Підтримати

Авторське право: що потрібно знати працівникам креативної індустрії

Тема авторських прав та інтелектуальної власності все ще залишається гострою і на часі: допоки є митці, які щось створюють, є і ті, хто хоче цим скористатися. Й хоча митець стає автором автоматично, за самим лише фактом створення, нерідко це потрібно доводити у суді.

Та це не єдина складність, з якою може зіштовхнутися автор. Плагіат, використання зображень, музики чи відео без дозволу — і це навіть не повний перелік.

Як захистити твори від нелегального використання й надалі створити колекцію з дотриманням усіх юридичних тонкощів і навіть потурбуватися, щоб ця колекція не опинилася в архівах музеїв, а була доступна для глядачів?

Сана Власова поспілкувалися з Наталією Гнатюк, засновницею юридичної компанії та адвокаткою у сфері креативних індустрій.

Про значення авторських прав 

Я працюю як адвокатка вже доволі довго, але спеціалізація на креативній індустрії почалася декілька років тому — з приходом, як я називаю, «епохи УКФ». Виявилося, що багато проєктів потребували консультації, допомоги з авторських прав. У командах майже не було уявлення, як це правильно зробити, як захистити свій твір, що робити, якщо вони побачили своє зображення чи дизайн під іншим ім’ям. 

Запит на це був величезним.

У 2019 році наша команда зробила дводенний івент «ПРОПРАВА», який провели в «Ізоляції». Це була подія для художників, кураторів, дизайнерів, культурних менеджерів, де ми розібрали кейси з власної практики і зі світового досвіду в сфері авторських прав. Та головне — дали своєрідну інструкцію учасникам креативних індустрій, як захистити свою інтелектуальну власність. 

У чому проблема? 

Згідно з українським законодавством авторське право та право власності на матеріальний об’єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Коли колекціонер, галерея або музей купують твір мистецтва, вони укладають угоду купівлі-продажу  в найпростішій формі. І зазвичай не беруть до уваги, що так у власність переходить лише фізичний твір, без авторських прав. 

Тобто якщо колекціонер купує картину в такий спосіб, то він не може використовувати її інакше, окрім як для власного милування. Він не має права ніде навіть розміщувати зображення — ні у власному інстраграмі, ні в жодному платному каталозі, й тим паче ні в яких бізнес-проєктах. Будь-яке використання зображення вимагає згоди автора або спадкоємців. 

Враховуючи це, я б запропонувала художникам, галереями, виставляти дві ціни на твір — на фізичний примірник і на роботу з передачею виключних / невиключних авторських прав. До того ж авторське право не обов’язково передавати назавжди. Можна на рік, п’ять, чи десять, як вирішить його власник. 

Авторське право VS інтелектуальна власність 

Поясню базові речі, які, можливо, й відомі багатьом, але саме невірне трактування яких подеколи викликає непорозуміння. 

Авторське право — частина інтелектуальної власності. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Людина стає автором певного об’єкта автоматично після створення об’єкта авторського права, і має одразу майнові та немайнові права. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення.

Авторські права діють протягом усього життя митця, а права спадкоємців — протягом 70 років (окрім окремих винятків). Проте якщо ви, наприклад, знайшли твори художника, які ніде не були опубліковані й публічно не представлені, то  авторське право на них діє ще 25 років від часу, коли твір був уперше оприлюднений. Це розповсюджується на майнові права. Немайнові охороняються безстроково.

Майнові права автора — виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими. Тобто будь-яке відтворення, публічне виконання, демонстрація, переклад, переробка, адаптація, здавання в найм та комерційний прокат, імпорт примірників творів — все це вимагає отримання згоди автора.

Немайнові права — це право бути визнаним автором твору, право на заборону публічного використання твору, заборону згадувати ім’я, якщо автор бажає бути анонімом, право обирати псевдонім, право вимагати збереження цілісності твору і протидіяти його перекрученню або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора.

Тобто скільки б років не пройшло, ніхто не має права присвоїти твір собі або буквально написати своє ім’я замість імені автора.

Навіть створюючи службовий твір, за автором залишаються немайнові авторські права — вони не переходять замовнику.

Інтелектуальна власність — це система охорони. Бренд, торговельна марка, шрифт, програма — ці продукти охороняються лише після того, як їх офіційно реєструють. І в зв’язку з цим будуть різні способи захисту. Дотично до креативних індустрій, бренди потрібно захищати. Бо креативити вміють не всі, і хтось креативить, а хтось — використовує це без жодних дозволів. 

Наведу декілька кейсів з нашої практики.

Марія Примаченко: коли автор стає брендом

Ми співпрацюємо з Фондом Марії Примаченко — Prymachenko Family Foundation. Займаємося й авторськими правами, і відслідковуванням їх порушень, й креативною складовою Фонду. Для мене це надважливий проєкт, я дуже люблю творчість Марії. 

Ми тісно співпрацюємо з правнучкою Марії Примаченко Анастасією, яка очолює Фонд, і можемо нескінченно довго працювати і придумувати, планувати та їздити на зустрічі.

Нещодавно втілили два масштабних проєкти. 

Перший проєкт — це виставка творчості Марії Примаченко перед входом в Адміністрацію Президента України на вулиці Банковій та створення дитячого майданчику за мотивами творчості великої мисткині. 

Другий проєкт — це виставка квіткових композицій за мотивами творчості Марії на Співочому полі. Насправді територія Співочого поля перетворилася на справжній чарівний світ Марії, такий, яким вона його бачила. 

Марія Примаченко — автор, але дуже багато людей намагаються використовувати її ім’я та творчість вже як бренд. І щоб дати додаткову охороноздатність її творам, ми зареєстрували її ініціали, підпис — МП, який зазвичай розміщений внизу картини — як торговельну марку. 

Якщо хтось використовує зображення — це порушення авторських прав, але якщо на зображення потрапляє і підпис, власне, бренд, то в нас уже є додатковий інструмент, як не дозволити це зробити. 

justice_2

Про співпрацю з власниками авторських прав 

Щоб співпраця була правомірною, потрібно укласти ліцензійний договір. Але коли Prymachenko Family Foundation вирішує питання співпраці, то насамперед звертає увагу на те, щоб проєкт розділяв цінності мисткині, не шкодив репутації автора, не принижував гідності.  

Така культура поваги до авторського права тільки набирає обертів. Ще кілька років тому ніхто не думав: «О, робота Марії Примаченко на футболці. Цікаво, чи уклали вони ліцензійний договір?», а зараз це поступово стає нормою. Мені у приватні повідомлення скидають такі зображення і запитують: «У них є ліцензія?»

Зараз у нас в роботі складний кейс, який стосується міні-серіалу «Чорнобиль», що вийшов на стрімінговій платформі HBO. 

Спочатку до нас звернувся Андрій Приймаченко, український режисер, який зробив візуалізацію відомої телефонної розмови диспетчерів у Чорнобилі. Цю розмову знають у всьому світі. 

І це відео з’явилося в одній із серій. З Андрієм ніхто не зв’язувався, хоча зрозуміти, що саме він автор — доволі легко: відео було оприлюднено на його каналі. 

HBO досить довго не виходили на зв’язок, а коли все ж вийшли, то відмовлялися визнавати, що це відео не архівне. Нам буквально доводилося переконувати, що в той час на станції не було ніяких комп’ютерів, і тому відео створено пізніше. 

Ще виявилося, що й телефонна розмова є частиною кінофільму «Того ранку 26 квітня», створеного Укркінохронікою. Тобто в сюжеті порушені права окремо на відео, окремо на звук. 

Вартість судового процесу в Америці доволі висока, тому Андрій Примаченко, Укркінохроніка, Укртелефільм звернулися до держави з проханням захистити права державних кіностудій та українського режисера. 

