Підтримати

Про герметичність: «Корисні копалини: виставка опер у павільйоні спогадів»

1 жовтня 2021 року в Києві на території Національного комплексу «Експоцентр України» (ВДНГ) на місці павільйону вугільної промисловості № 13 відкрився «Павільйон культури» — нова інституція, що працює на перетині сучасного візуального мистецтва, нової музики та архітектури. Її курують Саша Андрусик, Ольга Балашова, Вітя Глущенко, Лізавета Герман, Марія Ланько, Іра Мірошникова та Олексій Петров. Першою публічною подією став проєкт від музичної агенції «Ухо» — «Корисні копалини: виставка опер у павільйоні спогадів», що супроводжувався лекційною та концертною програмами.

Детальніше про організаторів, виставку та її актуальність — читайте в тексті Аміни Ахмед, редакторки Your Art і медіаторки виставки.

Гриби, що проросли на залишках декорацій опери «Моє зрадливе світло»
Гриби, що проросли на залишках декорацій опери «Моє зрадливе світло»

Дійові особи

Дійова особа І: музична агенція «Ухо»

«Ухо» займається організацією концертів нової академічної та імпровізаційної музики в Києві. Агенція створена Сашею Андрусик і Євгеном Шимальським у 2012 році, а в 2021 засновники та виконавча продюсерка Катерина Сула стали лауреатами Шевченківської премії за проєкт «Архітектура голосу» — серію з дев’ятнадцяти концертів вокальної музики та двох виставкових подій, об’єднаних у три цикли. Проєкт реалізовувався протягом 2014–2018 років, залучаючи найрізноманітніші київські локації — вибір диктував матеріал, що виконували музиканти, а обране місце завжди було пов’язане з концертним твором історією або архітектурними особливостями. Натомість виставка «Корисні копалини» стала свідченням не менш важливих інтервенцій агенції — міждисциплінарний проєкт створено на основі циклу постановок сучасних опер, що «Ухо» реалізувала в Національній опері України у 2016–2018 роках.

Цикл концертів «Архітектура голосу»

Дійова особа ІІ: «Павільйон культури»

До «Павільйону культури» колишній павільйон вугільної промисловості вже апробовували мистецькі ініціативи: у 2017 році ВДНГ змінив офіційну назву на Національний комплекс «Експоцентр України» та оприлюднив нову стратегію розвитку, що передбачала перетворення Павільйону вугільної промисловості на мистецький центр з резиденціями для художників — до 2019 року в просторі працювала спільнота медіа-артистів Carbon. Втім, у контексті письма про виставку доцільно зауважити архітектуру будівлі: «Павільйон» розміщується і на землі, де за першопочатковим задумом створено кінозалу та хол, і під землею, де міститься повнорозмірний макет вугільної шахти. Така особливість простору підштовхує до кропіткого виваження експозиційного рішення, адже bon ton будь-яких мистецьких інтервенцій — взаємодія з місцем.

«Павільйон культури». Фото: Євген Нікіфоров 

Інвентаризація, герметизація, переродження

До «Корисних копалин» увійшли спогади про опери «Лімб» Стефано Джервазоні, «Хліб. Сіль. Пісок» Карміне Челла та «Моє зрадливе світло» Сальваторе Шарріно (детальніше про зміст опер можна почитати за посиланням). Головною художницею виставки була Катя Лібкінд, яка також є авторкою сценографій вистав.

Відвідування оперного некрополя розпочинається зі спуску в шахту — «Лімб», де було інвентаризовано: пам’ять про докладені зусилля — глядачів зустрічав «Пам’ятник першій зустрічі з великим проєктом», труп, що лежав на сцені під час опери, а згодом став уособленням виснаження команди після реалізації масштабного проєкту, іншим унаочненням монументальності докладених зусиль був виконаний з монтажної піни макет альпійського рогу та роздруківка частини листування Саші Андрусик із домовленістю про оренду цього інструменту; записи опери з можливістю прочитати переклад лібрето та прослухати повний запис «Лімбу» в окремій кімнаті; пам’ятники героям, зібрані з артефактів, що ємко розповідали про персонажів: Тіну — жінку, схожу на Мерилін Монро, представляли зуби, складені в сяючу посмішку, волосся, скуйовджене у слово Sorry, та келих ігристого; ботаніка Карла Ліннея — могильна плита із запропонованою ним класифікацією рослин за типом їхнього розмноження та пульсуюча тичинка; спогад про Джордано Бруно розмістили у кімнаті з кранами та представили вітражем, основою для якого послугувала обгортка для феєрверків; а також памʼятники глядачам — діорама «Пам‘ятник позіху глядача на прем’єрі опери “Лімб”» містила макет сценографії вистави і запис монотонної начитки Каті Лібкінд, яка коментувала дійство опери.

Виставка «Корисні копалини». Фото: Євген Нікіфоров

Між підземеллям і світлом — зашторена кімната спогадів про оперу «Хліб. Сіль. Пісок». Кілька екранів, на яких у різнобій транслювалася перемонтована художником Юрієм Єфановим документація вистави «навиворіт», в якій автор змінює фокус, тому те, що слугувало тлом, опинилося на авансцені. Експозицію доповнювала вітрина із фульгуритами — поетичними останками головних героїв твору. 

