20 століття в історії людства — доба божевільних ідеологій і глобальних потрясінь. Перша світова війна від самого початку «підіймає планку» цивілізаційного божевілля, через що переділ кордонів і падіння режимів перетворюються на цілком буденні речі. Ось і для території сучасної України два перших десятиріччя нової епохи проходять під знаком «експериментів із кольором» (в самому лише Києві з 1917 по 1921 роки влада змінювалась більш ніж десяток разів).

Що цікаво, експерименти з кольором не обмежуються політикою, а поширюються на науку і візуальне мистецтво того часу. І науковці, і художники активно досліджують вплив кольору на емоційний стан людини. Жовтий, наприклад, пов’язували з психічним здоров’ям і в той самий час вважали абсолютно неприйнятним для повсякденного одягу. Стіни психіатричних лікарень повсюдно фарбували у відповідний колір, словосполучення «жовтий дім» було тогочасним мемом, а художник-футурист Давид Бурлюк епатував публіку своєю жовтою сорочкою на публічних зібраннях.

Для пересічного глядача творчість Віктора Пальмова є менш відомою за інших його друзів по «авангардному цеху» — того ж Бурлюка або поета Володимира Маяковського. Проте, сьогодні його твори дедалі частіше з’являються в медійному просторі, гостро резонуючи з соціально-політичною ситуацією сучасної України. Роботи Пальмова мало кого залишають байдужими, а по силі образів часто відчутно переважають політично забарвлені твори сучасних художників.

Варто хоча б згадати виставку у PinchukArtCentre «Анонімне суспільство» (кураторка Тетяна Кочубінська, 2017), присвячену українському суспільству в ситуації політичної та ціннісної кризи. Один із ключових творів на виставці — великоформатне полотно Пальмова «За владу Рад!». На ньому зображено прапор, на якому лежить щойно загиблий у громадянській війні чоловік. Тло картини художник вирішує у холодних сірих відтінках, акцентуючи увагу на яскраво-червоній плямі прапору. Пальмов навмисно використовує ракурс згори, тим самим роблячи глядача випадковим свідком події та настирливо запитуючи «Чого варте людське життя?».

Кольоропис

Поміщення Пальмова в сучасний соціально-критичний дискурс є надзвичайно цікавим ще й тому, що у своїй художній практиці він передусім ставив перед собою саме формальні, а не ідеологічні, завдання. Пальмов послідовно розвивав теорію кольору, яку назвав «кольорописом». Художник вважав, що кольору помилково надають другорядне значення, змушуючи його слідувати чи то за рисунком, чи то за сюжетом, тоді як, насправді, вони лише доповнюють кольорову функціональність картини.

Роботи Віктора Пальмова нагадують дитячі малюнки, де колір виходить за межі примітивного рисунку і сперечається із забарвленням реальних предметів. Для мистецтва авангарду, яке заперечувало академічну освіту як змертвілу, недієздатну форму, дитячі малюнки і народна творчість були полем свободи та пошуку натхнення. 

«Річ в картині, що її побудовано за принципом кольоропису, сприймається тільки за асоціацією по одному частковому, спрощеному, синтезованому натяку. Не неодмінно рисувати дерево з листям. Для глядача досить символа дерева, спрощеного схематичного натяку. Зовсім не обов’язкові окремі подробиці, які глядач сам легко зможе додати замість художника. Споживач мистецтва повинен брати участь в творчості художниковій, доповнюючи образ, накреслений художником в спрощеній формі» (цитата Пальмова зі статті «Проблема кольору у станковій картині», журнал «Нова генерація», 1929 рік).

Пальми Пальмова

Віктор Пальмов писав про свою школу: «В своїх формальних шуканнях я пройшов через школу натуралізму, імпресіонізму, трохи кубізму, багато футуризму. Всі ці ізми складають мою виробничу базу».

Народився Пальмов у місті Самара. Закінчив курс Пензенської художньої школи, після чого поїхав до Москви, де в 1911 році вступив до Московського училища живопису, скульптури та архітектури. В цей час почалася Перша світова війна, на фронтах якої художник провів півтора роки. У 1918 році, уникаючи призову до лав «білих», Пальмов їде на Далекий Схід, де спершу влаштовується викладачем у жіночій гімназії у місті Микільсько-Уссурійськ, а згодом переїжджає до Владивостока, де у той час вирує революційно-мистецьке життя: видається футуристичний журнал «Творчість», відбуваються літературні вечори та концерти.

