Вакансії

Маша Рева та Іван Грабко. Про виставку Under The Open Sky

27 квітня для відвідувачів за запрошеннями відбудеться відкриття благодійної виставки художників Маші Реви та Івана Грабка. Для всіх охочих виставка буде доступна з 28 квітня у Берлінській галереї NGORO NGORO і працюватиме до 1 травня.

Художники представлять роботи, над якими працювали в студії міста Ужгород, куди евакуювалися на початку активних бойових дій росії проти України. Виставка є продовженням низки заходів UNDER THE OPEN SKY, що організовані з метою підтримки України та українського народу.

Кадри з фільму Павля Буряка до виставки Under The Open Sky
Кадри з фільму Павля Буряка до виставки Under The Open Sky

Про 24 лютого

Маша Рева: Війна застала нас вже із зібраними валізами — 24 лютого ми збиралися летіти до Мілану, а 25 лютого у мене мав бути там перфоманс під Ваніну музичну імпровізацію. Нас розбудила мама Івана дзвінком о 5:30 ранку. День пішов на роздуми, що робити далі, але вже ввечері ми стрибнули до машини друзів і поїхали. На збори було 15 хвилин. 

Наші настрої щодо того, що відбувається, відрізнялися — у мене була паніка, хотілося поїхати якнайдалі від небезпеки, Іван хотів залишитися в Києві.

Можна сказати, що ми опинилися в Ужгороді з моєї ініціативи, періодично з’ясовуючи, їхати назад, чи ні. З часом я заспокоїлася і зрозуміла, що для художника необхідно перебувати всередині подій — цей дуже болючий і цінний час відсікає все непотрібне, залишаючи тільки суть.

Іван Грабко: Перші дні були такі, ніби раптом частково до мінімуму зменшилася сатурація. Залишився колір неба в прогалинах між хмарами і деякі звуки — я вийшов на вулицю і дивився, як люди тікають, машини на Ярославовому валу врізаються, та не зупиняючись швидко їдуть кудись. На другий день ми виїхали з Києва теж кудись — на захід, чітко не знаючи, куди. Дорогою сипалися новини про те, як швидко війна розповсюджується. Десь уже за Бердичевом, на трасі, якою тягнулися машини у сторону західного кордону, на лівий смузі стояла сильно побита машина з чоловіком всередині. Він сидів не рухаючись, з опущеною до грудей головою. Наступні тижні були як під анестезією.

Про виставку

І. Г.: Потреба у виставці виникла, бо окупанти, які сидять у нас вже 8 років, полізли далі. Окрім того, вона спрямована на привернення й утримання уваги до війни в Україні та збору коштів на потреби для припинення бойових дій та вигнання окупантів. Ідею зробити виставку нам запропонували друзі — Василь Гроголь та Христина Скрипка, в яких була можливість все організувати за межами України. Далі ми разом почали розробляти концепцію.

Кадри з фільму Павля Буряка до виставки Under The Open Sky
Кадри з фільму Павля Буряка до виставки Under The Open Sky

М. Р.: Після перших трьох тижнів відносної бездіяльності ми почали шукати майстерні, паралельно нам зателефонував Вася Гроголь (засновник готелю Bursa Hotel Kyiv і співзасновник коворкінгу Kooperativ — прим. ред.) і запропонував зробити виставку — нам усім потрібно було зайнятися справою, яка захопить та відверне, тому наші траєкторії руху зійшлися. Ми вибрали організації, яким перерахуємо частину доходу, та почали планувати.

На той момент Вася та Крістіна (Крістіна Скрипка — спізасновниця Foodies Agency — прим. ред.) вже займалися гуманітарною допомогою. Я теж намагалася вникнути в різні процеси, пов’язані з цим, але швидко зрозуміла, що робота менеджера — це точно не найефективніше, чим я можу допомогти. Моя сила в іншому.

Художник на війні може бути будь-ким, але він/вона від цього не перестає бути тим, ким є насамперед — фіксатором того, що відбувається, що нагадує, що ми ще здатні відчувати.

Про роботи, створені для виставки

Маша: Вони буквально фіксували потік новин, який нас переслідував з бентежною інтенсивністю. Якоїсь миті після новин про масові зґвалтування жінок і дітей російськими солдатами я відсторонилася, перемістивши фокус.

Міркувала про нашу землю, посівну, яка мала йти попри обстріли. Все це змусило замислитися про силу землі, силу пори року, яка приходить, не зважаючи ні на що — про щось більше, що сильніше за нас усіх.

We look at you — це велика робота, що складається з 21 портрета українців. Всі вони дивляться на глядача очима, які знають, що таке війна.

Іван: Перші дві роботи були зроблені ще до оформлення проєкту «Під відкритим небом». Їх опублікували у квітневому виданні польського Vogue, випуск якого присвятили війні в Україні. Робота Маші «Небо у вогні» та моя «Діти!» стали нашими точками відліку у міркуваннях щодо образів, з якими ми будемо надалі працювати. 

Центром експозиції стала серія «Ми дивимось на вас» (21 портрет українців нашого часу) та три полотна: «Діти!», «Боже який гарний садок» і «Для тих хто цілується». У цій частині відбувається емоційна ретрансляція подій, що вже відбулися та сприйняті нами. Навколо центру ж будуть наші дві образні системи — людина в полі під відкритим небом, земля, янголи, побутові сцени та предмети, що стирчать із темряви. Також частиною виставки стане короткий метр Павла Буряка — спостереження за процесом створення.

Назву та межі виставки допоміг окреслити Віктор Глущенко. Виставка не є закінченим твором та має на увазі подальший розвиток подій, як і війна, що поки не закінчилася. 

Про роботу разом

І. Г.: Ми працюємо з реальними подіями, що безпосередньо стосуються нас обох, тож питання про непорозуміння в процесі просто немає. Це наша нова реальність на двох, як і для всіх разом, в якій ми допомагаємо один одному, в якій ми також є радниками та глядачами. Це не схоже на те, що було раніше.

М. Р.: Ми працювали кожен у своєму напрямку, обговорюючи думки, почуття, новини, намагалися зачепитися за щось, щоб не впадати в меланхолію. Наші роботи дуже різні, та їх об’єднує те, що ми близькі люди, які переживають це горе разом, але кожен по-своєму.

Перші три тижні ми працювали окремо — Ваня на фабриці без світла та електрики, а я в офісі знайомих.

Ми об’єдналися на три тижні після того, як провели світло. Ваня зробив усі меблі з підручних матеріалів, якісь ми просто знайшли на складі заводу. Умови були жорсткими, але на мій погляд, нам це лише допомогло.

Про важливість мистецтва зараз

М. Р.: Мистецтво зараз — це інструмент комунікації, який не дозволяє мені здаватися. Це вічна битва насамперед із собою, яка дозволяє моїй психіці витримати таке навантаження. Я вважаю, що кожен українець повинен знайти свій сильний бік, щоб протистояти.

І. Г.: Поки особисто для мене воно нічого не вирішує. Для нас двох воно є місцем, в якому ми поєднуємося та мислимо за межами фізичної реальності. Для всіх інших воно може бути осередком, в який можна покласти свої думки. Висловлюватись, говорити — важливо, бо це робить нас живими та свідчить про нашу позицію і наміри.

Про культуру скасування росії та її художників

І. Г.: Погоджуюсь, треба. Так працює імунітет в організмі, і так має працювати імунітет у суспільстві. Звісно, якщо ми мислимо себе його свідомою частиною. Також вважаю, що треба банити прояви цієї культури в собі, прояви того, що було закладено в нас навмисно і ми не помітили його у дитинстві.

М. Р.: Діячі культури та художники з росії — такі ж громадяни своєї країни, як і всі інші. Вони повинні активно заявляти свою політичну позицію і вирішувати питання всередині своєї країни, а потім вступати в діалоги. Насамперед їм потрібно розібратися, чому їхня країна напала на нашу, і пояснити це всім, хто не в курсі. Особисто я переглянула ставлення до багатьох російських людей, з якими була знайома, і зробила висновки, які наразі оформляю в дії.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

«Хотілося зробити хоча б щось у відповідь»: реакція художньої спільноти на ескалацію російської агресії
1784

«Хотілося зробити хоча б щось у відповідь»: реакція художньої спільноти на ескалацію російської агресії

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: