Лада Наконечна — скромна художниця, та при цьому дуже сильна політична фігура в Україні. Останні п’ять років наші ідеї часто перетинаються, що мене особливо надихає. Зараз я розказуватиму про неї як про індивідуальну художницю, а не учасницю групи Р.Е.П. — бо це окрема історія.

У 2005 році Наконечна представила свою першу роботу, в якій застосувала метод штрихування олівцем по стіні. Так художниця створила ілюзію продовження коридору приміщення, де працювала. Вже тоді для неї важливо було працювати з простором та малюнком.

У 2009 Лада зробила роботу «Місце», яку показала в Фундації Центр сучасного мистецтва. Вона штрихувала олівцем стіни два тижні, щоб позбутися будь-яких відмінностей між тінню та світлом на них: коли глядач заходив, архітектура зникала. У цій роботи штрихування стало домінуючим, смислоутворюючим і механічним процесом.

Резиденція у Швейцарії 2010 року — це пік процесуальності малювання в практиці Лади. Результатом стала виставка з художником Іваном Базаком (співзасновник та учасник мистецької спільноти «Карпатський театр», співорганізатор Карпатського бієнале у 2009 році — ред.), де Наконечна представила «Листівки».

Кожен день вона механістично створювала по малюнку із зображеннями швейцарських пейзажів. Лада працювала протягом стандартного робочого дня швецарця — з 8 до 17.30. Потім так само зробила і в Україні — малювала українські краєвиди.

Кожна робота оцінювалася у мінімальну вартість одного робочого дня або в Швейцарії, або в Україні — 315 франків та 104 гривні відповідно.

Головними питаннями для художниці в цій роботі стали праця та локальна ідентичність.

Про Ладу можна говорити по-різному. Мені сподобалося формулювання, яке підібрала Катерина Бадянової (учасниця кураторського об’єднання «Худрада» та співзасновниця «МетодФонду» — ред.) — «маніпуляція образом».

Коли ми створюємо нову роботу в Р.Е.П., Лада може сказати під час дискусії: «Мені це подобається або не подобається». Усі розуміють, що це не питання красивої картинки, а величезний пласт інтуїтивного рішення, якому ми всі довіряємо. В її випадку інтелектуальна та інтуїтивна робота відповідають одне одному.

У «Розмові про живопис» ми не до кінця згодні з оцінкою учасників дискусії нашого типу роботи. Ми говорили з Наконечною про цей матеріал та метод її роботи й зрозуміли, що зробимо свою «розмову» зі скріншотів нашого чату, в якому оприявнюється дискусія про художню методологію

Щоб розібратися в Ладиних роботах, треба робити ціле детективне розслідування.  «Град» — перформанс й одна з моїх найулюбленіших робіт, бо вона доволі чітка та ясна. Публіка стоїть в галереї, а Наконечна йде вулицею, стрімить з мобільного телефону та перераховує пальцем людей навколо. Так вона відмічає жертв, які б могли з’явитися, коли б стріляв град. У цей момент у галереї, окрім плазми, з якої всі спостерігають за перформансом, висить дзеркало, де люди бачать і себе, і Ладу. Для глядачів реальність художниці знаходиться в медіа площині — в телевізорі. Кульмінація твору відбувається, коли Лада заходить до галереї та перераховує всіх присутніх, і себе в тому числі.

Художниця показує, що стирається дистанція між новими медіа та дійсністю. Дуже простими засобами Наконечна деконструє роботу медіа сьогодні.

Ладин пейзаж часто набуває політичної категорії. Особливо, коли вона аналізує історію радянського соціалістичного реалізму та те, яке місце в ньому посідає пейзаж. Репродукція живопису Миколи Бурачека «Дорога до колгоспу» — група людей крокує наче на демонстрації

У багатьох виставках Лади присутній мотив сценографії: часто глядач перетворюється на учасника процесу. Всі її роботи утворюють між собою одну сценографічну інсталяцію. 

Лада ніколи не намагається зробити монументальний вибух, а навпаки — щось дуже маленьке та скромне візуально. Потім воно набуває великого резонансу — це вже давно доведено. Скромні з виду роботи, але надзвичайно потужні.

Один з методів роботи Наконечної з малюнком — приховування. Вона бере роздруковане зображення та заштриховує в ньому світлі місця. Так зображення стає монохромним. Розрізнити де світле, а де заштриховане можна лише під певним кутом.

Інший метод — висвітлення. Лада висвітлює справжнім світлом, як наприклад у перфомансі «Поки я бачу», певні місця. Так вона ходила з ліхтарем по Подолу та заглядала до людей у будинки, а разом з нею натовп.

Наконечна працює з Photoshop та в якийсь момент зрозуміла, що перший шар, який начебто означає пустоту, насправді взагалі не пустий — він у клітинку. Виявивши цей парадокс, вона стала часто його використовувати в своїх роботах. Наконечна таким чином зруйнувала стерильність білого кубу взагалі.