У 1920 році Пальмов разом із другом Давидом Бурлюком здійснюють дворічну подорож до Японії. Далека екзотична країна, про культуру якої мало що знали художники, здавалася їм чужою і незрозумілою.

«Всі дами потворні. Відсутність жіночих принад, бюст, обтягнутий кімоно, вузький таз, худосочіє… Ніякого простору для чуттєвого зваблення», — зневажливо об’єктував місцевих панянок у своїх спогадах Бурлюк.

В Японії художників невідступно супроводжували органи безпеки країни, вбачаючи в них неабияку загрозу. Передаючи художників із рук в руки, вони робили звіти, які залишилися в архівах країни сонця, що сходить. «…[Пальмов і його друг] щонайменше, не є бажаними, оскільки літературні та інші твори футуристів, користуються великою підтримкою екстремістів. […] До того ж вони можуть бути авангардом революції у Росії, розхитують основу здорової культури своїм незрозумілими творами та погіршують її. Зокрема, можуть сприяти посиленню негативного впливу інтелігентних полузнаєк», — писалося в одному зі звітів.

Попри прискіпливе стеження, художники роблять серію виставок у Токіо, Осаці, Кіото і Йокогамі, що проходять із величезним успіхом, у тому числі комерційним. Розуміючи складність ситуації у новоствореній «Країні Рад», Давид Бурлюк розглядає цю подорож як один з можливих шляхів відступу за кордон і, за першої ж слушної нагоди, емігрує разом із сім’єю до США. Натомість, Віктор Пальмов повертається до СРСР. Чому саме Пальмов не поїхав за своїм найкращим другом залишається загадкою.

Кольоропис і ще раз кольоропис

У 1921 році у Москві Пальмов організовує виставку «Футуризмом по Японії», яку голодна та втомлена публіка сприймає критично. Відтак, розчарований Пальмов зголошується на запрошення їхати викладати до Києва. Саме бувши професором Київського художнього інституту Пальмов займається серйозними теоретичними розробками «кольоропису». Під керівництвом Івана Врони Інститут переживає низку реформ, завданням яких було наближення освіти до потреб «нового суспільства». У підсумку, в інституті впроваджувалися формально-технічні дисципліни, де студентів готували до вирішення формотворчих завдань, пов’язаних з індустріалізацією, виробництвом на зразок німецького Баухаузу. Разом із Пальмовим до Інституту запрошують працювати Володимира Татліна, Казимира Малевича, Олександра Богомазова та інших.

Саме у Києві з’являється його живописний цикл робіт, що зображає жанрові сценки нового післяреволюційного життя. Художник намагається оперувати новими засобами виразності, де саме колір є головним, а сюжет просто слідує за ним. 

У своєму тексті для журналу «Нова генерація» Пальмов виділяє роботу «Зміна» як вдалу в роботі з кольором. Він пише: «Червоний колір революції у цій роботи демонструється двома постатями молодих енергійних людей. Проте, сюжет тут тільки доповнює кольорову функціональність картини, бо спочатку сприймання впливає саме колір і вже потім, коли вдивляєшся в глибину, зустрічаєшся з сюжетом».

Віктор Пальмов залишив по собі не так багато робіт, — як, власне, і теоретичних праць, що їх обґрунтовують. Він вірив у колір, у його неймовірну силу, що здатна впливати на глядача і сприяти позитивним змінам у соціумі. Саме ця емоційність кольору, на якій постійно наголошував художник, робить його роботи позачасовими й такими особливими для сучасного глядача. 

Художник передчасно помер під час невдалої операції у 1929 році, у розпал активної творчої роботи та викладацької діяльності. Вже невдовзі почнуться сталінські репресії, твори художників-формалістів проголосять злочинними, знищуватимуть їх і направлятимуть до Спецфонду, а кольоропис Віктора Пальмова на багато десятиліть опиниться в тіні обережної сірості соцреалізму.