Співкураторка проекту Олена Грозовська

Радянське мистецтво зазвичай сприймається як щось цілісне, проте це досить складний, багатошаровий феномен.

Дуже часто ми не бачимо ті важливі нюанси, що дозволяють диференціювати радянське мистецтво та виділяти опозиційні фракції, бачити конфлікти. Багато речей, що сьогодні сприймаються як абсолютно безневинні і начебто офіційні, в контексті радянського мистецтва були викликом системі. Візьмемо Аллу Горську, яку за вітраж із розгніваним Шевченком у червоному корпусі університету піддали репресіям і виключили зі Спілки художників. Сьогодні ми дивимося на цей вітраж і не розуміємо — чому була така реакція? Чому адміністрація університету, побачивши зранку цей вітраж, розгромила його молотками? Багато художників робили [на замовлення влади] мозаїки та монументальні роботи, але паралельно творили «в стіл», гралися абстракціонізмом, створювали роботи, які в ті часи оцінювалися як «формальні» — і це звинувачення в формалізмі завжди висіло над ними дамокловим мечем.

Керівник і ідеолог проєкту Валерій Сахарук

Термін «неофіційне мистецтво» стосується лише Радянського союзу періоду з кінця 1950-х до початку 1980-х років. Явище неофіційного мистецтва не можна розглядати поза історичним контекстом, який склався на певній території у певний відрізок часу. Мова йде про країну, що носила назву Радянський Союз, і лише про другу половину 20 століття, а точніше про кінець 1950-х–початок 1980-х років. Наприклад, до мистецтва країн так званого соціалістичного табору (Польща, Угорщина, Німецька Демократична Республіка тощо) цей термін непридатний з огляду на те, що у них художники не зазнавали ідеологічних утисків і могли працювати вільно. Там, як і в західних країнах, існувало явище андеграунду, яке не є тотожним визначенню «неофіційне мистецтво». Поштовхом для його виникнення стали важливі суспільні й політичні зміни, що відбулися в Радянському Союзі на початку 1950-х, а саме хрущовська «відлига». У попередні десятиліття будь-які паростки інакодумства знищувалися фізично; так само як горбачовська доба призвела до зникнення передумов для подальшого існування неофіційного мистецтва. Скажу так, основу явища склали обдаровані, вразливі і чутливі до змін художники, які не просто не хотіли — вже не могли працювати на засадах, що нав’язувалися державою і підконтрольними їй органами на кшталт «Спілки художників».

Наголошую, що перші спроби окреслити його були зроблені ще в 1990-ті роки, однак лише зараз перед нами постало завдання написання його історії. Це завдання, зумовлене як об’єктивними причинами — виникнення необхідної часової дистанції для неупередженої оцінки явища, так і суб’єктивними — наукові теми окремих досліджень.

Координаторка проєкту Катерина Лісова

Мистецтвознавці та культурологи, що пишуть про художню культуру післявоєнного часу зазвичай згадують однаковий набір імен художників, що стали знаковими для українського мистецтва другої половини 20 століття, проте, наразі познайомитися з творчістю цих майстрів — велика проблема.

Усі знають імена, але простежити творчий шлях та побачити корпус робіт — майже неможливо. До сих пір немає монографії Алли Горської, усі знають Федіра Тетянича, але й досі книгу не видано, так само і з такими легендами українського мистецтва як Григорій Гавриленко та Валерій Ламах — переглянути масив їх творів вкрай непросто. І таких прикладів багато. Тому ми вирішили створити сайт, де можна дізнатися не тільки біографію художника, але і подивитися на його роботи різних періодів, що зберігаються в музеях та приватних колекціях, ознайомитися з архівними документальними матеріалами та з бібліографією. Це буде потужний акумулятивний ресурс.

Робота передбачає написання детальної біографії із зазначенням ключових дат життя й творчості, збір і упорядкування бібліографічних матеріалів, фотографування та опис творів з приватних і музейних зібрань, сканування архівних матеріалів.

Наразі команда розробляє профайли 25 художників: Вілен Барський, Михайло Вайнштейн, Григорій Гавриленко, Алла Горська, Ігор Григор`єв, Михайло Грицюк, Олександр Дубовик, Костянтин-Вадим Ігнатов, Ернест Котков, Веніамін Кушнір, Валерій Ламах, Яким Левич, Зоя Лерман, Анатолій Лимарєв, Микола Малишко, Іван Марчук, Володимир Мельниченко, Борис Плаксій, Ада Рибачук, Галина Севрук, Анатолій Сумар, Федір Тетянич, Микола Трегуб, Віктор Хомков, Флоріан Юр’єв.

Презентація цифрового архіву відбудеться 31 жовтня. Проєкт здійснюється за підтримки Українського культурного фонду.

Роботи надані UU#Kyiv