«В этой жизни, богатой узорами

(неповторной, поскольку она

по-другому, с другими актерами,

будет в новом театре дана),

я почел бы за лучшее счастье

так сложить ее дивный ковер,

чтоб пришелся узор настоящего

на былое, на прежний узор…»

Що ж, Володимир Набоков в «Парижской поэме» говорить про чудові збіги в часі та просторі, й коли ми бачимо їх — розуміємо, що це доля пройшлася з самого краю наших життів легкими стiбками.

Перш ніж розпочати новий проект, Геннадій Козуб, засновник і організатор резиденції BIRUCHIY, згадав про те, що колишні шаргородські фестивалі збігалися в часі з першими симпозіумами на півострові Бірючий. Тепер BIRUCHIY відправляється в подорож Україною та іншою прилеглою Європою, тому симпозіум у Шаргороді є природним продовженням відносин сучасного мистецтва України з її історією, з традицією.

Шаргород володіє власним genius loci: мікс народів, культур, традицій та мов зробив це містечко у Вінницькій області унікальним. Основою для художнього дослідження більшості учасників резиденції, яка нещодавно завершилася, стали місцева синагога — пам’ятник архітектури ХVI століття, і ще одна споруда — «Пам’ятник Новому Пам’ятнику» учасниці Венеційської бієнале 2019-го року Жанни Кадирової, який, хоч і з’явився в місті набагато пізніше, природньо влився у неповторне шаргородське середовище.

Геннадій Козуб: «Вперше ми відвідали Шаргород у 2015-му році разом із Жанною Кадировою. Маленьке містечко у Вінницькій області, тихе та спокійне. Перетин різних культур. Ми приїхали провідати “Пам’ятник Новому Пам’ятнику” Жанниного авторства та з’ясувати можливості відновлення резиденції в цьому місті. Нас зустрічав підприємець Григорій Саулко, який є справжнім ентузіастом і закоханою в це місто людиною. Потім після візиту були перемовини, написання грантів на реставрацію місцевої синагоги (видатної пам’ятки архітектури 1589-го року), залучення інвестицій для створення готелю на терені колишнього цукрового заводу та відбулося багато зустрічей, планів, міркувань». 

Тож проєкт нинішньої резиденції отримав назву «Хава Нагіла». І тут потрібно пояснити детальніше. Насправді «Хава Нагіла» — цілком сучасна, виходячи з єврейського календаря, пісня, написана на хасидську мелодію збирачем фольклору Авраамом Цві Ідельсоном всього лиш у 1918-му році. Прийнято перекладати הָבָה נָגִילָה  з івриту як «Бо возрадуємося» (це буквальний переклад). Однак ще є значення נָגִילָה — в перекладі українською «одкровення», тож варто трохи покопирсатися в семантиці й це може надати нових сенсів.

Тому, напевно, новим учасникам резиденції BIRUCHIY Даниїлу Ревковському та Андрію Рачинському з Харкова спало на думку звернутися до тієї мови, якою розмовляли місцеві євреї — до ідишу, מאמע לשון, «материнської мови». Для цього знадобилося зателефонувати з Шаргорода до Ізраїлю, у Беер-Шеву, і проконсультуватися з носієм мови — так на стіні колишньої зали Сосновецького цукрового заводу з’явився напис: “? וואס איז ווייטער” («Що далі?»).

Сергій Братков (Харків), Володимир Будніков (Київ), Ксенія Гнилицька (Київ), Жанна Кадирова (Київ), Юрій Коваль (Львів), Максим Мамсіков (Київ), Микола Маценко (Івано-Франківськ), Влада Ралко (Київ), Світлана Ратошнюк (Київ), Олексій Сай (Київ), Олег Тістол (Київ), група «ArtZebs» (Володимир Гуліч, Настя Лойко, VJ Yarkus) — цi митцi, як завжди, приїхали до BIRUCHIYго, і не має значення, де він розташувався цього разу. 

Мерехтливі примари, що палають і догорають, зі серії Володимира Буднікова «Синагога»; спіймані й затислі в рамки площини бентежні душі Влади Ралко; «Сахзавод» Ксенії Гнилицької — сувенір із забутого місця, частка зворушливого сміття, яким обростає людське житло; картинки неіснуючих більше будівель, як світлини предків, що пішли (стираються особи, забуваються імена, клубочиться історія роду за спиною) — послання «Нацпрому» Олега Тістола та Миколи Маценка; «Рослини» Олексія Сая — алюмінієво-профільні квіти, які ніколи не зів’януть; штудії на теми юдаїки, текстильні колажі Світлани Ратошнюк — ніби яскравий згусток волі померлих господинь; накритий стіл з кахельними пирогами Жанни Кадирової — далекий привіт «Званій Вечері» Джуді Чикаго, теж свого роду «пам’ятник пам’ятнику»; у вільне небо відлітаючий майларовий букет святкових примар Маскима Мамсікова; усміхнений Братков з роботи Юрія Коваля — артист у нападі одкровення; чорна земля, кіноварна кров з роботи самого Сергія Браткова «Хава Нагіла».