Псевдонім AntiGonna співзвучний з ім’ям давньогрецької міфологічної героїні Антігони, дочки Едіпа та Іокасти, сестри Полініка, описаної в однойменній трагедії Софокла. У цій історії Антігона — символ героїчної жіночої особистості, самопожертви та сестринської любові. 

Історія AntiGonna починається в Одесі, коли до гуртожитку училища ім. М. Б. Грекова в момент відсутності Оксани прийшов її батько, який зараз є зниклим безвісти. Тодішня сусідка художниці Анна Щербина зустріла батька Оксани, вона впізнала його за історіями, які та розповідала їй. Анна розказала подрузі, що сталося, і таким чином зробила посилання на давньогрецьку героїню Антігону.

Оксана Андреєва бере ім’я AntiGonna, посилаючись, окрім міфу, на гру слів: «анті», «гон», «на». У такий спосіб ім’я AntiGonna стає більш відчуженим від героїні античних міфів у сприйнятті — їй не хотілося бути на когось схожою. Після навчання в «грековці» AntiGonna, майстриня живопису, за порадою художника Анатолія Ганкевича знімає експериментальні фільми та розкриває в них певні образи. Так була створена серія «Нескінченна історія хвороби. Київські порножахи», яку художниця зняла разом з фотографом Андрієм Бойко.

Порножахи — жанр, який художниця самостійно створила, аби поєднати роботу з тілом та представлення насилля. Такі фільми AntiGonna не викликають бажання, радше відразу, але не через зображення, а через впізнаваність образів, які часто намагаються відкинути або забути, коли говорять про секс або порно. Художниця Оксана Казьміна так сказала про AntiGonna на своїй лекції про художницю в Closer: «AntiGonna використовує форму порно саме як інструмент мистецтва і створює щось абсолютно нове».

Переродження Оксани Андреєвої в AntiGonna зафіксовано в роботі «Русалонька»: народжується жінка, яка ніяк не може «надрочитися», тож вона «падає» з зірки до людей. Цю роботу зняв фотограф Ігор Македон. Власне, усі роботи авторки фіксують символічні моменти становлення AntiGonna як художниці та висміюють усталені в соціумі травматичні та насильницькі ситуації (як-от видання заміж чи гомофобія). 

Сум, тривожність, біль, насилля, страх та відчай, а також любов, пристрасть, крихкість — це теми, які AntiGonna персоналізує та розкриває у своїх роботах. Сьогодні авторка працює з різними медіа та часто створює роботи, в яких поєднано перформанс, відео, фотографію, 3D-моделювання. AntiGonna повністю полишила роботу з живописом, своє «прощання» із цим медіумом вона зафіксувала в акції «Чаклуй Баба, Чаклуй Дід!», під час якої художниця спалила свої картини. Відеодокументація акція була створена фотографкою Наталкою Дяченко

До створення робіт AntiGonna залучає інших художниць та художників. Серед них Андрій Бойко, Георгій Бабанський, Дар’я Вештак, Віка Довгадзе, Добриня Іванов, Нікіта Кадан, Оксана Казьміна, Саша Курмаз, Аліна Якубенко та інші. Створення колективних проєктів відбувається під «шапкою» продакшену AntigonStaff.

В Музеї сучасного мистецтва в Одесі представлена ретроспектива AntiGonna та AntigonStaff. Ця подія стала важливим етапом у практиці авторки, про це вона неодноразово казала під час інтерв’ю та зустрічей. Куратор виставки Андрій Сігунцов вважає важливим моментом, що ретроспектива авторки, чия практика є значущою для розвитку форм та стратегій сучасного мистецтва, відбулася саме в Одесі — місті, де відбулося становлення авторки.

Експозиція в музеї розділена на два зали. Одна частина, в якій, за словами куратора, представлені «більш ранні та експериментальні» відеороботи у вигляді інсталяцій, що розповідають про потаємний світ художниці, її підсвідоме, знаходяться в експериментальному центрі Muzeon; у виставковому залі МСМО представлені нові мультимедійні роботи, що розкривають світ AntiGonna, її становлення як художниці та думки з приводу сили й слабкості, агресії та відчуженості, жіночності та домінування.

«Сучасне мистецтво працює з різними медіа, і мені цікаво показати саме найбільш сучасні, аби розширити розуміння глядачів та глядачок щодо нього. AntiGonna створює мультимедійні роботи, працює з гепенінгами та перформансами й залучає теми страху, насилля, розпачу, екзистенціального страху до ширшого, можна сказати, “поп” контексту, — говорить куратор Андрій Сігунцов. — Заборони на показ оголеного тіла, особливо в мистецтві, не роблять нікому краще. Доки вони існують, відчувається нерозуміння людиною власного “я”. Геніталії — це такі ж органи, що і вухо, наприклад».

Роботи AntiGonna часто співвідносять з практиками віденських акціоністів, художниць-феміністок, серед яких: Лідія Ланч, Енні Спрінкл, Кандіда Рояль. Як і AntiGonna, віденські акціоністи використовували епатаж та провокацію, зверталися до крові, м’яса та фекалій в роботах з метою підірвати звичну систему мистецтва; названі ж художниці-феміністки критикували ієрархічність, яка транслювалася в порнофільмах.

Й той, й інший підхід можна простежити в роботах AntiGonna. Проте жоден не є ключовим для її практики. Створюючи власний світ, в якому вона звертається до найболючіших досвідів свого життя, AntiGonna висміює певні усталені норми суспільства, які носять травматичний для індивіда характер (як-от в роботі «Весілля та похорони»). Проте художниця робить це шляхом портретування цих ситуацій в образах з та гру із ними. У такий спосіб художниця знаходить нові методи в мистецтві для розмови про травматичне та табуйоване.

 Кожен образ, який передає AntiGonna, затягує — від нього неможливо відірватися, він заворожує своєю реальністю, яку глядач або глядачка відчуває радше емоційно, ніж раціонально. Через роботу з тілом AntiGonna говорить про ту частину людського суспільного життя, яку хочеться обійти стороною: про загубленість та втрату себе; гендерне насилля; самотність та безпорадність; нерозділене кохання та пристрасть, що руйнує; війну та смерть.

Важливою частиною світу AntiGonna стали музика та рейви, адже саме під час них художниця відчула те, що часто говорять про роботи самої авторки — «терапевтичний ефект». До багатьох робіт AntiGonna музиканти писали звук, серед них — Георгій Бабанський, Дар’я Вештак, Сергій Зоммер. 

«Усі люди, які грають в моїх фільмах, або з якими я співпрацюю — мої герої та героїні. Я вважаю, що вони всі настільки справжні, наскільки можливо бути в цьому світі, де всі радше грають ролі, аніж дійсно прагнуть до чогось дійти/створити», — говорить AntiGonna.

Ретроспектива AntiGonna демонструє роботи авторки від початку її шляху до пізнання себе; до відчуження від своїх образів та створення висловлювань про травмуючі епізоди, що повторюються та передаються з покоління в покоління. Ці образні, через гру показані висловлювання, що викривають деструкцію, яку вчиняють люди стосовно себе чи інших, є болюче впізнаваними для глядача. Вони душать, допоки не стають повністю пережитими. Тоді відбувається переродження, за яким слідує здатність до нового погляду на життя довкола.