Принциповим для конструктивізму був вихід із площини в простір — у реальний, а не умовний об’єм. До того ж конструктивісти співвідносили свою діяльність із соціальним простором. «Виробничники» вважали себе інженерами, які народжують нові ідеї, а також впроваджують їх у життя (до речі, саме в листопаді 1921 року відбулося розмежування між станковістами та «виробничниками»). Використовуючи базові засадничі мінімалістичні елементи будь-якого мистецтва, художники конструювали нову дійсність, новий предметний світ, що був позначений універсальним загальностильовим принципом (модульність, типовість, трансформованість тощо) в усіх галузях людської діяльності — архітектурі, меблях, прикладному мистецтві, поліграфії, предметах побуту і т. д. Так відбувалося формування не тільки новітнього, універсального, футуристичного середовища, а й перекодування світогляду людини майбутнього.

Осмислення історичного минулого, уважне ставлення до вітчизняної художньої спадщини є ознакою справжнього митця, у творчості якого відчувається цивілізаційний бекграунд. Митця, який у своїх формотворчих пошуках водночас торує нові шляхи в мистецтві.

Альона Соломадіна є справжнім Homo viator — сучасним конструктором, творцем, який бере до уваги фундаментальні методичні базові ідеї означеного напряму й доцільно застосовує їх до сьогоденної практики, вибудовуючи нову універсальну мову, абетка якої базується на принципах міждисциплінарності, що є ознакою сьогоденних реалій. В усіх своїх проєктах, як і в багаторічному «Місті форм», мисткиня діє у царині формотворення. Це багаторічні вправи на віднайдення, виокремлення ключового базового елементу в будь-якому предметному середовищі з подальшим художнім конструюванням. Так елементи переходять з площини в об’єм, з книжки в архітектурний об’єкт, а з архітектури перетворюються на графічний знак, символ, книжковий шрифтовий елемент або ж повертаються в архітектурне середовище у вигляді урбаністичної складової (дизайну, освітлення тощо). У цих дивних метаморфозах із кожним новим формоутворенням базові елементи отримують нове смислове наповнення, поєднуючи галузі історії та культури, дизайну та урбаністики. Замислюючись над проблемами сучасного суспільства, талановита художниця візуалізує їх засобами графічного дизайну, проте в суто індивідуальній авторській манері.

Ще століття тому авангардисти активно застосовували знак, символ як універсальну мистецьку мову, відкидаючи принцип образотворчості. І сьогодні знак активно використовують у різних галузях мистецтва. Так, наприклад, до алфавітної знаковості вдається скульптор Олексій Золотарьов (триптих «Вправи» 2019, метал, фарбований склопластик, h-160 см), коли працює з модульними формоутвореннями. Скульптура взагалі перетворюється на об’єкт, а далі на знак, символ, літеру умовного есперанто. І в такому вигляді досить органічно сьогодні вписується в урбаністичне середовище. 

Ідея вільного багатовимірного просторового середовища, зіткнення й гармонійне поєднання протилежностей, уніфікованості різнохарактерних складових, нарешті, трансформованість і типологія базових елементів (відкрита як метод модернізмом) у постмодерністській традиції отримала широке та різноманітне поширення. Експозиція персональної виставки Альони Соломадіної «Один алфавіт і проєктні композиції» унаочнює й досі актуальні модерністські принципи та водночас є суттєвою складовою сьогодення. Метафізично світлий, з особливим часопросторовим виміром простір, не переобтяжений експонатами. Це декілька об’єктів, в основі яких — ключовий графічний знак, створений, базуючись на аналізі та подальшій трансформації форми архітектурної будівлі (об’єктом дослідження художниця обрала Літній театр на воді в парку Лазаря Глоби). З отриманих базових елементів дизайнерка робить власну абетку, яку згодом перетворює на різноманітні формоутворення, презентуючи їх за допомогою відео, шовкографії, друку на тканині тощо. У гармонійному зіставленні ахроматично протилежних білого та чорного експонати відіграють роль мінімалістських модульно скорельованих чорних акцентів на світлому тлі. 

Надбуденного характеру, унікальності просторовому рішенню надають: поєднання світлих підлоги та стін з чорною стелею; зіставлення площинності й об’ємності експонатів, уявного та реального об’ємів; гра чорного тла з білими шрифтовими елементами, що з площинних перетворюються на об’ємні, а лінеарні графічні шрифтові конструкції уявляються архітектурним умовним об’єктом, глибинним лабіринтом. Дисциплінуюча структура, модульність, ритмізовані геометричні площини, мінімалізм ахроматичного — все це апелює до засад модернізму, притому аналітично-креативний характер експонатів, полісемантичний контент, адаптованість ключових елементів до різноманітних технік і матеріалів унаочнюють постмодерністські художні практики. Адже доцільність експозиційного вирішення полягає саме в органічному поєднанні мінімалізму в засобах виразності з широкою варіативністю формоутворення. А відтак нинішній проєкт (як і багато інших) дизайнерки та дослідниці Альони Соломадіної, яка з легкістю мандрує епохами, різноманітними вимірами, майстерно оперує технологіями й матеріалами, галузями та дисциплінами — яскраве підтвердження значущості даного художнього експерименту для сучасного соціального простору.