зникає.

Найбільше питання, що ставить мистецтво — що є реальним? Важливо розуміти, що реальне не завжди видиме, воно протистоїть масовості, що нав’язана алгоритмами, які пов’язані зі збором персональних даних та працюють на користь глобальних ринків. Опозицією до «масового» є «молекулярне», що часто складається з різних частин. Розуміння комплексності речей можливе при розумінні їхньої молекулярної структури.

У 1921 році Фелікс Ґваттарі препарує ідею глобалізації з хімічної точки зору та називає її «молекулярною революцією». Відповідно до нього, ми маємо боротися з капіталізмом на молекулярному рівні.

У рослин своя система комунікацій, наше ДНК впливає на Всесвіт, у нас немає монополії на висловлювання і, власне, мистецтво включає сотні, тисячі інших голосів.