Режим пошуку «Гуртобус»: як перетворювати старі речі на сучасні експозиції?

Поки вивчення зовнішнього світу поставлено на паузу через карантин, саме час звернути увагу на артефакти, що зберігаються в українських архівах або ховаються на барахолках.

За останні роки декілька українських виставок та артпроєктів почалися з уваги до того, що є поруч, проте залишається недостатньо помітним та вивченим. Наприклад, великий архів Параски-Плитки Горицвіт був знайдений дослідниками випадково під час експедиції до Криворівні. Спадок став основою виставки в Мистецькому Арсеналі, яка зібрала багато як схвальних відгуків, так і критики. Останнє теж непогано: жива дискусія свідчить про цікавість до персоналії та її здобутку. 

Більш свіжий приклад перетворення старих речей на сучасні артоб’єкти — скульптури Михайла Алексеєнка з циклу «Кришталева мрія», створені з радянського посуду. Через побутові предмети та родинну історію митець аналізує історії багатьох сімей, що зберігали святковий кришталь до найкращих часів, які так і не настали.

Близько 20 років тому керівник школи фотографії Віктора Марущенка Валерій Милосердов врятував архів Ірини Пап знайшов його у покинутій фотолабораторії газети «Известия». Про це Милосердов розповідає у відеолекції для проєкту «Гуртобус Лекторій». Минулого року роботи Ірини Пап, Параски Плитки-Горицвіт, Рити Островської та Софії Яблонської-Уден включили до французького видання Editions Textuel «Світова історія фотографок». У 2018 році видавництво «Родовід» випустило чудову книгу-дослідження про Софію Яблонську. Багато хто відкрив для себе її постать завдяки цій публікації.

Вищенаведені приклади доводять: навколо безліч історій, творів та речей, які можна не помітити через брак мистецьких досліджень. Здається, всі говорять про культурну спадщину, децентралізацію, локальний контекст, роботу з архівами та переосмислення минулого, проте інколи загальним ідеям бракує опису кейсів. Певним внеском у створення і поширення «гайду» по цій тематиці став проєкт «Гуртобус Лекторій» від фонду «Ізоляція».

Старе по-новому 

«Гуртобус Лекторій» — це сім безкоштовних онлайн-лекцій, у яких експерти з різних міст України розповідають, як працювати з фотографією, архівами, колекцією, виставковим простором, як знімати документальне кіно з підлітками й чому, наприклад, екологічна реставрація може починатися не з музею, а з відновлення автентичних дерев’яних вікон у будівлях.

Франківський художник Ярема Стецик розмірковує, навіщо зберігати та архівувати культурні пам’ятки і створювати сімейні архіви. Саме він очолював реконструкцію барельєфу «Технічний прогрес на Прикарпатті», який його батько Михайло Стецик у 70-х створив для заводу «Промприлад» (сьогодні Промприлад. Реновація).

Інколи може здаватися, ніби певний твір чи будівля не має музейної або історичної цінності та не заслуговує на збереження. Так, скажімо, було у Франції з готичною архітектурою — її вважали чимось некрасивим і не вартим уваги, доки у добу романтизму дослідники-медієвісти не виступили за її збереження. «Собор Паризької Богоматері» Віктор Гюго написав для того, щоб відновити популярність пам’ятки архітектури й запобігти знищенню. Так само в Україні довгий час нецікавою вважали архітектуру модернізму, проте ситуація продовжує змінюватися у тому числі завдяки книзі Soviet Modernism видавництва «Основи».

Як знайти те, що варте уваги, і зберегти його від загублення у часі? Чому контекст впливає на сприйняття твору не менше, ніж бекграунд глядача? Крім питань, що турбують насамперед професіоналів, «Гуртобус Лекторій» висвітлює аспекти, цікаві кожному, хто любить мистецтво.

Ярослав Солоп та Міша Букша
Ольга Шишлова та Єгор Анцигін
Валерій Милосердов
Зйомки в галереї АртСвіт м.Дніпро


Час і твір: взаємовплив

Розповідаючи про графічні роботи з колекції дніпровської галереї «АртСвіт», дослідниця Ірина Полікарчук наголошує: у радянські часи, коли мистецтво регламентувалося і цензурувалося, саме книжкова графіка стала полем свободи, де можна було експериментувати з символами та образами. У лекції вона також описує умови виникнення Дніпропетровської школи фотографії, що сформувалася на межі 70-х-80-х на базі міського фотоклубу. Для  цієї школи характерні індустріальна тематика, робітничі портрети та майже повна відсутність соціального контексту — на протилежність Харківській школі фотографії, де соціальний контекст відіграє велику роль. Про феномен Харківської школи у лекторії розповідає  фотограф Ігор Чекачков.

Погляди експертів-практиків допомагають роздивлятися колекції, художню практику та окремі твори під багатьма кутами. Вони пояснюють, як систематизація робіт дозволяє виявити пробіли у знаннях про самих себе і заповнити їх шляхом якісного поповнення в тому числі мистецьких колекцій. 

Подорожуючи Італією і Францією, ми захоплюємося, коли кожен третій стрічний здатний назвати імена видатних місцевих художників, філософів, письменників і провести цікаву екскурсію містом. Велика ймовірність, що названі імена будуть знайомі й нам — на відміну від багатьох імен українських митців. 

Для повернення забутих постатей до історії культури потрібна робота з архівами. Саме з цього починається реальний інтерес до себе зі здоровою самокритикою, без якої неможливе якісне зростання і корисна втрата ілюзій. Приємний бонус: поглиблення у мистецьке минуле допомагає знайти щось цікаве у собі. І, якщо вже підіймати модну тему самовдосконалення, цей спосіб роботи над собою — один із найбільш захопливих. Бо подорожі мають властивість завершуватися, а мистецтво, як би пафосно це не звучало, не закінчується ніколи. 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та нажміть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: