Підтримати

«Безпека на вулицях забезпечується не поліцією, парканами чи камерами» — про «Смерть і життя великих американських міст» Джейн Джейкобс

Джейн Джейкобс на вулицях Нью-Йорку. Фотограф: Bob Gomel/Time & Life Pictures/Getty Image
Джейн Джейкобс на вулицях Нью-Йорку. Фотограф: Bob Gomel/Time & Life Pictures/Getty Image

У травні 2021 року видавництво CANactions випускає україномовне видання світового урбаністичного бестселера «Смерть і життя великих американських міст», що вперше був випущений у 1950-х роках. Авторка книжки Джейн Джейкобс спричинила справжній переворот у містопланувальній практиці та долучилася до творення нової уяви про місто як про спільний простір для життя. «Смерть і життя великих американських міст» — одна з найбільш цитованих праць з урбаністики.

Your Art публікує рецензію на українській переклад Альони Ляшевої — PhD, соціологині та відомої експертки й спікерки багатьох навколоурбаністичних і мистецьких подій.

Книга створена за підтримки спільноти доброчинців/ниць і Міжнародного фонду «Відродження»

Книжка Джейн Джейкобс про очевидне: про те, що міста існують завдяки і для містян. Але це очевидно для тих, хто дивиться на місто з певного ракурсу. І сама авторка цього не приховує — у передмові до видання 1993 року вона наголошує, що ця книжка зрозуміліша пішоходам, а не тим, хто їздить автівками. Тобто тим містянам, що мають менше привілеїв, але в той же час складають більшість населення міст. Але якщо ж ідеї Джейкобс очевидні, то навіщо взагалі було писати книжку та чому вона продовжує бути актуальною класикою вже більше, ніж півстоліття?

Міста існують завдяки і для містян

Відповідь полягає у невидимості досвідів тих, чиї голоси ігноруються у процесах прийняття рішень про міський розвиток та містопланування. У цій праці детально описані практики різних груп містян: білих та чорних, бідних та заможніших, жінок та чоловіків. Крім того, ці практики проаналізовані з позиції прагнення кращих міст та публічних просторів. Але в той же час сама публікація цих досвідів — це політичне висловлювання, лаконічне та пряме, як вигук хлопчика з казки Андерсена «А король — голий!». І королем у цьому випадку стала авторитарна містопланувальна традиція.

Обкладинка українського видання книжки «Смерть і життя великих американських міст» Джейн Джейкобс. Надано видавництвом CANactions
Обкладинка українського видання книжки «Смерть і життя великих американських міст» Джейн Джейкобс. Надано видавництвом CANactions

У цій рецензії я би хотіла обговорити актуальність висновків Джейкобс для українських реалій та поміркувати, як за допомогою оптики, що її пропонує книжка, рухатись до реалізації ідеї про міста для містян.

Безпека на вулицях забезпечується не поліцією, парканами, камерами чи будь-яким іншим чином, який карає або обмежує. Безпека можлива лише за умови активного соціального життя на вулицях міст

У фокусі першої частини книги — публічний простір. Авторка озвучує ідею, що наразі червоною лінією проходить через усі дебати про загратовані спільноти в сучасних українських містах. Безпека на вулицях забезпечується не поліцією, парканами, камерами чи будь-яким іншим чином, який карає або обмежує. Безпека можлива лише за умови активного соціального життя на вулицях міст, адже лише присутність людей на вулицях та їхня увага один до одного може запобігти крадіжкам, харасменту чи іншій неприйнятній для спільноти поведінці. Звідки ж береться соціальне життя? Звичайно ж, його неможливо створити, але йому можна не заважати загазованими магістралями, незручними просторами, недоступними широкому загалу дорогими магазинами, врешті-решт, парканами. Простір має створювати умови для розгортання тих активностей, що необхідні містянам.

Теперішній стан радянських мікрорайонів тому яскраве підтвердження. Через спроби забезпечити житлом якомога більшу кількість людей, радянська влада відкладала розбудову інфраструктури на наступні п’ятирічки. У пострадянський час інвестиції в інфраструктуру  спальних районів виявились невигідними, адже кафе у центрі принесе більші прибутки, ніж на умовній Троєщині. Таким чином, густонаселені райони стали пустувати, особливо у вечірній час, почали викликати острах, стигматизуватися їхніми мешканцями, але особливо тими, хто там не буває. Але так сталося далеко не з усіма мікрорайонами: ті, в центрі яких розташована школа зі стадіоном, на якому до самої ночі грають у футбол, вигулюють тварин, чи ті, де цілодобово працює АТБ, не такі вже й страшні. І не через якісь архітектурні особливості, а через те, що там постійно хтось є. Якщо ще й ці простори освітлені, то вони просто оживають.

Монополізація призводить до занепаду та спустошення районів, чи то через недоступність одних, чи то через збідніння інших

Після уваги до соціальних зв’язків, що пронизують міський простір, у другому і третьому розділі Джейн Джейкобс звертається до економічного життя міст. Вона наголошує на тому, що містам необхідна різноманітність, але не просто у тому дещо штучному її вияві, в якому вона часто відтворюється у сучасному популярному кіно, а в реальній можливості для різних груп бути залученими до економічних відносин. Що більша варіація сфер економіки у місті, тим стійкіше воно до криз, чим більше можливостей вести малий бізнес — тим більш справедливий розподіл благ. Але різноманіття має бути присутнім не лише у процесі економічного зростання, але і в процесі розподілу благ цього зростання. Монополізація призводить до занепаду та спустошення районів, чи то через недоступність одних, чи то через збідніння інших.

Знову ж таки пострадянські міста доводять ці тези, але через негативний досвід. Деіндустріалізація стала фатальною для мономіст, загнала у кризу середні міста, які функціонували навколо декількох підприємств, більшість з яких не змогли адаптуватися до запитів глобального ринку. Але історія не була вивчена, і зараз міські лідери пропонують розвивати міста навколо декількох сфер. Найпопулярніше — це ІТ і туризм. Але що сталося з працівниками і працівницями закладів для туристів під час локдауну? Такі стратегії не охоплюють питання, як офіціанту платити оренду, коли йому зменшують зарплату через пандемію. Що станеться, якщо аутсорс для українських компаній стане неактуальним? Що тоді буде з ІТ-кластерами? 

У четвертій частині книжки авторка зачіпає, мабуть, найважливішу тему: що з усім цим робити? Вона дискутує про практики містопланування, які хоча і є відомими, але не привертають увагу планувальників. Наприклад, вона пише про те, що ринкові механізми не можуть забезпечити містян житлом у повній мірі та висуває аргументи на захист соціального житла. З часів написання книги виникло ще більше ідей щодо того, як зробити місто комфортним та справедливим, було проведено багато експериментів, вдалих та не дуже. Але в той же час містопланувальна традиція, що її розвінчує Джейкобс, продовжує домінувати та витісняти альтернативні підходи.

В українському контексті така авторитарна й орієнтована на стрімкий економічний розвиток та прибутки стратегія подається ледь не як єдина можлива. Плани міст, якщо не враховують інтереси забудовників і великого бізнесу, то дуже просто обходяться завдяки корупційним механізмам, чи ба, навіть прямим порушенням законів. Інституції, які виконують функції регулювання міського розвитку, нібито працюють погано, протирічать одна одній та не виконують своїх функцій. Але, на мою думку, цей хаос дуже оманливий. Адже коли мова йде про забудову публічного простору великим торговим центром або ж про вливання бюджетних (тобто спільних!) коштів у автошляхи, а не набережні, рішення приймаються швидко. Тобто проблема не в тому, що у нас немає містопланування. Містопланування у нас відбувається, просто служить воно інтересам не умовних пішоходів за Джейкобс, і навіть вже не так інтересам автомобілістів, а інтересам тих, хто не живе в містах, а заробляє на них. Процеси, що їх критикувала Джейкобс, в українському контексті доведені ледь не до свого крайнього вияву. Тому її критика є неймовірно актуальною, хоча й описує інші реалії.

Основною інформацією, яку аналізує авторка, є її спостереження за досвідами містян та своїм власним. І нехай такі дані не можуть охопити весь можливий спектр думок (ніякі, до речі, не можуть), але саме вони мають потенціал дати голос тим, кого не чутно і побачити те, чого не видно

Хочу також звернути увагу на ті уроки, які може дати нам ця книжка. Було б дивним копіювати тактики, що їх пропонує Джейкобс, адже книга була написана багато десятків років тому, а просторовий контекст, з яким працює авторка, мало має спільного з нашим. Панельки не вийде замінити на американські квартали, як би не кортіло деяким забудовникам. Тому нам доведеться щось робити з панельками. І ця книга дуже допоміжна у цьому плані. Для дослідників і дослідниць міст, крім занурення у американський контекст, ця книга є прекрасним прикладом використання якісної методології дослідження. Основною інформацією, яку аналізує авторка, є її спостереження за досвідами містян та своїм власним. І нехай такі дані не можуть охопити весь можливий спектр думок (ніякі, до речі, не можуть), але саме вони мають потенціал дати голос тим, кого не чутно і побачити те, чого не видно. Думаю, що після прочитання цієї книжки не має залишитись сумнівів у потенціалі якісних методів для досліджень міської проблематики.

Права не дають, права беруть

Обкладинка українського видання книжки «Смерть і життя великих американських міст» Джейн Джейкобс. Надано видавництвом CANactions
Обкладинка українського видання книжки «Смерть і життя великих американських міст» Джейн Джейкобс. Надано видавництвом CANactions

Які уроки для активістів, громадського сектору та політиків? Уся книжка доносить нам просту, але загублену в перипетіях прийняття рішень ідею: соціальні проблеми вимагають зміни соціального, а не лише просторового. Жодні архітектурні чи дизайнерські рішення не нададуть житло тим, хто його потребує, не зроблять пересування містом зручним, якщо не будуть враховувати практики, які вже існують в місті, та потреби містян. Жоден геніальний планувальник чи планувальниця не намалює ідеальний план міста, але такий план вже існує. Він існує у буденному житті містян. Залишилось припинити заважати його втілити, віддавши право на місто тим, хто створює це місто.

Але права не дають, права беруть. Тому ця книжка насамперед написана не для тих, хто вже має якусь владу впливати на процеси містопланування. Вона для тих, хто справді створює міста — для містян. Місто — наше. Не мера, не забудовників, не власників мережевих закладів, не архітекторів чи експертів, не банкірів чи інвесторів. Джейкобс нагадує, що кожна і кожен з нас має право на безпечну вулицю, зелений сквер, якісний транспорт, відремонтований фасад та каналізацію у будинку, на бар, що працює до ранку, тиху кав’ярню, церкву та синагогу, дитячий садок і безбар’єрні простори для зручного пересування з ціпком чи на візочку. І це хороші новини, що таке нагадування звучить тепер і українською.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та нажміть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: