За останні роки декілька українських виставок та артпроєктів почалися з уваги до того, що є поруч, проте залишається недостатньо помітним та вивченим. Наприклад, великий архів Параски-Плитки Горицвіт був знайдений дослідниками випадково під час експедиції до Криворівні. Спадок став основою виставки в Мистецькому Арсеналі, яка зібрала багато як схвальних відгуків, так і критики. Останнє теж непогано: жива дискусія свідчить про цікавість до персоналії та її здобутку. 

Більш свіжий приклад перетворення старих речей на сучасні артоб’єкти — скульптури Михайла Алексеєнка з циклу «Кришталева мрія», створені з радянського посуду. Через побутові предмети та родинну історію митець аналізує історії багатьох сімей, що зберігали святковий кришталь до найкращих часів, які так і не настали.

Близько 20 років тому керівник школи фотографії Віктора Марущенка Валерій Милосердов врятував архів Ірини Пап — знайшов його у покинутій фотолабораторії газети «Известия». Про це Милосердов розповідає у відеолекції для проєкту «Гуртобус Лекторій». Минулого року роботи Ірини Пап, Параски Плитки-Горицвіт, Рити Островської та Софії Яблонської-Уден включили до французького видання Editions Textuel «Світова історія фотографок». У 2018 році видавництво «Родовід» випустило чудову книгу-дослідження про Софію Яблонську. Багато хто відкрив для себе її постать завдяки цій публікації.

Вищенаведені приклади доводять: навколо безліч історій, творів та речей, які можна не помітити через брак мистецьких досліджень. Здається, всі говорять про культурну спадщину, децентралізацію, локальний контекст, роботу з архівами та переосмислення минулого, проте інколи загальним ідеям бракує опису кейсів. Певним внеском у створення і поширення «гайду» по цій тематиці став проєкт «Гуртобус Лекторій» від фонду «Ізоляція».

Старе по-новому 

«Гуртобус Лекторій» — це сім безкоштовних онлайн-лекцій, у яких експерти з різних міст України розповідають, як працювати з фотографією, архівами, колекцією, виставковим простором, як знімати документальне кіно з підлітками й чому, наприклад, екологічна реставрація може починатися не з музею, а з відновлення автентичних дерев’яних вікон у будівлях.

Франківський художник Ярема Стецик розмірковує, навіщо зберігати та архівувати культурні пам’ятки і створювати сімейні архіви. Саме він очолював реконструкцію барельєфу «Технічний прогрес на Прикарпатті», який його батько Михайло Стецик у 70-х створив для заводу «Промприлад» (сьогодні Промприлад. Реновація).

Інколи може здаватися, ніби певний твір чи будівля не має музейної або історичної цінності та не заслуговує на збереження. Так, скажімо, було у Франції з готичною архітектурою — її вважали чимось некрасивим і не вартим уваги, доки у добу романтизму дослідники-медієвісти не виступили за її збереження. «Собор Паризької Богоматері» Віктор Гюго написав для того, щоб відновити популярність пам’ятки архітектури й запобігти знищенню. Так само в Україні довгий час нецікавою вважали архітектуру модернізму, проте ситуація продовжує змінюватися у тому числі завдяки книзі Soviet Modernism видавництва «Основи».

Як знайти те, що варте уваги, і зберегти його від загублення у часі? Чому контекст впливає на сприйняття твору не менше, ніж бекграунд глядача? Крім питань, що турбують насамперед професіоналів, «Гуртобус Лекторій» висвітлює аспекти, цікаві кожному, хто любить мистецтво.

Час і твір: взаємовплив

Розповідаючи про графічні роботи з колекції дніпровської галереї «АртСвіт», дослідниця Ірина Полікарчук наголошує: у радянські часи, коли мистецтво регламентувалося і цензурувалося, саме книжкова графіка стала полем свободи, де можна було експериментувати з символами та образами. У лекції вона також описує умови виникнення Дніпропетровської школи фотографії, що сформувалася на межі 70-х-80-х на базі міського фотоклубу. Для  цієї школи характерні індустріальна тематика, робітничі портрети та майже повна відсутність соціального контексту — на протилежність Харківській школі фотографії, де соціальний контекст відіграє велику роль. Про феномен Харківської школи у лекторії розповідає  фотограф Ігор Чекачков.

Погляди експертів-практиків допомагають роздивлятися колекції, художню практику та окремі твори під багатьма кутами. Вони пояснюють, як систематизація робіт дозволяє виявити пробіли у знаннях про самих себе і заповнити їх шляхом якісного поповнення в тому числі мистецьких колекцій. 

Подорожуючи Італією і Францією, ми захоплюємося, коли кожен третій стрічний здатний назвати імена видатних місцевих художників, філософів, письменників і провести цікаву екскурсію містом. Велика ймовірність, що названі імена будуть знайомі й нам — на відміну від багатьох імен українських митців. 

Для повернення забутих постатей до історії культури потрібна робота з архівами. Саме з цього починається реальний інтерес до себе зі здоровою самокритикою, без якої неможливе якісне зростання і корисна втрата ілюзій. Приємний бонус: поглиблення у мистецьке минуле допомагає знайти щось цікаве у собі. І, якщо вже підіймати модну тему самовдосконалення, цей спосіб роботи над собою — один із найбільш захопливих. Бо подорожі мають властивість завершуватися, а мистецтво, як би пафосно це не звучало, не закінчується ніколи.