Колажі Сергія Параджанова

%D0%BF%D0%B0%D1%808.jpg

«Мною все життя рухає заздрість. Я заздрив красивим — і став привабливим, я заздрив розумним — і став несподіваним. Заздрив талановитим — і став геніальним».

Сергій Параджанов український на вірменський режисер. Його фільм «Тіні забутих предків» настільки сподобався українцям, що стрічку навіть рекомендують дивитись учням у межах шкільної програми. Картина отримала 39 міжнародних нагород та 28 призів на кінофестивалях.

Батько Параджанова був антикваром, в одній зі своїх дитячих історій режисер розповідав як мав ковтати сапфіри та рубіни, щоб їх не знайшли під час обшуку. Любов до старих речей та антураж антикварного магазину завжди надихали його на майбутні картини. Під час підготовки до фільмів режисер створював колажі, які допомагали візуалізувати майбутні кадри, Параджанов назвав їх «спресованими фільмами». Після того як радянська влада заборонила йому знімати, колажі стали його основною практикою. Про свої роботи він говорив:

«Ніякого дива не відбувається. Усе є в природі, це вона допомагає взяти й зафіксувати, створити пластику і вклонитися цьому».

пар3.jpg
%D0%BF%D0%B0%D1%801.jpg

Під час роботи над стрічкою «Колір граната» влада постійно критикувала картину та примушувала режисера виправляти сюжет. Саме через колажі митець міг показати заборонене бачення та проявити фантазію. Ось як сказав про Параджанова мультиплікатор Юрій Норштейн:
«Параджанов матеріалізував дух. Ось ключ до розуміння робіт художника».

Оператор «Колір граната» жартома описав фільм як «ідеальний комісійний магазин». Підготовку до нової стрічки Параджанов починав з того, що малював безліч варіантів кожної окремої сцени. Після того як ескізи були готові, він обклеював їх тканиною і шматочками картону. З роками режисер почав використовувати у своїх колажах найрізноманітніші матеріали: бите скло, порцеляну, черепашки, мережива, намистинки, нитки, пір'я та шкаралупу.

Сергій Параджанов помер 17 липня 1990 року в Єревані. У одному зі своїх інтерв'ю Параджанов сказав: «Всі знають, що у мене три батьківщини. Я народився в Грузії, працював в Україні та збираюся вмирати у Вірменії».

пар2.jpg
пар.jpg
пар4.jpg

Джерело та світлини: radiovan

Uliana Kalush