«Чорнобиль» від НВО обговорювали всі: від президента до бабусь на лавках. Після трьох «Еммі» навіть почали точитися розмови, що непогано було б і сиквел відзняти. Крейг Мезін заперечив таку можливість, проте продовженням шоу могла б стати документальна стрічка Надії Парфан — «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго».

Прем’єра стрічки відбулася на швейцарському фестивалі документального кіно Visions du Réel, а у вересні фільм купив найбільший телеканал Японії. Тепер «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» прямує до українського глядача, і вже 17 жовтня фільм можна буде побачити у прокаті.

«Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» розповідає про Івана Васильовича, який багато років очолює профспілкову організацію. Його найбільше досягнення — це хор, де співають комунальники підприємства. Проте з настанням опалювального сезону часу на пісні стає все менше — потрібно лагодити труби та відповідати на дзвінки розлючених споживачів.

Так починається мужня, але нерівна боротьба з причинами майбутньої катастрофи — застарілими трубами та не менш архаїчною системою управління. Саме причинами, хоча невдовзі (постукайте тричі по дереву та плюньте через ліве плече), можливо, доведеться зіткнутися з наслідками. Тому комунальники й співають, ніби в давнину, намагаючись піснею закляти майбутні негаразди. А якщо навіть це не допоможе, то тоді сподіватися можна лише на диво.

Місцевий хор — це такий подорожник для робітників теплокомуненерго. Одночасно — і привід для гордості, і псевдотерапевтична група, яка замість конкретної допомоги надає можливість утекти від проблем. Він дозволяє співробітникам підприємства відчувати себе переможцем, а не лише переможеним. Щоправда, у численних пісенних конкурсах, а не в битві з проривами, холодними батареями та іншою «битовухою».

Давній античний фразеологізм говорить: «Біжи, але не повз дім». От й ескапістський хор не дозволяє втекти від безсилля, що ніби клоун із «Воно» чатує на будь-кого, хто впрягається в роботу на давно не модернізованих держпідприємствах.

Безсилля представлене чотирма вершниками. Перший — це безсилля перед маленькими зарплатами, які постійно затримують. Тож не дивно, що ми бачимо на екрані переважно людей старшого віку. А звідси і другий вершник — безсилля перед плином часу та невідворотною пенсією. Третій — безсилля перед слабким впливом профспілок, які з часів Совєтів були дискредитовані як інституція. Врешті-решт — безсилля перед спадком радянської системи влади.

З цим спадком у його активній фазі ми знайомі завдяки серіалу «Чорнобиль». Там маленькі люди намагаються перемогти техногенну катастрофу, але разом із нею — бюрократичний апарат і тотальну неефективність. Персонажі серіалу та реальні івано-франківські комунальники опиняються на тонкому тросі, де потрібно знайти хиткий баланс між тими, хто вирішує їхню долю, та над прірвою в іржі труб і машин.

Ця іржа, механізми та машини — ще одне спільне місце серіалу та документальної картини. Обидва твори знімалися паралельно, часом може здатися, що й в одних і тих самих локаціях. (Увага! Ось тут буде трохи спойлерів, але здебільшого візуальних!) Наприклад, схожі сцени запуску котла («Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго») та реактора («Чорнобиль»). На додачу в обидвох є чоловік, який запевняє, що все буде гаразд. Паралелі також можна провести між сценами усунення течі у підвалі житлового будинку («Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго») та відкачуванням води з реактора («Чорнобиль»), виступом голови профспілки Івана Васильовича («Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго») та судовим засіданням за участі Легасова («Чорнобиль»). Придивіться до деталей, і ви побачите схожі механізми, мікрофони, подібність кольорів і фактури.

Чергова рима, повз яку складно пройти, — саундтрек. Гілдер Гунадоттір створила ембієнтне звучання «Чорнобилю», буквально змушуючи глядачів відчути той самий металевий присмак у роті, про який йдеться на початку серіалу. Grisly Faye виконує схожу задачу: використовуючи звуки труб, датчиків та іншого оточення, надає голос центральній опалювальній системі.

Інший бік звучання теплокомуненерго — українські народні пісні у виконанні хору. Зворушливі та мажорно-оптимістичні, вони не дають комунальній трагедії впасти у прірву безвиході. Зрештою, надія жевріє до останнього. І якщо системні зміни так і не відбудуться — нічого не залишиться, як весело співати.