Виставка «Корисні копалини». Фото: Євген Нікіфоров
Виставка «Корисні копалини». Фото: Євген Нікіфоров
Виставка «Корисні копалини». Фото: Євген Нікіфоров

Опісля відвідувач опинявся у третій, залитій «Зрадливим світлом» Шарріно залі, де кожен мав змогу бачити, як зі смерті в кубі проростає життя. В основі опери — літературний твір про вбивство честі. За задумом головної художниці Каті Лібкінд, сценографія мала прорости в залі під світлом фітоламп агар-агаром, мохом, грибами та іншими організмами. Втім, усі артефакти вистави помилково вивезли на сміттєзвалище, з якого вдалося повернути лише дві альковні штори, залишки арок, костюмів і копито мертвого коня. Переродження цих решток глядачі могли спостерігати в одному з боксів, в іншому — змонтований запис із коментарями відвідувачів опери, що перебивався кадрами розкопок на сміттєзвалищі.

Виставка «Корисні копалини». Фото: Євген Нікіфоров

Білий куб, що став прозорим

2021 рік багатьом дієвцям культури, серед яких і команда «Павільйону культури», запам’ятається також неочікуваною відмовою УКФ фінансувати проєкти, які попередньо пройшли відбір, пояснивши це нагальною потребою реалізувати заходи, присвячені 30-річчю Незалежності України, а потім так само раптовим поверненням коштів. Попри фінансову непевність й у зв’язку із цим постійну потребу видозмінювати проєкт, трагічну помилку, що вартувала життя декораціям і попри можливу незручність локації — насправді великою вдачею було побачити проєкт таким, яким він був реалізований.

Відкриття виставки «Корисні копалини». Фото: Поліни Полікарпової

Мотивація перемістити опери за межі театральної коробки загрожувала перетворитися на рекурсійне множення кубів. Втім, усі свідчили диво, що відбулося. Зі смерті проросло життя — мертві опери після кількарічного мовчання «Уха» перетворилися на мультимедійний виставковий проєкт, насичений концертами й лекціями, а галерейний білий куб став абсолютно прозорим: оперні міфи створювалися та спростовувалися на очах, щира комунікація з відвідувачами, починаючи із сайту «Павільйону культури», що містить перелік як професійних, так і особистих звершень та невдач комади, закінчуючи чесними пам’ятниками докладеним зусиллям, глядачам, які вийшли на перших 10 хвилинах вистави «Лімбу», та власним помилкам. Моторошна загадковість шахти призвела до потреби майже постійного супроводження глядачів медіаторами, а відтак — спільного досвіду прогулянки оперним некрополем і можливості діалогу, що часто буває потрібнішим за розлогі експлікаційні тексти.

Відкриття виставки «Корисні копалини». Фото: Поліни Полікарпової

Але згадуючи комунікацію та відвідувачів, важливо зауважити, що антрацит на вході та макет копальні вабили слухачів екскурсій так само, як і, власне, історія про виставковий проєкт. Питання про шахти звучали так часто, як і уточнюючі запитання щодо лібрето, з єдиною відмінністю — перші зазвичай супроводжувалися сентиментальними кивками. Цікаво, що у листопаді 2021 року в Глазго відбулася Міжнародна конференція ООН із питань зміни клімату COP26, на якій Україна спільно з іншими світовими країнами пообіцяла відмовитися від використання вугілля в енергетиці. Низка заходів уже були прописані в «Національно визначеному внеску до Паризької кліматичної угоди», що Кабмін затвердив у липні 2021 року. Серед зазначених дій зеленого курсу — закриття та консервація вугільних шахт. Очевидно, що перепрофілювання вугільних копалень не візіонерський підхід, але тут і нині це приклад успішного «пілотного» проєкту на макеті шахти. І здається, ніби люди, дотичні до цієї промисловості, можуть переживати схожу фрустрацію, що її відчули на собі герої «Лімбу» Джервазоні, які після скасування лімбу в 2007 році Міжнародною теологічною комісією раптом опинилися в неіснуючому вимірі. У такий спосіб «Корисні копалини: виставка опер у павільйоні спогадів» елегантно демонструє непідробну актуальність, зумовлену самим лише випадком. А тепер лише уявіть, як радісно було б побачити такий проєкт не лише у Києві.

Ну, і значить що — ми захопили три корпуси
і висіяли наші гриби.
Ну, і там — радість праці, почуття ліктя,
сам знаєш — це п’янке відчуття трудових звершень.
А головне — всіх пре! Всіх пре і без грибів!
Сергій Жадан «Гриби Донбасу»

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

Видавництво «Родовід» влаштувало гепенінг до виходу книги про Олександру Екстер. Чому це важливо?
560

Видавництво «Родовід» влаштувало гепенінг до виходу книги про Олександру Екстер. Чому це важливо?

Відчуття відсутності та екологічний дискурс: що можна було побачити на виставці конкурсу МУХі 2021
389

Відчуття відсутності та екологічний дискурс: що можна було побачити на виставці конкурсу МУХі 2021

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: