28 березня 2022 року команда видавництва BOOKSHA почала збирати розповіді для видання суспільного щоденника Ukraine. War diary 2022.
Щоденник складатиметься з низки розділів: крім частини про початок війни, книжка міститиме історії людей про виїзд з гарячих точок у перший тиждень повномасштабного вторгнення росії, розповіді про перебування в укриттях під час бомбових і ракетних ударів, історії захисників ЗСУ, ТрО й добровольчих батальйонів, щоденникові тексти мешканців, які перебували та залишаються на окупованих росією територіях, розповіді біженців, які виїхали за кордон, тексти українців, які вже тривалий час мешкають за кордоном, спостерігають за подіями в Україні та допомагають дистанційно. Наразі збір розповідей у розділ про ранок 24.02.2022 завершено.
З дозволу редакції BOOKSHA, Your Art публікує історію з першої частини щоденника, яку написала Наталія Ісупова, вчителька англійської мови середньої школи міста Києва № 57, засновниця проєктів Goodbuyfashion та «ХОДА. Фестиваль Пішохідної Культури».
Ілля Ісупов, за мотивами евакуації з Києва до села Кухарі, 2022 рік
24.02.2022 — день народження моєї доньки Зіни.
Я привітала її першою ще 23-го лютого. Потім довго не могла заснути. Прокинулась наче від нічного жахіття, коли мого плеча торкнулася донька Анжела зі словами: «Мам, вставай, там бухкає! Що це? Мені подруга написала, що біля Борисполя лунають вибухи!». Ми не панікували. Все, що почало відбуватися, здавалося несправжнім і скидалося на театральну постановку. Складалося враження, ніби зараз хтось вийде й скаже: «Ааааааа! Злякалися?». Напередодні я попросила дітей зібрати всі необхідні, на їхню думку, речі. Анжела вийшла з валізою і рюкзаком, я посміхнулася та сказала: «Візьми тільки те, що поміститься в рюкзак». Для неї це було складним завданням! Наш план був наступним: якщо почнеться повномасштабна війна — відвеземо дітей до моєї сестри в Кухарі, село Вишгородського району.
Місцезнаходження села Кухарі
Ми довго чекали на мого чоловіка, Іллю Ісупова — він добирався до нас з лівого берега Києва, а я мала заночувати у своєї хворої мами й наступного дня виїхати до дітей. Анжела плакала і дуже хвилювалася: «Мамо! А ти точно приїдеш?». Я казала: «Клянусь тобі — приїду!».
У той момент я до кінця ще не усвідомлювала, якою силою може володіти обіцянка доньці відвезти їх у безпечне місце, та через що доведеться нам пройти, аби її виконати. Чоловік добрався додому і разом з дітьми виїхав у Кухарі. Тим часом я збиралася до мами й тут дзвінок від Іллі: «Тут танки! Прямо на нас їдуть! Вони показують нам факи. Бляяя! Анжела, не кричи! Прямо над нами літак і винищувач!..»
Фото з архіву Іллі Ісупова, 2022 рік
Мої руки почали тремтіти й забракло повітря. Прийняла заспокійливе. Минула найстрашніша година страху й відчаю у моєму житті. Дзвінок: «Все ок! Ми доїхали». Згодом ми зрозуміли, що привезли дітей ще ближче до зони військових дій. Ми з чоловіком буквально видерли дівчат з лінії фронту. Наступного дня будинок моєї сестри, де перебували діти, розстріляв російський танк. Сестру поранено, але вона жива. Ми з доньками виїхали до Європи, а чоловік залишився в Києві. Отямилися тільки в Гданську в подруги, але там нашій родині забракло місця, тому ми вирушили до Франції, де нам надали притулок друзі в містечку під Парижем. Тепер ми тут. Я викладаю англійську онлайн. Дівчата ходять до школи. Вчора посадили чорнобривці.
Фото з архіву Іллі Ісупова, 2022 рік
Записано 29.03.2022. Авторська мова збережена.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: