Підтримати

Клаудіо, Едік, Сергій і т. д. Що потрібно знати про виставку до Дня Незалежності

З 24 серпня до 19 вересня у Львівському муніципальному мистецькому центрі відбувалася «Виставка до Дня Незалежності. Клаудіо, Едік, Сергій і т. д». Кураторами й ініціаторами створення проєкту стали художники Роман Хімей та Остап Ящук, які запросили до участі інших авторів: Івана Базака, Володимира Воротньова, Наомі Дутці, Ярему Малащука, Фрідріха Штокмаєра і Терезу Яковину.

Про головну ідею, експозицію та запрошених митців читайте в розмові з Романом Хімеєм й Остапом Ящуком.

Як новостворена держава, що надбудовується та відгороджується від сусідів, так і кожен окремий її громадянин перебуває у процесі зведення власної суб‘єктності. Цегляні паркани стають масивнішими, хати — триповерховими. Попід стінами розлігся сплячий капітал — купки цегли, накриті шифером від негоди. Будівельний камінь чекає, а тим часом українські робітники-мігранти все більше нагадують позанаціональних громадян. Поки художник обирає між активістською корисністю та художньою якістю, робочий мігрант як транснаціональний суб’єкт вимальовує нову самобутню хореографію.

Про ідею

Роман Хімей: Задум зробити виставку постав у момент, коли Остап (Ящук — прим. ред.) вирішив повернутися жити з Іспанії назад в Україну. Його переїзд за кордон у нульових був можливим завдяки багаторічній виснажливій роботі його мами в еміграції. Відтак тепер Остапове повернення додому унеможливлює логічний хепі-енд у цій ситуації, до того ж множить відчуття марної роботи. Тому ми почали думати над тим, щоб у буквальному розумінні організувати аукціон-виставку усних переказів робітників-мігрантів нашої родини, на якому ми б змогли цим переказам надати матеріальної цінності. Та поки нас обгортали аргументи взагалі нічого не робити, наш двоюрідний дядько Cергій зробив жест, яким заново «перформував прозаїчну грецьку трагедію» українського робітника-мігранта.

Остап Ящук: Два роки тому Сергій почав готувати документи для оформлення візи до США; суть полягала в тому, щоби взяти участь у змаганнях зі спортивного радіоорієнтування та залишитися там як трудовий мігрант. Протягом року Сергій симулював спортсмена і брав участь у міжнародних змаганнях в Україні та Європі. Після подачі заяви на візу Сергій дістав відмову без будь-яких пояснень. Як відомо, під час співбесіди у посольстві особлива увага приділяється фотографіям і акаунтам у соцмережах, щоб у такий спосіб виявити можливу симуляцію заявника-«спортсмена».

Роман Хімей, Остап Ящук «Людина що займається орієнтуванням»
Роман Хімей, Остап Ящук, «Людина, що займається орієнтуванням»

Р. Х.: У випадку Сергія ситуація в посольстві є близькою до гри у вірю-не-вірю. Як хтось з відомих писав: «Коли немає розвитку подій, слово дають зображенню».

О. Я.: Тож ми вирішили заднім числом завершити розпочате Сергієм портфоліо, розширивши його індивідуальну травестію до масштабів «національної симуляції»: ми залучили до гри в переодягання державні установи — Національний науково-природничий музей НАН України та Національний ботанічний сад ім. М.М.Гришка НАН України. На фоні штучних пейзажів та карстових печер з картону чи пап’є-маше ми перемішали між собою майстрів спорту України з акторами масових сцен, друзів і рідних з тими, в кого просто був вільний час.

Роман Хімей, Остап Ящук «Людина що займається орієнтуванням»
Роман Хімей, Остап Ящук, «Людина, що займається орієнтуванням»
Роман Хімей, Остап Ящук, «Людина що займається орієнтуванням»
Роман Хімей, Остап Ящук, «Людина, що займається орієнтуванням»
Роман Хімей, Остап Ящук, «Людина що займається орієнтуванням». Фото експозиції з виставки, Львівський муніципальний мистецький центр
Роман Хімей, Остап Ящук, «Людина, що займається орієнтуванням». Фото експозиції з виставки, Львівський муніципальний мистецький центр
Роман Хімей, Остап Ящук, «Людина, що займається орієнтуванням». Фото експозиції з виставки, Львівський муніципальний мистецький центр
Роман Хімей, Остап Ящук, «Людина, що займається орієнтуванням». Фото експозиції з виставки, Львівський муніципальний мистецький центр
Роман Хімей, Остап Ящук, «Людина що займається орієнтуванням». Стопкадри з відео з експозиції виставки, Львівський муніципальний мистецький центр
Роман Хімей, Остап Ящук, «Людина, що займається орієнтуванням». Стоп-кадри відео з експозиції виставки, Львівський муніципальний мистецький центр

Про учасників та експозицію

Р. Х.: Завдяки Терезі Яковині я потрапив на виставку живопису Івана Базака у Львові, але тут варто зробити ліричний відступ: Тереза та Іван — двоюрідні сестра і брат, ми з Остапом також двоюрідні брати. В юності, незадовго до того, як Остап емігрував, він познайомив мене з Яремою Малащуком, і з того моменту ми й почали дружити. На Івановій виставці я побачив, як каже Остап, «коломийський сплячий капітал». То були типології одно- та двоповерхових хат і садиб. Саме перемальовування хат як акт нагадало мені чомусь про «Поле чудес» — долину в Коломиї, де живуть і будуються здебільшого заможні містяни. Але від Іванових безколірних сірих хат віяло чимось іншим, у них ніби ніхто не хотів поселитися. 

О. Я.: Коли ми запропонували Іванові зробити інтервенцію в нашу виставку, він якраз працював над художнім проєктом «Едік» разом із письменником та музикантом Фрідріхом Штокмаєром, художницями Терезою Яковиною та Наомі Дутці. «Едік», як інтервенція у виставку, виявився таким собі окультним «гаражем», де показано нутрощі проєкту, який усе ще в процесі створення (надто очевидне порівняння зі сучасною Україною).

Іван Базак, Фрідріх Штокмаєр, Тереза Яковина, «Едік». Фото експозиції з виставки, Львівський муніципальний мистецький центр
Іван Базак, Фрідріх Штокмаєр, Тереза Яковина, «Едік». Фото експозиції з виставки, Львівський муніципальний мистецький центр
Фрагменти розкадровки до фільму «Едік»
Фрагменти розкадровки до фільму «Едік»

«Eдік» — це переспів у контексті найновішої української історії давньогрецького міфу про Едіпа, сина Лая та Іокасти. За міфом, щоб уникнути пророцтва «Уникай своєї батьківщини, бо станеш убивцею власного батька й чоловіком рідної матері», Едіп покидає Коринф і втікає до Беотії. У нашій травестії Коринф — це схід України. Беотія — це Українські Карпати. Роздоріжжя, де Едік убиває свого батька, розташоване десь між Києвом і Білою Церквою… Дійство відбувається в середовищі українських олігархів — як пояснює сам Іван.

Іван Базак, Фрідріх Штокмаєр, Тереза Яковина, «Едік». Фото експозиції з виставки, Львівський муніципальний мистецький центр
Іван Базак, Фрідріх Штокмаєр, Тереза Яковина, «Едік». Фото експозиції з виставки, Львівський муніципальний мистецький центр
Іван Базак, Фрідріх Штокмаєр, Тереза Яковина, «Едік». Фото експозиції з виставки, Львівський муніципальний мистецький центр
Іван Базак, Фрідріх Штокмаєр, Тереза Яковина, «Едік». Фото експозиції з виставки, Львівський муніципальний мистецький центр

У результаті розробки «Едіка» зародилися ще дві окремі роботи: «Клаудіо» Терези Яковини та Imperative Wanderlust Наомі Дутці. За словами Терези, в роботі «Клаудіо» ми повертаємося у простір берлінського ресторану, де художниця нелегально працювала у 2017 році. Заробіток, який вона там одержувала, був на той час основою її існування. Але цей досвід не був задокументований юридично і не знайшов відображення у цифрових слідах у вигляді фото чи дописів у соціальних мережах, бо не вписувався в образ успішної студентки Берлінської художньої академії, який мав би складатися виключно з творчих досягнень. Згадування про цю роботу і цей простір вилилося у низку розмов і, як наслідок після них, — у створення макету з навмисними пробілами і неточностями, які відповідають стану пам‘яті художниці.

Тереза Яковина, «Клаудіо». Фото експозиції виставки, Львівський муніципальний мистецький центр
Тереза Яковина, «Клаудіо». Фото експозиції виставки, Львівський муніципальний мистецький центр
Тереза Яковина, «Клаудіо». Фото експозиції виставки, Львівський муніципальний мистецький центр
Тереза Яковина, «Клаудіо». Фото експозиції виставки, Львівський муніципальний мистецький центр
Тереза Яковина, «Клаудіо». Фото експозиції виставки, Львівський муніципальний мистецький центр
Тереза Яковина, «Клаудіо». Фото експозиції виставки, Львівський муніципальний мистецький центр

Робота Наомі Дутці на тлі маршрутів заробітчан та їхнього транзитного періоду вступає в діалог із архітектурною мовою будинку, дому, батьківщини, яка плавно трансформується у Ford Transit. 

Наомі Дутці, Imperative Wanderlust. Фото експозиції виставки виставки, Львівський муніципальний мистецький центр
Наомі Дутці, Imperative Wanderlust. Фото експозиції виставки виставки, Львівський муніципальний мистецький центр
Наомі Дутці, Imperative Wanderlust
Наомі Дутці, Imperative Wanderlust
Наомі Дутці, Imperative Wanderlust. Фото експозиції виставки виставки, Львівський муніципальний мистецький центр
Наомі Дутці, Imperative Wanderlust. Фото експозиції виставки виставки, Львівський муніципальний мистецький центр

Протягом розробки виставки у нас завжди був присутній образ стосів цегли, які часто можна побачити на приватних подвір’ях всієї Галичини. На цьому фоні ми вирішили додати у виставку відеоперформанс Яреми та Романа «Нове Місто Друзів».

Р. Х.: Відеоперформанс зображує сучасну Коломию, де культ Австро-Угорщини співіснує з пострадянською реальністю: забудовник наймає бригаду будівельників, які з ощадливістю, цеглина за цеглиною, розбирають стару австро-угорську казарму. Тим часом ми з Яремою запросили п‘ятнадцятирічного Максима намалювати маршрут для прогулянок Коломиєю: у вустах екскурсовода мапа міста перетворюється на багатошаровий історичний палімпсест, де радянські назви змішуються зі сучасним міським фольклором, націоналістичною ідеологією та традиційною західноукраїнською побожністю, а «собачі доріжки» маніфестуються за допомогою офіційної інтонації.

independence-day-exhibition-21
Ярема Малащук, Роман Хімей, «Нове Місто Друзів». Фото експозиції виставки, Львівський муніципальний мистецький цент

О. Я.: В якийсь момент у нас навіть з’явилася ідея щодо встановлення «Чесного пам’ятного знаку заробітчанам». Це мав бути великий стос-обеліск із цегли, встановлений без використання цементу протягом одного дня. Ми захотіли «приземлити» цю ідею для виставкового простору і запросили для цього Вову Воротньова. Cимулювавши музейний об’єкт, який посилається на вже канонічні течії в сучасному мистецтві, він дуже органічно абсорбував цей наратив і переформатував у свою роботу. За словами Вови, його роботу «Монумент до 30-річчя Незалежності» можна читати як такий собі мегалітичний знак, помітку, просту форму, в яку організований однаковий і множинний матеріал. А з іншої точки зору, ми з часів Перебудови живемо у парадигмі постійного будівництва (від «збудувати Україну» до поточного «великого будівництва»). Натомість стос цегли, який чекає на своє функціональне використання десь на задвірках господарства, в народному уявленні означає також постійний брак чогось, вічне зволікання та відсутність реального бачення мети, для досягнення якої заготовлений матеріал.

Вова Воротньов, «Монумент до 30-річчя Незалежності». Фото експозиції виставки, Львівський муніципальний мистецький центр
Вова Воротньов, «Монумент до 30-річчя Незалежності». Фото експозиції виставки, Львівський муніципальний мистецький центр

Про незалежність

О. Я.: Обставини склалися так, що куратор Львівського мистецького центру Павло Ковач і директорка Ляна Мицько запропонували нам дату відкриття — 24 серпня. Ми вирішили обіграти цю ситуацію, додавши після назви «Виставка до Дня Незалежності» імена її головних героїв: Едік, Клаудіо, Сергій. А також додали «і так далі…», як це часто роблять в піснях, щоби позначити для читача повтор приспіву. Бажання залишити таку назву з’явилося радше від бажання наголосити на пристрасті до ювілеїв, яку українці з апетитом абсорбували під час совєцького режиму.

Р. Х.: Від себе додам, цитуючи Асю Баздирєву: «Виставка до Дня Незалежності своєю назвою не намагається уникнути пафосу, оскільки ним говорить сама історія».

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: