На сайті аукціонного дому «Дукат» стартував аукціон «Українська книга». У добірці чимало справжніх знахідок як для бібліофілів, так і для знавців художньої культури. Ми зібрали для вас 7 найцікавіших лотів з аукціону, який відбудеться уже у цю суботу — 14 листопада.

Шевченко Т. Кобзар / передм. А. Річицького; іл. В. Седляра; текст упоряд. Мих. Новицький; оформлення ол. Гера. 1931

Ілюстрації цього видання увійшли до історії вітчизняного мистецтва як шедевр книжкової графіки епохи українського авангарду. Їх автор — учень і послідовник Михайла Бойчука, Василь Седляр. Працюючи над оформленням Кобзаря, художник відійшов від декоративізму та фольклорності, звернувшись до сучасних образів і принципів модерного мистецтва. Це викликало чимало захоплених відгуків у вітчизняній та закордонній пресі після виходу книги у лютому 1931 року.

Два роки потому світ побачило друге видання седлярівсього Кобзаря, вже з кольоровими ілюстраціями. Невдовзі  з’явилися перші розгромні статті, де митцю дорікали за «антиреалістичне мистецтво, що спотворює революційний сенс Шевченкової поезії». У 1936 році Василя Седляра було заарештовано, а 13 червня 1937 розстріляно як ворога народу, разом з Михайлом Бойчуком та Іваном Падалкою. 

Наклади двох видань Кобзаря  1931, 1933) було вилучено з бібліотек, книгарень і знищено. Лічені примірники збереглись у музеях і приватних колекціях.

[Макаренко М.] Музей мистецтв б. ім. Б. І. та В. М. Ханенків Української академії наук: провідник. 1924

«Складаючи оцього провідника по Музею, автор дбав за те, щоб дати самі короткі пояснення про те, що собою являє та чи инша річ Музею, бо досі і жадного такого провідника ми не мали». Цими словами Микола Макаренко — археолог, мистецтвознавець і тогочасний директор Музею мистецтв при Академії наук (сучасний Музей Ханенків) — завершив передмову до своєї книги. Вважаючи музей великим скарбом для України, він упорядкував колекцію та повернув частину експонатів, вивезених під час Першої світової війни. Його провідник, виданий у 1924 році, надає унікальну можливість дізнатися, як виглядала експозиція музею на Терещенківській майже сто років тому.

У ході сталінських репресій Макаренка тричі заарештовували (вперше — за відмову підписати акт про знесення Михайлівського собору), а у 1938 році його було страчено. 

Січинський В. Історія українського мистецтва. Архітектура: [у 2-х т.] Т. І–ІІ. 1956

Володимир  Січинський — визначний історик української художньої культури. Більшість свого життя дослідник прожив за межами України, проте його внесок у розвиток вітчизняного мистецтвознавства ХХ століття є одним із найвагоміших. Він критично переосмислив надбання своїх попередників, реконструював цілісність художнього процесу та наголосив на потребі розглядати українське мистецтво у контексті світового.

За його життя було опубліковано сотні праць, статей і рецензій, в яких відображено життєві й творчі шляхи майже сотні відомих українських митців і мистецтвознавців. 

Активну наукову діяльність Володимира Січинського на певний час перервала Друга світова війна. У 1943 його було заарештовано гестапо, за рік звільнено. Після закінчення війни вчений переїхав спочатку до Німеччини, а у 1948 оселився у США.

За кордоном Січинський видав альбом «Пам’ятки української архітектури» українською та англійською мовами, альбом «Українські вишивки» (трьома мовами), «Історію архітектури» і альбом «Українська культура» — справжню енциклопедію українського мистецтва. 

У 1956 році в Нью-Йорку вийшла фундаментальна двотомна праця Січинського «Історія українського мистецтва. Архітектура». У першому томі висвітлено історично-суспільний розвиток церковного будівництва, подано опис архітектурних пам’яток і біографічні дані їх творців. Другий том містить 64 таблиці з 300 рисунками автора. Кілька з них Володимир  Січинський виконав за шкіцами Олександра Лушпинського, Василя Кричевського, Владислава Лозінського, ще один — за рисунком Тараса Шевченка («Богданова церква в Суботові»).

Плакат. Andy Warhol. Portraits Von Willy Brandt. 1976

Яскравий образ Віллі Брандта, створений Енді Ворголом, є класикою поп-арту. У лютому 1976 року американський геній комерційного мистецтва зустрівся з колишнім канцлером ФРН, щоб поповнити свою колекцію портретів селебрітіз та політиків. Фотогепенінг відбувся у боннській галереї Wünsche: за півгодини Енді, оточений журналістами, зробив близько 26 полароїдів, на основі яких створив 5 портретів німецького політика у техніці шовкографії. Кошти від продажу одного з цих полотен перевели на рахунок ЮНІСЕФ — це була умова, за якої Брандт погодився на співпрацю. 

В аукціонному каталозі шукайте лот № 113 — плакат з ворголівським портретом Віллі Брандта.

Рукописний лист Сержа Лифаря з автографом. 1955

У добірці «Української книги» можна знайти унікальні документи. Наприклад, лот № 102 — рукописний лист з автографом всесвітньо відомого танцівника і балетмейстера родом із Києва, Сержа Лифаря. Лист-запрошення засвідчує початок викладацької роботи Лифаря в Сорбонні: з 1955 року він вів курс історії та теорії танцю під назвою «La Chorégraphie et la Choréologie». 

Блискучу кар’єру у Франції танцівникові вдалося здійснити незважаючи на те, що він почав займатися балетом досить пізно, у 17 років. Серж емігрував до Парижа, куди був запрошений своєю викладачкою Броніславою Ніжинською, у 1923 році, там працював з Сергієм Дягілєвим, а після його смерті близько 30 років був прем’єром, головним балетмейстером і педагогом у паризькій Grand Opéra. Ім’я Лифаря замовчувалось у Радянському Союзі, і до рідного Києва йому вдалося потрапити лише у 1961 році.

Документальна фотографія зі свята відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві. 1903

Ця світлина — своєрідний «портрет» української культури початку ХХ століття. Знімок зробив Йосип Хмелевський 1 вересня 1903 року у Полтаві. На урочисту подію відкриття пам’ятника Івану Котляревському зібралися посланці з усієї України —  видатні науковці, літератори, композитори та історики. «Зірковий» склад гостей вражає: Микола Аркас, Михайло Коцюбинський, Микола Лисенко, Панас Мирний, Микола Міхновський, Олександр Олесь, Олена Пчілка, Василь Сімович, Василь Стефаник, Леся Українка, Гнат Хоткевич, Михайло Старицький та багато інших визначних діячів. До речі, весь склад сфотографованої групи досі не розшифровано, хоча сам кадр безумовно є архівним документом епохи.

Володимир Мельниченко. Індіанці, що зневажають білих і мавп. Ілюстрація до оповідання А. Фідлера «Риби співають в Укаялі». 1961

Творчий тандем Володимира Мельниченка та Ади Рибачук відомий як один із самобутніх мистецьких союзів. До історії вітчизняної образотворчості художники увійшли як неординарні монументалісти та сміливі експериментатори. У 1960-х — 1980-х роках вони стали авторами ряду творів, серед яких відомі багатьом киянам мозаїки у залах Центрального автовокзалу та Київського палацу дітей та юнацтва. А спроектовані  художниками «Зали прощання» та концепція  Парку Пам’яті на Байковій горі принесли їм світове визнання. 

Ще у студентські роки митці звернулися до естампу, дізнавшись від київського графіка Олексія Фіщенка про техніку лінориту. Вже з другої половини 1950-х митці співпрацювали з видавництвами Києва та Москви, оформлюючи видання як самостійно, так і разом.

У 1961 році Володимир Мельниченко проілюстрував оповідання польського письменника та мандрівника Аркадія Фідлера «Риби співають в Укаялі» про експедицію у верхів’я Амазонки. Художник створив серію лаконічних ліноритів, що передають екзотичний колорит східних районів Перу. Російськомовне видання книги побачило світ у 1963 році й стало одним з найпопулярніших серед молоді.