«Жити Разом» — підсумкова виставка вечірнього 6-місячного курсу, на якому вчилися менеджери та художники. За перших відповідали Марія Ланько та Лізавета Герман, а за других — Леся Хоменко.

Виставка наповнена персональними історіями, як часто трапляється в молодих художників, що досліджують себе. Над проєктом працювали 4 місяці та результати можна буде побачити в галереї The Naked Room до 4 липня.

Леся Хоменко провела нам кураторську екскурсію ще до відкриття, а ми зафіксували її для вас.

#block-yui_3_17_2_1_1560937316705_157183 .sqs-gallery-block-grid .sqs-gallery-design-grid { margin-right: -20px; } #block-yui_3_17_2_1_1560937316705_157183 .sqs-gallery-block-grid .sqs-gallery-design-grid-slide .margin-wrapper { margin-right: 20px; margin-bottom: 20px; }

У цьому році я поєдную роль викладчки та кураторки. «Жити Разом» — це не просто виставка, а результат лабораторії, де менеджери та художники комунікують між собою. Зібралася дуже велика група, та всі — індивідуалісти.

Укінці навчання — у березні — кожен приніс мені по 5 ідей, і я як кураторка почала їх римувати. Врешті вийшло так, що роботи нанизувалися одна на одну. Кожна з них має багато нашарувань та смислів: ускладнювати та нашаровувати — було одним із принципів нашої лабораторії. Масштаб наших амбіцій сягнув розмірів маленької бієнале.

Ми досліджували приміщення The Naked Room: дивилися на архітектуру, цікавилися контекстом навколо, вивчали соціальні смисли та те, як простір працює. Дехто зреагував на те, що це колишня квартира.

Робота Марії Леонової розказує про її сім’ю: після війни дідусь мав документи на квартиру на вулиці Рейтарській, але поки їхав з фронту, то загубив їх. Так вони втратили дім. Маша дослідила шлях по Рейтарській, збираючи уламки старих вікон і з них спекла скло, яке  закриває уявний документ на квартиру.

Вікторія Шилюк живе поруч з лісом та, ідучи повз нього, бачить дуже велику кількість викинутої мебелі. Так у нас виникла історія, яка розказується через ці меблі, які ніби втекли з помешкання The Naked Room. У своїй роботи вона піднімає ідею того, як люди ставляться до своїх речей та викидають їх.  

Лілія Тімакова відреставрувала старе крісло. Вона з Криму та наразі вагітна. Кожне літо їздить додому, навіть після анексії. Вона дуже хотіла народити дитину в Криму, але бюрократично це неможливо. Перетягнувши крісло,  Ліля сховала туди кримські терапевтичні трави: ялівець і лаванду.

Група з трьох студентів «ХЛЄБЗАВОД» — Євген Балюк, Нікіта Цой та Максим Гончар — представить холодник, який працюватиме як окрема галерея в галереї. Холодник матиме свій розклад роботи, всередині знаходитиметься холодець, який буде танути та міняти форму. Під час експозиції хлопці змінюватимуть експонати. Головне питання, яке ставлять художники — автономія, соціальний пакет та критику мистецтва.

Робота Марка Чегодаєва — шматок стіни, який він вирізав з квартири, де живе, і вставив у стіну The Naked Room. Йому здавалося що за кольором вони ідентичні, але виявилося, що ні. Він говорить про питання публічного та приватного, а також можливість бути помітним чи ні.

Дуже важливий пласт виставки — сценографічність. Всі предмети розказують історії на сцені — подіумі, створеному Лукою Басовим. Він помітив, що в галереї всі стіни криві, і він як перфекціоніст вирішив вирівняти кут. Басов займає найбільшу кількість місця, а сам говорить, що це фундамент. Також він хотів змінити опитку глядача, тому піднімає його нагору на 15 см.

На плазмі буде робота Кристини Мельник. Вона деконструювала ідею театру та взяла цей явище  у лапки. Театр для неї втратив політичну гостроту та актуальність і вона досліджує відношення мистецтва та сценічних практик.

Робота Насті Орнацької займається живописом та танцем. Вона станцювала в пустій галереї до початку монтажу: ця пустота і інституційна, і трансцендентна.

Аудіо-інсталяція Світлани Долбишевої, де ключовим став звук під водою. Вона взяла голос героя Ларса фон Трієра з фільму «Європа», та її робота вийшла самотерапевтичною: Світлана говорить про занурення, про те, як ми чуємо та слухаємо .

Предмет, який б’ється струмом, це робота дівчини з релігійної сім’ї. Валерія Радченко говорить про свою юність, музику, яку вона слухала в підлітковому віці та ділиться роздумами про церкву. Струм — чудо, фетиш і фокус.

Катерина Циганкова досліджувала Tinder та OLX. Вона ходила на побачення через Tinder, а всю документацію проєкту показала в уживаному альбомі, який купила на OLX.

Григорій Гудаченко вивчає взаємодію центру та периферії. Він орендував лайт-бокс у рідному місті — Кривому розі — і буде туди вставляти фотодокументацію простору The Naked Roon. За 2 тижні зміниться 5 фотографій, а зараз там ескіз.

Дарина Іващенко працює з живописом. Їй було цікаво вийти зі своєї зони комфорту: спираючись на роботу Эдуарда Мане, вона написала кімнату з баром в The Naked Room, де головними героями виступили студенти КАМА. Окремий принцип — вона перекрила прохід картиною, тому що сама висока й завжди зачіпає низькі проходи .

Робота Таїри Умарової  — 4 колонки, які будуть розміщені на стовпах найближчого перехрестя до галереї. Усередині простору буде відео- та аудіо- документація. Авторка досліджує, як наратив може існувати в публічному просторі. Кожен звук вулиці вона розбила на абетку та написала історію — музичний твір. Фактично ми будемо чути його знову на вулиці.

Робота, яка також знаходиться на вулиці — робота Євгенії  Кострикіної. Вона говорить про благоустрій  та прикрасила огорожу спортивного майданчику паєтками. Сам малюнок критикує міські мурали. Тут велика напруга з сусідами, але багато хто з них гарно прийняв цю роботу.

Один з ключових образів виставки — вода. Художник Gora LI мандрував у пустелі та підгледів, що бедуїни підвішаними пакетами з водою відлякували мух. У галереї він адаптував усе під людське око, досліджуючи оптику мистецтва: підвішені троси знаходяться під кутом у 70 градусів, а на них повісили пакетики з водою.

Основним елементом роботи Світлани Бобрової є картина, яку художниця писала впродовж всього навчання в КАМА, та перетворила її на тираж флаєрів, який розмістила на візочку — скульптурній репліці візочків, що використовують релігійні організації.

Остання знаходиться у під’їзді. Ольга Ферлей — архітекторка — тематизує контекст галереї та конфлікт з сусідами. Парадокс: у The Naked Room величезні вікна, але всі слідкують потайки за тим, що тут відбувається. Тому Оля зробила їм таку шпарину всередину, через яку вони зможуть і надалі підглядати. Усередині транслюватимуть усе, що відбуватиметься в під’їзді.