Ада Рибачук і Володимир Мельніченко: історія захисту колекції 

Ада Рибачук і Володимир Мельніченко — це родина великих художників. За життя вони майже нічого не продавали, тому що хотіли, щоб їхній спадок перейшов суспільству в повному обсязі, став надбанням і зберіг імена художників у пам’яті людей. Нашим завданням як юридичної компанії було реалізувати це побажання. 

Звичайно, це був виклик. Тому що зазвичай художники передають свої колекції музеям, як правило, без жодних умов, у статусі пожертви. Але подібний дар ніяким чином ні до чого музей не зобов’язує та роботи художника можуть десятиліттями перебувати в сховищах і жодного разу не бути представленими на виставці. 

Наприклад, подібне сталося й з роботами Марії Примаченко. Вона за життя створила близько 3000 робіт, 1000 передала до музеїв, а сьогодні більшість робіт перебувають у запасниках музеїв.

А в цій ситуації Володимир Мельніченко за життя створив інституцію — Фонд збереження культурної спадщини Ади Рибачук та Володимира Мельніченка, завдання якої — опікуватися їхніми з Адою творами. 

Він обрав людей, команду, сформулював плани, стратегію розвитку, висловив побажання, як саме має охоронятися спадщина його та Ади. Ми юридично потурбувалися, щоб це все було зафіксовано й мало юридичну силу. Такий формат стосунків між митцями і суспільством наразі унікальний та є першим в Україні. 

Юридична модель побудована дуже чітко: існує статут Фонду збереження культурної спадщини Ади Рибачук та Володимира Мельніченка, створена Наглядова рада Фонду, і вона має функції контролю за діяльністю. 

Фонд у березні 2021 року отримав всі права на спадщину митців, щоб надалі нею розпоряджатися згідно побажань одного з авторів, Володимира Мельніченка. Але є і певні застереження, які він означив. Наприклад, ця спадщина завжди буде єдиною, її неможливо продати й вона має стати основою майбутнього музею цих художників. Все це зафіксовано. 

Зараз в Україні це прецедент передачі у фонд як права власності, так і майнових авторських прав. Це може стати дорожньою картою для багатьох митців, бо пропонує альтернативу передачі творів музеям. Це можливість за життя залишити побажання і вказівки обраним людям або родині.

Для самого Фонду збереження культурної спадщини Ади Рибачук і Володимира Мельніченка це дає можливість на майбутнє, щоб розпоряджатися творами митців, контролювати незаконне використання та розвивати спадщину Ади і Володимира, робити її безсмертною. 

Про цифровізацію спадщини художників в Україні 

Зараз ми одні з перших, хто переводить українську спадщину в цифровий світ. У вересні ми запустили проєкт VSESVIT PRYMACHENKO. 

Ми розпочали створення каталогу-резоне Марії Примаченко на блокчейні. Це абсолютно унікальний продукт, який об’єднує всю творчість мисткині в одному місці.

Каталог-резоне міститиме усі роботи Марії Примаченко. До нього увійдуть не лише картини, що зберігаються в архівах фонду. Будуть додані твори, які перебувають у музеях і приватних колекціях. Каталог-резоне — це перелік усіх картин мисткині, який буде розміщено в хронологічній послідовності за роком створення. Окрім цього, мистецтвознавці проводять дослідження по встановленню провенансу кожної роботи. Наприклад, коли, як і де робота експонувалася на виставках і в музеях, кому та коли робота була подарована чи продана. 

Крім того, кожна картина матиме унікальний криптографічний ідентифікатор NFT та перелік інвентарних номерів, за якими буде зашифрована уся інформація про об’єкт — право власності на фізичний твір й авторські права з різними умовами використання. NFT називають одиницю даних у блокчейні — цифровому журналі записів операцій, в якому кожен елемент унікальний. Через здатність цієї технології забезпечувати унікальний підпис і право власності вперше NFT почали масово використовувати саме у сфері цифрового мистецтва. 

Мені здається, за цифровим світом майбутнє, тому важливо, щоб українські художники були видимі й у цій сфері.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: