Раніше на фестивалі вже показували добірки вітчизняних горорів, мультфільмів на феміністичні теми, про людяність та інші. Фокусом же цьогорічної української ретроспективи стала еротика.

Спершу пригадаємо, як взагалі в українській анімації долали табу на сексуальне бажання і тілесне. Перші, але досить скромні еротичні кадри з’явилися у повнометражному мультфільмі Володимира Дахно «Енеїда» (1991) — зокрема сцени з оголеною Венерою і звабленням Енея Дідоною. Однак якщо вести відлік від реалістичного зображення голого людського тіла, то першим це вдалося зробити режисеру Михайлу Титову в мультфільмах «Страшна помста» за Гоголем (1988) та «Єрік» за Андрієм Платоновим (1989). Щоправда, оголені жінки у цих роботах були більше частиною демонічних образів, ніж еротичних.

Власне ж еротика у вітчизняному мальованому кіно починається вже у Незалежній Україні, і далі йтиметься про фільми, що потрапили до ретроспективи LINOLEUM. У 1992 році на «Укранімафільмі» з’являється «Історія кохання» від Сергія Міндліна та Сергія Гізіли. Ідея еротичної стрічки, де головним героєм має бути хробак, належить Міндліну, а сценарій співавтори завершили вже разом. За словами Гізіли, текст був затверджений керівництвом студії безперешкодно. Разом із покадровою анімацією в цій роботі використані фрагменти з гучної мелодрами «9 ½ тижнів» та пісня Леонарда Коена I’m your man — обидва є знаковими культурними феноменами для інтелігента на зламі радянської доби. На використання і кінофрагментів, і музики були отримані дозволи, і готову картину представили на фестивалі «Крок». Утім, надалі вона не отримала широкого розповсюдження ані в прокаті, ані на телебаченні.

На державному «Укранімафільмі» еротика закінчилася того ж року — коли вийшла збірка мініатюр «…Ми – чоловіки!». До неї увійшла авангардна інтерпретація «Отелло» від вже згаданого Михайла Титова, де всі персонажі мають вигляд якоїсь окремої частини тіла, і каламбурна анімація «Великі та маленькі» Наталії Марченкової.

Другою дуже важливою для української анімаційної еротики стрічкою є «9 ½ хвилин», зроблена на приватній студії «Борисфен» 1993 року. Задумана спочатку як пародія на вже згаданий кінохіт Едріана Лайна, в результаті картина виявилася філософським висловлюванням про циклічність сексуального бажання. Ця стрічка досі лишається найвідвертішою та найсерйознішою у плані зображення сексу українською анімацією. Цікавим є і музичне оформлення  «9 ½ хвилин», яке створив Гліб Бутузов, учасник київських андеграундних гуртів «Коллежский ассесор» та «Годзадва». Фільм отримав дипломи фестивалів в Ансі і Клермон-Феррані та став останньою зробленою в Україні роботою для режисера Сергія Кушнєрова, який далі переїхав до США працювати на студіях Disney та Dreamworks. Широкий глядач може знати Кушнєрова за його ранішим твором — веселим мультфільмом для всієї сім’ї «Безтолковий вомбат».

Від «Борисфена», де у 1990-х працювали зухвалі та сміливі на жанрові експерименти автори, у добірку LINOLEUM потрапив ще один фільм — «Остання дружина Синьої Бороди» Олександра Бубнова. Це комедійний мешап казки Шарля Перро і давньогрецького міфу, де оповідь витримана у стилі анекдоту про невдалий шлюб.

Естафету еротичного підхопила ще одна приватна студія — харківська «Магіка-Фільм», що належить засновнику Docudays Геннадію Кофману. Анімації тут робилося небагато, зате вона була жанрово й естетично унікальна для українського кіноландшафту. Так, 1994 року на цій студії було створено фільм LSD (або Love’s Secret Domain). Це дуже похмура еротична фантазія, що візуально посилається на твори Г. Р. Ґіґера та жанр тілесного горору. На жаль, автор стрічки Вадим Тюряєв помер 2009 року, тому тепер можна лише здогадуватися про джерела натхнення для цієї роботи. Зокрема, цікаво, чи є назва картини цитуванням однойменної пісні Coil.​ Принаймні саундтрек Володимира Бистрякова для LSD цілком міг би вписатися у сцену темної електроніки.

Українська ретроспектива на LINOLEUM дозволяє простежити, що ставало з еротикою в українській анімації з кожним новим поколінням. Так, після розкутих 1990-х секс й еротика з української анімації щезали, все більше ховаючись у натяках й гумористичному обігруванні. Відвертість зберегла лише львівська авторка Юлія Проскуріна, хоча більшість її робіт про сексуальність була зроблена вже після переїзду до Польщі.

Деякі роботи програми можуть не пройти випробування новою етикою. Наприклад, у стрічці «Він, вона, я і ти» у галицькій історії про поліаморність можна угледіти мізогінію, а в невинно-романтичній «Блукаючи поміж» — сталкінг і сексуальну об’єктивацію. Глядачеві пропонується обрати власну реакцію на кожну стрічку, адже одним із завдань ретроспективних програм є переосмислення української анімації. А завершить показ геть несексуальний, хуліганський кліп Микити Лиськова, у якому конвульсивний відеоряд нищить усі можливі хтиві підтексти від зображуваного.

Поза ретроспективою опинилася найновіша вітчизняна еротична анімація — стрічка Анни Дудко «Глибока вода», що представлена цьогоріч у національному конкурсі LINOLEUM. Можливо, ця робота, а також прихід нового покоління авторів й авторок дасть поштовх наступним художнім дослідженням сексуальності у вітчизняній анімації.

Показ «Українська ретроспектива: Ерос» відбудеться 2 вересня о 20:00 у кінотеатрі «Жовтень».