Гі Дебор — філософ, письменник та режисер. Він відомий створенням руху ситуаціоністів та є одним із засновників Ситуаціоністського інтернаціоналу. Він широко відомий в Європі та світі такими концепціями, як «дрейф», «психогеографія», «суспільство спектаклю». Гі Дебор почав писати в 1950-х, пізніше він знімав фільми, в яких маніфестував свої філософські й політичні ідеї.
Гі Дебор народився 28 грудня 1934 року у Парижі. Після Другої світової війни розуміння світу було надломленим і це відчувалося у Франції. Гі Дебор кинув університет і став учасником ліворадикальної спільноти летристів. У 1954 році на одній з конференцій летристи запропонували архітектурі та урбанізму змінити свій підхід на більш революційний. Пізніше, у другій половині 1950-х, досліджуючи місто та своє відчуття його, Гі Дебор написав есе «Психогеографія» та інші. Метод «дрейфу», що кардинально різнився від «прогулянки» та будь-якої іншої форми буденного проживання в місті, був тоді оформлений та випробуваний автором і його колегами.
У 1957 році Гі Дебор разом із дружиною Мішель Бернштейн та художником Асгером Йорном створив Ситуаціоністський Інтернаціонал. Ідеї Інтернаціоналу, які швидко розповсюдилися у Франції та мали вплив на події 1968 року в Парижі (Гі Дебор із ситуаціоністами теж брали участь у русі), полягали у створенні культурної революції через створення ситуацій, рухів та процесів, які змінять напрямок розвитку капіталістичного суспільства.
У 1967 році Гі Дебор написав книжку-маніфест, складену з критичних тез щодо стану суспільства, «Суспільство спектаклю». У 1972 році Гі Дебор розпустив Ситуаціоністський Інтернаціонал. В останні роки свого життя він багато пив, що він іронічно коментує — випив він більше, ніж написав, хоча критикували його багато саме за «Суспільство спектаклю». 30 листопада 1994 року Гі Дебор вчинив самогубство.
Ситуаціоністський інтернаціонал ставив собі за мету стати частиною чуттєвого розуміння світу та створювати ситуації, які б цьому сприяли. Мистецтво було однією з таких ситуацій— форми, що дозволяє звернутися до експерименту в житті, зрозуміти краще те, що відбувається. Ситуаціоністи вірили, що розділення між працею та дозвіллям не має існувати в житті людини. Вони виступали проти капіталістичного укладу, де людина має обмінювати свій час на гроші.
Так, для чуттєвого розуміння міста та того, як воно впливає на світосприйняття сучасної людини, ситуаціоністи започаткували (або продовжили практику, схожу до, наприклад, фланерства, фуги тощо) практику дрейфу. Дрейф відбувався так: на кілька годин або днів, а можна й тижнів, людина в парі з кимось (для отримання більш-менш об’єктивних результатів дослідження) ішла дрейфувати. Вона мала полишити усі клопоти, обов’язки та піти гуляти містом, роздивляючись його ти фіксуючи те, в яких районах та місцях, які виникають емоції. Так створювалася психогеографічна карта.
Гі Дебор із друзями ходили дрейфувати днями — звісно, й випивали, ізнайомилися,билися, таписали потім есеї на тему. Створювали континенти в Парижі та думали над тим, як покращити місто, як маркувати райони, як по-іншому сприймати простір навколо — чим він є та як впливає на наші думки й бачення? Дрейф — це експеримент і пошук краси ситуативної, а не формальної.
«Суспільство спектаклю» — збірка тез, ніби маніфест, який закликає йти проти бажання споживати. «Суспільство спектаклю» — тут Гі Дебор має на увазі, що люди перестали бути акторами, дієвими в житті, а встали на шлях споглядання, очікування шоу абощо. Навіть саме почуття незадоволеності стало товаром, каже Гі Дебор. Спектакль став образом, метафорою того товаронасиченого та інформаційно перенавантаженого світу, яким сучасна людина кружляє, свідомо не обираючи те, з чого б складалося її життя.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: