До 25 жовтня на сервісі Takflix доступні відеороботи, створені резидентами та резидентками проєкту Coming Out of Isolation 2.0, що проходив за підтримки фондів «Ізоляція», «KyivPride» та «Human Rights Fund». Авторами і авторками стали художник Євген Коршунов, режисер Віталій Гавура, квір-художник Antigon Staff, художник Яна Бачинська та художниця Лєна Сіятовьска. Костянтин Гуменний зробив огляд їхніх фільмів.  

Coming Out of Isolation проходить уже вдруге. Цього року відібрані через опен-кол митці та мисткині, режисери та режисерки брали участь у резиденції від фонду «Ізоляціія», кураторкою якої була художниця Аліна Клейтман. У межах проєкту відбулися вокршопи та лекції, автори та авторки пітчингували свої ідеї та отримали невеликий бюджет на фінальні фільми. Так, було створено 5 робіт: «Головна фортеця Січі» Євгена Коршунова, «Прозора шкіра» Antigon Staff, «Товариство секта» Яни Бачинської, «Ваша Мішель» Лєни Сіятовської та «Чачьо» Віталія Гавури (на час написання огляду він недоступний — прим. ред).

У концепції підсумкового проєкту резиденції фільми покликані сприяти подоланню дискримінації, ксенофобії та упередженого ставлення до ЛГБТК+ спільноти в Україні. Організатори також наголошують на тому, що про квір зазвичай говорять як про загальну спільноту, хоча насправді досвід кожного і кожної є унікальним. І дійсно, фільми вийшли дуже різними, однак, кожен тримав у фокусі саме особистості, їхні переживання та історії.  

«Прозора шкіра», Antigon Staff

Antigon Staff — українська квір-художник, фільммейкер, актриса та треш-модель. Займається переважно експериментальними фільмами, відеоартом та перформансом. Відомою є, наприклад, робота «Київські порно-жахи», яку вона називає «експериментально-дослідницьким опануванням страхів, сексу та смерті». 

16-хвилинний фільм «Прозора шкіра» теж вийшов досить відвертим, хоча акцентується тут не на сексі або смерті, а на внутрішніх переживаннях героя у пошуках своєї ідентичності. Головний герой, як художник, малює бритвою по своєму обличчю та тілу. Звісно, селф-харм не виникає просто так. Це майже завжди намагання замінити психологічний біль та глибоке відчуття провини болем фізичним, які пов’язані з ідеєю самопокарання та пошуком жертовної ролі. Герой, очевидно, страждає, переживаючи кризу ідентичності, оскільки згодом виходить до зовнішнього світу в жіночій ролі. Опинившись в досить безпечному для себе просторі квір-вечірки, він повністю віддається спокусам на танцполі. Проте, коли веселощі та музика закінчуються, випадково зустрічає групу молодиків, які цинічно й грубо глузують над ним, як зазвичай глузують над дівчатами.

Фільм Antigon Staff спочатку дуже важко дивитися, адже він починається зі сцен насильства над собою. Це реально задокументоване дійство і ми щиро співчуваємо герою; пізніше ми поринаємо в бурхливий світ розваг та фантазій, але дуже швидко виринаємо з нього туди, де жорстокість є звичною, а повсякденне насилля бере гору над внутрішніми пошуками.

«Головна Фортеця Січі», Євген Коршунов 

Євген Коршунов — мультимедійний художник, працює з графікою, фото, живописом, ленд-артом. Його 11-хвилинний фільм «Головна Фортеця Січі» вийшов провокативним, що, з певної точки зору, виправдано. Річ у тім, що у 2013-му році в Запоріжжі мав пройти «Гей форум Січ», абревіатура якого — ГФС — очевидно, послугувала й абревіатурою до назви «Головна Фортеця Січі». Так от, той форум зірвали сучасні козаки.

Це зачепило Євгена з двох позицій. Він хотів донести, що, по-перше, культурним надбанням держави можуть користуватися усі охочі, попри їхню орієнтацію. По-друге, що серед історичних запорізьких козаків теж були гомосексуали, і нам зовсім не варто цього соромитися. Тож у 2020-му він зробив фільм, з одного боку, як реакцію на цю подію, але з іншого — це цілком самостійна короткометражка.

Фільм розпочинається з провокативної сцени біля пам’ятника Богдану Хмельницькому. Героя називають «підором» і він йде у своєрідну фортецю, де сидять його побратими (без уваги до статі або гендеру).

У фортеці перебуває головний герой, якого грає квір-модельєр Михайло Коптєв. Він розповідає іншим, що, за істориком Дмитром Яворницьким, козаки, за відсутності жінок, часто «браталися» один з одним. Він пропонує усім вдягнутися у парадні костюми козаків та піти у світ. І тут розпочинається сцена їхнього позування, неймовірну музику до якої написав Богдан Мороз. Загалом, вийшов такий собі бурлескний музичний фільм.

«Товариство секта», Яна Бачинська

Яна — молодий художник зі Львова, магістр мистецтв, що представив найдовший фільм на резиденції — 35-хвилинний «Товариство секта».

У центрі його фільму — утопія. Квір-утопія про посттотальне та постгендерне суспільство, яке ми можемо уявити з монологів, які розповідають нам учасники однієї з комун у Львові. В описі також зазначено, що ці монологи — спільні аудіальні галюцинації.

Фільм розбитий на різні тематичні блоки щодо можливого утопічного майбутнього: політика, релігія, історія, мова, материнство, землеробство, біохімія та інші. Наприклад, у цьому майбутньому діти народжуються в інкубаторах, політиками є всі й водночас ніхто ніким не править, а мова у кожного своя, однак, усі одне одного розуміють. 

Це, певно, один із найоптимістичніших фільм з підбірки. Знятий ніби навмисно трохи «аматорськи», він розкриває мрії й думки людей про краще майбутнє.

«Ваша Мішель», Лєна Сіятовська

Художниця Лєна Сіятовська працює з новими медіа, інсталяцією, перформансом та графікою. Її 14-хвилинний документальний фільм «Ваша Мішель» оповідає про трансгендерну дівчину Мішель. Спочатку нам показують кадри з Маршу жінок, у якому вона брала активну участь, але далі ми бачимо її у своєму рідному селі на Львівщині, куди Мішель приїхала на канікули. 

В оточенні рідних, що прийняли її зміни, ми можемо відчути думки, бажання та мрії Мішель. Документальний фільм вийшов якісним, чимось таким, що можна з радістю подивитися на DocuDays. І, як і у майже всіх інших фільмах з резиденції, головною є історія конкретної персони.

Режисерка розповідає про необхідність знімати Мішель саме у місці, де вона виросла: «Документальна історія — довгий процес і ми будемо продовжувати зйомки, тепер уже в Києві. Історія Мішель почалася тут не так давно. Ми познайомилися в лютому, тоді вона щойно переїхала з Кут. Мені було важливо повернутися в місце, де все почалося, познайомитися з її рідними — людьми, які першими прийняли її ідентичність. Місце, де вона виросла — дивовижне, з одного боку, там практично нічого немає, якщо говорити про якісь надбання цивілізації, з іншого, — там багато чуйних і доброзичливих людей, яких не завжди зустрінеш у місті». 

«Чачьо», Віталій Гавура

Про фільм режисера кіно та театру Віталія Гавури є дві новини. Погана — його фільм, на час написання цього огляду, недоступний для перегляду. Хороша — він недоступний у зв’язку з прем’єрою на Одеському міжнародному кінофестивалі. І це дуже круто, тим паче, що за трейлером фільм залишає враження якісно знятого і дуже драматичного твору. У центрі сюжету — ромський хлопець, який уже на весіллі зізнається своїй нареченій, що він — гей. Очевидно, що гомосексуальність у ромській спільноті — це ганьба. Тому дуже цікаво буде подивитися на те, як головний герой намагатиметься впоратися з внутрішніми та зовнішніми утисками.

Загалом, фільми виконують своє призначення — показують квір-спільноту через особисті історії героїв та героїнь. Деякі фільми більш провокативні, деякі важчі  для перегляду — але усі вони говорять нам про справжніх людей — їхні переживання, мрії, страхи. Саме це дуже часто відрізняє цікаве кіно від нецікавого, і саме це справляє найбільше враження під час перегляду фільмів з Coming Out of Isolation 2.0.